КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАВІДОМО НЕЗАКОННИХ ЗАТРИМАННЯ, ПРИВОДУ, АРЕШТУ ТА ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ (СТ. 371 КК УКРАЇНИ)

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Прийнята 28 червня 1996 року Конституція України, будучи політико-юридичним та ідеологічним фундаментом реформи правової системи України, у ст. ст. 3 і 29 заклала підґрунтя створення в галузевому законодавстві дієвих правозахисних механізмів, які б ґарантували захист такого невід’ємного та невідчужуваного права людини, як право на свободу та особисту недоторканність. Забезпечення зазначених ґарантій покладено на органи дізнання, досудового слідства, прокуратуру й суд. Саме правозастосовна діяльність цих органів у сфері кримінального судочинства, здійснювана в режимі неухильного і якісного виконання вимог законів та інших нормативних актів, повинна створити необхідні умови для вирішення завдань правосуддя, основною метою якого є реальне утвердження в сус­пільстві верховенства права.

Разом із тим, зрозуміло, що для успішного виконання такої ролі повинні існувати відповідні фактори, які покликані забезпечити ефективність діяльності органів правосуддя та запобігти вчиненню проти нього протиправних дій, що перетворюють правосуддя із засобу захисту суспільних інтересів у об’єкт злочинних посягань, який, зазнаючи аґресивного впливу діянь антисоціальної спрямованості, сам потребує охорони, а отже, об’єктивно втрачає правозахисні властивості. При цьому вчинення таких дій службовими особами, безпосереднім призначенням яких є охорона законності та забезпечення реалізації конституційних принципів, дискредитує всю правозахисну систему держави, обертаючи правосуддя в його антипод, що породжує конфлікти та зневажає права людини.

Тому поряд із низкою процесуальних норм, якими закріплено формальні вимоги щодо порядку застосування правообмежувальних процедур, окреме місце в системі правових ґарантій посідають кримінально-правові норми, зокрема ст. 371 КК України, як адекватний засіб запобігання та протидії спробам блокувати дієвість правозахисних механізмів і привнести безладдя у сформований правопорядок.

Аналіз статистичних даних про діяльність відповідних правоохоронних органів, практики Європейського суду з прав людини, щорічних доповідей Уповноваженого Верховної Ради з прав людини свідчить про те, що хоча випадки порушення права громадян на свободу й особисту недоторканність непоодинокі, кількість порушених за даними фактами кримінальних справ незрівнянно мала відносно загальної чисельності подібних порушень, а кількість осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за їх вчинення, – мізерна. Так, за даними МВС України, загальна кількість злочинів, зареєстрованих за ст. 371 КК України в період з 2001 до 2008 року, становить лише 68 випадків (2001 – 4; 2002 – 3; 2003 – 12; 2004 – 9; 2005 – 6; 2006 – 21; 2007 – 8; 2008 (перше півріччя) – 5). Водночас, за даними відділу статистичної інформації та аналітичної роботи Генеральної прокуратури України, за відповідний період звільнено з-під варти у зв’язку з закриттям кримінальної справи за відсутністю події або складу злочину чи у зв’язку з недоведеністю участі в скоєнні злочину 208 осіб. Крім того, за ініціативою прокурора зі слідчих ізоляторів та ізоляторів тимчасового тримання звільнено 1063 незаконно утримувані особи.

Певним аспектам дослідження проблеми кримінальної відповідальності за вчинення розглядуваних злочинів у різні історичні періоди було присвячено роботи таких криміналістів, як А.Я. Асніс, М.І. Бажанов, О.Ф. Бантишев, І.С. Власов, В.К. Глістін, С.А. Денисов, Б.В. Здравомислов, В.Ф. Кириченко, Ю.І. Кулєшов, Я.М. Кульберг, Л.В. Лобанова, Ю.А. Мерзлов, В.О. Нав­роцький, А.А. Піонтковський, Ю.П. Попова, Ш.С. Рашковська, О.Б. Сахаров, О.Я. Свєтлов, В.І. Суботіна, П.Л. Суріхін, С.І. Тіхенко, І.М. Тяжкова, І.М. Черних, Н.Р. Фасхутдінова та ін. Але на сучасному етапі системне дослідження цих питань набуває особливої значущості з урахуванням тих докорінних перетворень, що відбулися внаслідок реформування вітчизняного законодавства відповідно до панівної ідеї розбудови України як правової, демократичної та соціальної держави. Водночас відсутність належної уваги з боку науковців до зазначених питань створює певний інформаційний ва­куум, який позбавляє правозастосовців можливості практичного впровадження теоретично обґрунтованих засобів викриття винних у вчиненні злочинів, передбачених ст. 371 КК України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідних робіт кафедри кримінального права Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, відповідає тематиці пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, визначених Наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 року „Про затвердження Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 – 2009 років”, а також узгоджується з Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженою указом Президента України № 1376/2000 від 25 грудня 2000 року.