ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН ПІВДНЯ УКРАЇНИ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ НАПРИКІНЦІ ХVІІІ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. (НА МАТЕРІАЛАХ ОДЕСИ)

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Україна – держава багатоетнічна, отже її становлення й розвиток великою мірою пов’язані з виваженою національною політикою, яка мусить забезпечити подальший розвиток, зокрема культурний, всіх етнічних спільнот. Національні меншини, як складова частина народу України, є повноправними суб'єктами політичного процесу. Конституція України створює для цього загальні передумови, проголосивши народ з усією його національною багатоманітністю носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні.

Національні меншини, які проживають на теренах країни, за наявності культурних та побутових відмінностей, різних форм ментальності в процесі свого взаємозв'язку набувають системної єдності, трансформуючись у певну організаційну цілісність. Поруч із цим, національні меншини формують організаційні структури, які забезпечують їхній подальший                  національно-культурний розвиток.

Самоорганізація національних меншин є формою їх самовизначення, формою реалізації їх національного суверенітету всередині держави згідно з Конституцією України та чинним законодавством.

На території України проживає близько 130 представників різних етносів. Тому формування законодавчої бази етнонаціональної політики України відбувається в руслі правового закріплення принципів забезпечення, розвитку і збереження цих етносів, що є головним фактором запобігання конфліктів на етнічному ґрунті.

Правовою основою етнонаціональної політики в України сьогодні є: Декларація прав національностей України 1991 року, Закон "Про національні меншини" 1992 р. та Конституція України 1996 р., які відповідають міжнародно-правовим актам, що регулюють сферу етнонаціональних відносин. Законодавча база України спирається на принципи Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права і Факультативного протоколу до нього, Декларації 47-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин, розділу Заключного акта Ради з безпеки та співробітництва в Європі з прав людини, Документа Копенгагенської конференції з питань людського виміру ОБСЄ, Гаазьких рекомендацій з прав національних меншин на освіту, Ослівських рекомендацій щодо мовних прав національних меншин, Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин та ін.

Для ефективної правової регламентації прав національних меншин важливо, щоб визначення цього поняття було загальноприйнятим.  Складність проблеми полягає у розмаїтті ситуацій, пов’язаних з існуванням "меншин". Загальновизнаною ознакою поняття "меншина" є лише те, що це  національна, етнічна, релігійна або мовна група, відмінна від інших груп населення на території суверенної держави.

Стаття 3 Закону України "Про національні меншини в Україні" визначає національні меншини як "групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою".

Рекомендація № 1255 Про захист прав національних меншин Парламентської Асамблеї від 31 січня 1995р. подає визначення "національної меншини", як "групу осіб у будь-якій державі, які: а) мешкають на території цієї держави та є її громадянами; б) підтримують давні безперервні зв’язки з цією державою; в) мають чіткі етнічні, культурні, релігійні та мовні особливості; г) є достатньо представницькими, хоча і менш багато чисельними порівняно з іншим населенням цієї держави або окремого регіону держави; д) прагнуть до збереження елементів, що складають їх спільну своєрідність, у тому числі власні культуру, традиції, релігію та мову".

У справі ефективної розробки будь-якої наукової проблеми важливе місце посідає вивчення історії питання, оскільки історичний підхід дозволяє краще зрозуміти сучасні проблеми, дає можливість з’ясувати закономірності розвитку теорії та практики. Це стосується і дослідження правового статусу національних меншин на території Півдня України (зокрема, в Одесі) у складі Російської імперії. Досвід минулих років, його узагальнення і висновки, зроблені на цій основі, можуть бути використані і сьогодні.

Варто зазначити, що значна кількість праць, присвячених у тому числі поняттям "нація", "етнос", "етнічна меншина", "національна меншина"                            (Ю.І. Римаренко, Ю.О. Волошин, В.Б. Євтух, О.О. Рафальський, Б.В. Бабін, О.М. Биков, М.І. Панчук) не обумовила наявності чітких визначень цих понять. Зокрема, поняття "національна меншина" на сьогодні лишається об’єктом наукових дискусій. Слід зазначити також, що, хоча окремі аспекти проблеми правового стану національних меншин та ставлення до них уряду Російської імперії порушувалися у дослідженнях учених ХІХ – ХХ ст.ст. (А.О. Скальковський, М.С. Державін, О.І. Дружиніна, І.І. Мещерюк,                І.Д. Забунов, С. Циперштейн, Д.А. Давтян, Е.Г. Плесська-Зебольд), комплексного дослідження правового статусу національних меншин на території міста Одеси наприкінці ХVІІІ – на початку ХХ ст.  не існує.

Об’єктивне вивчення однієї з основоположних складових частин національної політики – правового становища національних меншин  –  передбачає у тому числі детальний розгляд їхнього історичного розвитку, правотворчості щодо національних меншин у попередні часи.

Актуальною продовжує залишатися необхідність руйнування стереотипів в оцінках діяльності уряду Російської імперії, його впливу на початкову історію міста Одеси, зокрема у тій частині, яка стосується національних громад.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до програми Міністерства освіти і науки України "Актуальні проблеми будівництва демократичної соціальної правової держави відповідно до положень Конституції України", наукових досліджень Одеської національної юридичної академії відповідно до загальної теми "Правові проблеми становлення і розвитку сучасної української держави" (державний реєстраційний номер 0101U001195) на 2001 – 2005 рр. та "Традиції і новації в сучасній українській державності і правовому житті" (державний реєстраційний номер 0106U004970) на 2006 – 2010 рр.

Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною наукових досліджень кафедри історії держави і права Одеської національної юридичної академії, що здійснює розробку наукової теми "Традиції і новації в правовому розвитку (історичний аспект)" на 2001 – 2005 рр. і "Традиції і новації в правовому житті України (історичний аспект)" на 2006 – 2010 рр.