ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГРОМАДСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ В ГУБЕРНІЯХ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ В ХІХ – НА ПОЧАТКУ XХ СТОЛІТТЯ.

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Від початку 1990-х років Україна взяла курс на побудову правової та соціальної держави. Процеси, що відбуваються сьогодні в Україні, характеризуються кардинальними перетвореннями в політичній, економічній і соціальній сферах. У країнах, що виникли внаслідок розпаду СРСР, включаючи й Україну, в 1990 – 1995 рр. спостерігалась тенденція до зниження індексу людського розвитку – основного показника, прийнятого у міжнародній практиці для визначення рівня і якості життя населення. Протягом 1996 – 2000 рр. в Україні це зростання становило лише 0,4%.

Однією з невідкладних проблем побудови демократичної, соціальної і правової держави згідно зі ст.1 Конституції України є визначення концептуальних засад реалізації політики щодо соціально-правового захисту населення. Рух нашої країни до субсидіарної соціальної держави неможливо уявити без створення ефективно діючої системи соціальної допомоги та захисту населення, яке має низький рівень життя.

Як свідчить світовий та вітчизняний історичний досвід найбільш ефективно це завдання може бути вирішене через діяльність інституту місцевого самоврядування. Значний позитивний досвід надання соціальної допомоги та захисту населенню, яке має низький рівень життя, був накопичений органами земського та міського самоврядування на українських землях, які входили до складу Російської імперії. Вивчення цього досвіду дозволяє заповнити лакуну в історико-правовому дослідженні діяльності органів місцевого самоврядування і використати його в умовах сучасної України.

Досліджуючи питання надання допомоги людям, які з різних причин не можуть самостійно забезпечити свою життєдіяльність, особливу увагу слід приділити понятійному апарату. Назва теми даного дослідження містить термін «громадське піклування» (російською мовою – «общественное призрение»), який виник у другій половині XVIII ст. Слово «призрение» походить від дієслова «призреть, призревать», тобто «обратить взор со вниманием, сочувствием, участием, милосердием; дать кому-либо приют и пропитание». Наприкінці ХІХ – на початку XX ст. громадське піклування означало вже організовану систему допомоги з боку держави або суспільства населенню, яке потребувало цієї допомоги.

Звернення до зазначеної теми зумовлено ще й тим, що залишаються істотні прогалини в дослідженні проблеми організації соціальної допомоги та захисту населення, яке має низький рівень життя, через неповне використання джерельної бази, створеної наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. і, практично, вилученої з наукових досліджень радянського періоду. Залишається недослідженим великий масив законодавчого матеріалу, архівних документів, статистичних даних, а саме вони дають широкі можливості для вивчення історії органів піклування, історії права соціального забезпечення що являють собою великий науковий інтерес. Їх дослідження може стати в пригоді для подальшого вдосконалення роботи існуючих державних структур соціальної допомоги, а також створення нових, які відповідають сучасним вимогам.

Відродження доброчинності в сучасній Україні викликає потребу в глибокому науковому осмисленні, цього історичного феномена, його традицій і форм, перспектив розвитку. Вивчення історії доброчинності в українському суспільстві дозволить під новим кутом зору розглянути проблеми соціально-правового захисту населення. в умовах сьогодення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри історії держави і права України та зарубіжних країн у межах цільової програми Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого «Актуальні проблеми історії Українського державотворення» (державна реєстрація – № 0186.0.070872).