САНКЦІЇ В ПРАВІ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА ОХОРОНИ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Категорія „санкція” привертає до себе значно більшу увагу науковців, ніж, наприклад, „гіпотеза” чи „диспозиція”. Це пов’язано зі співвідношенням застосування санкцій з проблемами відповідальності, покарання, заходами правового впливу на поведінку особи тощо.

У правовому регулюванні місце санкцій протягом історії час від часу змінювалося. Так, відомо, що в нормах декретів СРСР періоду 1917 – 1921 рр. майже не існувало чітко визначених санкцій, а містилися лише загальні вказівки на відповідальність перед революційним судом. Значною мірою це пояснювалося тим, що в умовах жорстокої класової боротьби неабияку роль відігравала революційна доцільність, яка визначалася соціалістичною правосвідомістю. У зв’язку з цим у вітчизняному правознавстві й досі, на жаль, зберігається тенденція асоціювати закон і покарання за його порушення, перебільшувати соціальну роль санкцій взагалі, і кримінальних, зокрема.

Потреба наукової розробки даної проблеми пов’язана з тим особливим значенням, яке має для держави та суспільства проблема функціонування механізму захисту та охорони суб’єктивних прав. Дієвим засобом, елементом цього механізму виступають правові санкції, які, на етапі сучасних демократичних перетворень, пов’язаних із визнанням людини найвищою соціальною цінністю і закріпленням у Конституції України 1996 року принципу верховенства права, втрачають суто каральний характер. У зв’язку з цим потребують нових наукових пошуків опрацювання питання теоретичного розуміння функцій, ролі та значення санкцій у праві, законодавчого їх відображення. Нових підходів потребує також практика застосування правових санкцій державними органами, органами місцевого самоврядування та їхніми посадовими особами. Адже якість правозастосовної діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб є одним з факторів, що визначають рівень правової культури в суспільстві та державі, стан законності та правопорядку загалом.

Актуальність розробки даної теми визначається також тим, що в юридичній літературі донині не набули належного розвитку широке розуміння та зміст правових санкцій. Відсутнє єдине розуміння характеру, функцій, умов застосування правових санкцій тощо.

Ще за радянської доби в юридичній літературі дану проблему розробляли такі відомі правознавці, як Б.Т. Базилєв, С.Н. Братусь, Г.Н. Вєтрова, В.М. Горшеньов, О.Ф. Іоффе, М.І. Козюбра, С.М. Кожевников, В.М. Кудрявцев, П.О. Недбайло, В.В. Лазарєв, О.Е. Лейст, М.С. Малеїн, М.І. Матузов, І. Ребане, І.С. Самощенко, М.С. Строгович, В.А. Тархов, А.Ф. Черданцев, М.Х. Фарукшин та ін. Проте в полі зору науковців знаходилися проблеми, пов’язані переважно з негативним аспектом правових санкцій, зокрема, в даному контексті розглядалися питання переконання, державного примусу, юридичної відповідальності, правопорушення тощо. Тобто, санкції відводилася роль захисного механізму, де загроза несприятливими наслідками виступала стримуючим фактором. Так, у галузевих наукових дослідженнях поняття санкції, як правило, ототожнюється з поняттям юридичної відповідальності (М.С. Строгович, В.А. Тархов та ін.). Лише окремі вчені (В.М. Баранов, В.М. Ведяхін, А.В. Малько, М.Г. Проніна та ін.) у своїх дослідженнях заохочувальних норм, пільг та правових стимулів торкалися позитивної сторони правових санкцій.

На сучасному етапі дослідження даних питань поповнюються працями українських теоретиків права, зокрема: О.В. Зайчука, Н.В. Глинської, С.Л. Лисенкова, В.М. Махінчука, Н.М. Оніщенко, К.В. Басіна, В.І. Сліпченко, О.В. Фатхутдінової, Н.В. Хорощак та ін.; а також російських дослідників, до яких належать С.А. Іванова, С.М. Кожевников, А.В. Малько, А.В. Краснов, В.С. Нерсесянц, С.А. Полунін, Р.Л. Хачатуров та ін.

Проте питання санкцій у праві досліджувалися переважно в сфері аналізу проблем структури правової норми, охоронних правовідносин, покарання, відповідальності, примусу тощо. І, на жаль, зовсім відсутні праці, в яких би комплексно і всебічно розкривалися поняття санкцій, їх функціональна роль як засобів захисту та охорони суб’єктивних прав, питання правомірності їх застосування тощо. Лише дослідники галузевих юридичних наук торкались окремих питань галузевих різновидів санкцій та їх реалізації (серед них В.Ф. Погорілко, Л.Р. Наливайко, О.А. Осауленко, В.І. Сірий та ін.). Отже, дана проблема потребує дослідження не лише на теоретичному рівні, але й у практичній площині. Адже санкцією є не лише частина правової норми, яка визначає міру покарання, але й засіб правового регулювання суспільних відносин. І тому необхідно досліджувати вплив та взаємодію санкцій, окрім вищезазначеного, з такими засобами правового регулювання, як дозволи, заборони, стимули, заохочення, обмеження тощо, а також їх зв’язок з обов’язком, відповідальністю, покаранням та ін.

Отже, дослідження названої проблеми потребує її комплексного аналізу з урахуванням нових напрямків розвитку вітчизняної юридичної науки, з переосмисленням наукових поглядів минулого, з вирішенням теоретико-прикладних аспектів даної проблеми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження обрана відповідно до вимог ст. 7 Закону України „Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 р. Дисертаційна робота відповідає вимогам Державної програми забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003 – 2006 рр., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 р. №1609, Пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 – 2009 рр., затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 5 липня 2004 р. №775, Програми формування позитивного іміджу міліції на 2003 – 2007 рр., схваленої рішенням колегії Міністерства внутрішніх справ України від 10 січня 2003 р.

Обраний напрямок дисертаційного дослідження передбачений також планом наукових досліджень Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України і виконувався у межах планових тем відділу теорії держави і права „Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України” (номер державної реєстрації 0102U001597) та „Теоретичні проблеми реалізації прав і свобод особи і громадянина в Україні” (номер державної реєстрації 0104U007590).

Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні вченої ради Київського національного університету внутрішніх справ 28 грудня 2004 року, протокол №13.