ЮРИДИЧНА МОВА ПРАВОЗАСТОСОВНИХ АКТІВ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Активні правотворчі процеси в незалежній Україні зумовили актуалізацію мовно-технічних проблем у сфері правотворення, правозастосування, інтерпретації та систематизації правових актів. Як доводить практика і дослідження останніх років, питання про мовно-технічний рівень правових актів, які приймаються в державі, є доволі складним. Їх якість суттєво впливає на стан законності та рівень правопорядку. Науково доведено, що недосконалість нормативно-правових актів негативно позначається на формуванні правової свідомості, сприяє різним проявам правового нігілізму. Водночас правову систему країни характеризує не лише законодавство, а й те, як воно впроваджується в життя. Одним із важливих правових засобів механізму реалізації закону виступають правозастосовні акти, удосконалення яких неможливе без усебічного наукового та практичного вивчення проблеми якості текстів відповідних актів, з подальшим упровадженням отриманих результатів у практичну діяльність.

Проблема недосконалості правових актів дедалі частіше стає предметом дискусій та наукових досліджень, але поза увагою залишаються питання техніко-лінгвістичного аспекту актів правозастосовної діяльності.

Актуальність теми зумовлена недостатньою розробленістю методологічної основи моделювання понятійно-термінологічного апарата, відсутністю відповідної уніфікації юридичної термінології, яка передбачає визначення її єдиного нормативного статусу, єдиної семіотичної форми.

Юридична мова традиційно розглядалась у межах інструментальної концепції, унаслідок чого дослідження мали суто прикладний характер. Спостерігалась відсутність системності у зв’язках правників з лінгвістами, що не сприяло науковому вирішенню проблем мови в теоретичній і практичній юриспруденції. Правознавці довгий час ігнорували „мовне питання”, а проблема юридичної мови належала до компетенції лінгвістів. Тому дослідження, які було здійснено за останні роки, знаходяться здебільшого у площині філології.

Певні корективи до вирішення цієї проблеми внесені змінами, які відбулися в юридичній надбудові суспільства. Кількісні та якісні параметри розвитку юридичної практики призвели до суттєвих змін у ставленні до юридичної мови. Разом із тим, питання щодо мовних особливостей актів правозастосовної діяльності у вітчизняній літературі не висвітлювалися, сьогодні в юридичній літературі немає системних науково-обґрунтованих методик підвищення якості вказаних актів.

Аналіз правових текстів відкриває можливості вивчення мови права не лише як юридичного чи лінгвістичного поняття, а й як віддзеркалення мовної свідомості учасників комунікації у правовій сфері.

Нормативна основа дослідження представлена Конституцією України, чинним законодавством, положеннями нормативно-правових актів, які регламентують правозастосовну діяльність, матеріалами правозастосовної практики органів виконавчої влади і управління (укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України), слідчих органів МВС України в Одеській області.

Науково-теоретичною базою дослідження стали праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених. Наукові концепції щодо механізму правового регулювання, юридичного процесу, реалізації права, правозастосування, правозастосовних актів розроблено у працях представників вітчизняної та зарубіжної юридичної науки різних історичних періодів, зокрема: В. Авер’янова, С. Алексєєва, Н. Александрової, Ю. Арзамасова, В. Бабаєва, Ж.-Л. Бержеля, Н. Вопленко, М. Гнатюк, Ф. Григорьєва, І. Дюрягіна, О. Зайчука, Л. Коваля, М. Козюбри, О. Коренєва, В. Лазарєва, А. Нашиц, П. Недбайло, Є. Новікова, Н. Оніщенко, І. Погрібного, О. Погрібного, П. Рабіновича, О. Скакун, Т. Тарахонич, О. Тихомирова, Ю. Тихомирова, О. Тенетко, О. Фандалюка, О. Черкасова, Ю. Шемшученка, В. Юсупова та ін.

Питання щодо мови права в радянській літературі зводилося, як правило, до більш вузького, хоча й принципово важливого розділу, присвяченого вивченню мови закону. При цьому в роботах юристів–теоретиків С. Алексєєва, І. Грязіна, Д. Керимова, А. Піголкіна, П. Рабіновича, В. Сирих, А. Черданцева та інших переважав лінгвістично-філологічний підхід до пов’язаного з юридичною герменевтикою мовного питання.

На сучасному етапі теоретичну та практично-прикладну цінність мови у праві презентовано Ю. Прадідом, доведено дослідженнями мовознавців і юристів. Слід особливо відзначити роботи українських авторів: Н. Артикуци, Д. Баранника, І. Билі, С. Зархіної, С. Кравченко, А. Красницької, Л. Пригари, В. Радецької, В. Риндюк, Б. Стецюка, З. Тростюк, А. Хворостянкіної, О. Ющика та ін.

У російській юридичній літературі тему представлено роботами В. Баранова, Д. Бєляєва, М. Голєва, Т. Губаєвої, Р. Ромашова, С. Хижняка, Б. Шаріфулліна, К. Шугріної та ін.

Зв’язок права і мови, права і культури в різні часи вивчався видатними правознавцями: І. Ільїним, М. Козюброю, О. Костенко, В. Лазарєвим, П. Недбайлом, П. Новгородцевим, Н. Оніщенко, О. Скакун; був об’єктом дослідження в дисертаційних роботах: І. Зеленко, А. Іванової, Н. Коцюби, Е. Неженець, І. Осики.

У дисертації, ураховуючи напрям дослідження, використано досягнення в галузі таких наук, як лінгвістика, філософія, соціологія, наука управління, логіка, психологія тощо.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з плановою тематикою відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України “Теоретичні проблеми реалізації принципу “верховенства права” в Україні” (номер державної реєстрації 0106U008729).