ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЛОБІЗМУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У ході модифікації політико-державного механізму України, приведення його у відповідність до змінюваних економічних і політичних умов сучасності триває рух сучасного українського суспільства  шляхом демократизації. Розвиток демократичних інститутів супроводжується формуванням нових соціально-політичних явищ, що відображають глибинні процеси громадського життя країни і мають потребу в глибокому дослідженні, до яких належить таке явище як лобізм.

В умовах трансформації політичної й економічної систем лобізм є одним із важливих каналів вираження інтересів і досягнення  поставлених цілей різних груп і структур. Оскільки у своїй основі лобізм пов’язаний, у першу чергу, з відносинами власності, то в процесі наростання боротьби за її перерозподіл  його роль постійно зростає. Лобізм дає можливість досягти політико-правовими засобами насамперед економічних інтересів. У ході перерозподілу власності, боротьби за певні блага, привілеї, пільги найчастіше застосовуються тверді методи, що виходять за рамки моральних і правових норм.

Це зумовило складність і неоднозначність ставлення до лобізму. У вітчизняній, як і в зарубіжній юридичній літературі, висловлюються різні, найчастіше діаметрально протилежні точки зору щодо правової природи лобізму і його соціальної ролі, щодо можливості і допустимості його використання в діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування.

Лобізм як політико-правове явище є внутрішньо суперечливим. Виконуючи ряд важливих для суспільства позитивних функцій, лобізм разом із тим має й негативні сторони. Це диктує необхідність обмеження лобізму твердими правовими рамками, які дозволять не тільки врегулювати форми й методи лобістської діяльності, але й забезпечити контроль за її здійсненням з боку як держави, так і суспільства в цілому.

Таким чином, сьогодні для України необхідно виробити цивілізовані форми взаємодії зацікавлених груп із владою, з різними державними структурами, щоб існуючі контакти не реалізовувалися за допомогою “тіньових” методів, а здійснювалися у спосіб, вигідний для всіх суб’єктів правовідносин.

Правильно розставлені акценти в механізмові правового регулювання лобізму допоможуть вичленити все те позитивне, що може дати лобізм  суспільству, державі.

Саме це є ціллю, яка вимагає великої роботи зі створення  правового механізму, що запропонував би канали для виходу тієї позитивної енергії, яку лобізм містить у собі.

Дотепер у вітчизняній політології та юриспруденції існує небагато наукових праць, в яких лобізм виступав би головним об’єктом дослідження. Проблеми лобіювання розглядаються в ряді досліджень, присвячених системі представництва інтересів, групам інтересів, взаємодії держави і бізнес-структур. До них можна віднести роботи О. Ліснічука (кандидатська дисертація на тему “Групи інтересів у багатоскладовому суспільстві. Політологічний аналіз”), І. Сікори (“Національні інтереси України та лобістські технології бізнесу”), Я. Боренько (кандидатська дисертація на тему “Групи інтересів у сучасній теорії політики” і представників західної компаративістики, зокрема   Г. Скіллінга („Групи інтересу в радянській політиці”), а також Т. Кокса,           Х. Лінца,  М. Олсона.

Окремі й нечисленні роботи й публікації, що присвячені вітчизняному лобізму, приходяться на кінець 90-х років минулого століття й початку ХХІ ст. До них належать робота Ю. Зущика „Лобізм в Україні” і вже згадана робота     І. Сікори. Серед вітчизняних публікацій, що являють собою науковий інтерес, можна виділити роботи Є. Тихомирової, яка розглядає лобізм як складову РR (паблик рилейшинз). Окремі фрагменти, що присвячені цій проблемі, можна зустріти у В. Коростея, К. Михеєвої, В. Роговця.

Набагато ширше проблема правового регулювання лобістської діяльності і вивчення сутності феномена лобізму представлена роботами російських учених. Найбільшу цінність у цій галузі являють собою дослідження:            О.С. Автономова, М.Г. Анохіна, Т.І. Аравіної, К.С. Вяткіна, С.В. Зотова,       М.Г. Зяблюка, Л.Є. Ільїчевої, В.А. Лепьохіна, О.П. Любимова, О.В. Малько, В.Г. Павлова, С.П. Перегудова та інших учених.

У цілому, знайомство з літературою свідчить, що лобізм ще не став предметом правового дослідження, і поки ще не здійснено комплексного дослідження феномена лобізму: не визначено його сутнісні характеристики як категорії політико-правової науки, не вироблено теоретичну концепцію і не розроблено змістовну модель лобізму, не вивчено вітчизняну специфіку, не виявлено механізми правового регулювання лобізму тощо. Про недостатню наукову розробленість цієї проблеми свідчить як відсутність монографій, так і малочисельність дисертаційних досліджень про вітчизняний лобізм.

Ці обставини додають темі дисертаційної роботи проблемного характеру, визначають її мету, завдання і предметну галузь.