ДЖЕРЕЛА ПРАВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ (ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ)

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Вихід за межі державних кордонів економічного, політичного, культурного та інших аспектів суспільного життя призвів до розгортання процесів світової і регіональної інтеграції. В якості організаційних центрів, покликаних здійснювати управління означеними процесами виступають різноманітні інтеграційні об’єднання держав. І хоча кількість таких міждержавних об’єднань постійно збільшується, особливе місце серед них займає Європейський Союз (Євросоюз), який від часу заснування Європейських співтовариств перетворився з невеликої субрегіональної організації економічного характеру в якісно нове, наддержавне політичне утворення універсальної компетенції, що займає на сьогодні проміжне становище між міжнародно-правовими формами об’єднання держав (міжнародною міжурядовою організацією, конфедерацією) і державним утворенням (квазіфедеративною структурою).

Європейська інтеграція на всіх своїх етапах супроводжувалась високим рівнем правового регулювання. Форми фіксації норм права Євросоюзу, з одного боку, слугували головним регулятором інтеграції, сприяли її розвитку, а з іншого – втілювали її результати і потреби. Внаслідок цього, в Євросоюзі склалась своєрідна система джерел права, котра відображує всю неоднорідність нормативно-інституційної структури Європейських співтовариств і Євросоюзу та поєднує елементи джерел як міжнародного, так і національного права.

Повноцінним учасником європейських інтеграційних процесів прагне стати і Україна. Водночас, забезпечення ефективного співробітництва і взаємодії України з Євросоюзом та поступове входження до європейського політичного, економічного і правового простору можливе лише за умов наближення джерел вітчизняного права до правових принципів і стандартів, які діють у рамках європейських інтеграційних об’єднань. Здійснення конкретних заходів у цьому напрямку вимагає ґрунтовного та поглибленого вивчення джерел права Євросоюзу.

Варто зауважити, що інтеграційні процеси зумовили трансформацію методології загальнотеоретичного правознавства у бік розширення його об’єкта дослідження. На сьогодні таким об’єктом, окрім національних держав та їхніх правових систем, все більшою мірою стають також системи міжнародно-правові як всесвітнього, так і регіонального рівнів. При цьому, національна правова система зі всіма її компонентами, зокрема, джерелами права, осмислюється як елемент (реальний або потенційний) іншої правової системи, наприклад, правової системи Євросоюзу. Підтвердженням цього методологічного підходу можуть слугувати праці, присвячені проблемам права Євросоюзу таких теоретиків права, як П. М. Рабінович, Л. А. Луць, Н. М. Пархоменко, А. Л. Шевцов та ін.

До теперішнього часу дослідження форм зовнішнього виразу і закріплення норм права Євросоюзу велося переважно в аспекті їх міжнародно-правового аналізу. Крім того, виокремлення та вивчення джерел права Євросоюзу здійснювалось за суто юридичними, тобто формальними, здебільшого зовнішніми підставами. Такий підхід, звісно, дозволяє виявити особливості засобів правового регулювання, котрі застосовуються в межах європейських інтеграційних об’єднань, проте, не розкриває соціальної обумовленості джерел права Євросоюзу, залишає поза увагою ті першопричини, які безпосередньо зумовили їх специфічні риси.

Отже, актуальність дослідження теоретичних аспектів джерел права Євросоюзу визначається, з одного боку, необхідністю створення методологічної основи для формування цілісної концепції джерел права Євросоюзу і, зокрема, вивчення всієї сукупності факторів, які визначили зміст права Євросоюзу та форми його вираження, з іншого – орієнтацією України на ефективне співробітництво та поступову інтеграцію до європейського політичного, економічного і правового простору, що вимагає комплексного дослідження джерел права Євросоюзу.

Теоретичні аспекти джерел права досліджували такі вітчизняні та російські вчені-юристи, як С. С. Алексєєв, С. І. Вильнянський, Н. Л. Гранат, О. В. Зайчук, С. Л. Зивс, Д. А. Керімов, С. Ф. Кечек’ян, В. М. Косович, В. В. Лазарєв, П. Ф. Мартиненко, М. М. Марченко, Г. І. Муромцев, Н. М. Оніщенко, Н. М. Пархоменко, Л. В. Петрова, П. М. Рабінович, О. Ф. Скакун, А. Ф. Шебанов та ін. Проблемам окремих видів формально-юридичних джерел права присвячені праці Г. М. Александрова, Т. В. Апарової, І. Ю. Богдановської, С. К. Загайнової, В. В. Іванова, А. М. Колодія, В. В. Ладиченко, Б. В. Малишева, О. А. Назаренко, Т. І. Фулей та ін.

При обстоюванні загальнотеоретичних позицій щодо джерел права автор також спирався на досягнення видатних учених кінця ХІХ – початку ХХ ст.: А. М. Горовцева, Ф. Ф. Кокошкіна, К. М. Коркунова, Я. М. Магазинера, Й. В. Михайловського, Л. І. Петражицького, О. В. Тарановського, Є. М. Трубецького, М. Ю. Чижова, М. Д. Чубатого, Г. Ф. Шершеневича та ін.

Джерела права Євросоюзу розглядалися переважно фахівцями у галузі міжнародного та європейського права у поєднанні з вивченням інших аспектів права Євросоюзу. Серед українських і російських науковців, які зверталися до розгляду джерел права Євросоюзу у зв’язку з вивченням особливостей правової системи та інституційної структури європейських інтеграційних об’єднань на особливу увагу заслуговують праці М. М. Бірюкова, М. М. Гнатовського, І. А. Грицяка, В. Н. Денисова, Л. М. Ентіна, А. Я. Капустіна, С. Ю. Кашкіна, О. В. Кресіна, Л. А. Луць, М. М. Мікієвича, В. І. Муравйова, А. В. Омельченка, В. Ф. Опришка, В. Посельського, Л. Д. Тимченка, Б. М. Топорніна, А. С. Фастовець, А. О. Четверікова, Ю. С. Шемшученка та ін. При цьому, безпосередньо проблемам формально-юридичних джерел права Євросоюзу присвячені праці А. М. Москаленка, К. В. Смирнової.

У роботі використовувались праці зарубіжних науковців: Ж.-Л. Бержеля, Дж. В. Бріджа, П. Бромхеда, Р. Давида, К. Жоффре-Спінозі, В. Кернза, К. Кол’яра, Р. Кросса, Д. Ласока, А. Нашиц, П. Пескатора, И. Сабо, П. Свободи, Ж.-Л. Сорона, А. Татама, Р. Уолкера, Т. К. Хартлі та ін.

Варто зазначити, що за останні роки в Україні захищено ряд дисертацій, присвячених проблемам джерел права Євросоюзу. Проте, ці роботи не містять комплексного теоретичного аналізу джерел права Євросоюзу, тому дане дисертаційне дослідження органічно доповнює їх, а наявність означених праць не позбавляє його актуальності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося як складова частина тематики досліджень відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України з теми „Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України” (номер державної реєстрації 0102U001597).