ВИЩІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ ЯК СУБ’ЄКТИ МАЙНОВИХ ПРАВОВІДНОСИН

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. За роки незалежності в Україні відбулися докорінні зміни в усіх сферах суспільного життя, зокрема реформувалися відносини у сфері освіти. Трансформація соціально-економічної та політичних засад привела до реформування навчальних закладів, їх ролі, місця та засад діяльності. У першу чергу це стосується вищих навчальних закладів (далі – ВНЗ). Хоча законодавство, яке регулювало їх діяльність, суттєво оновилося, воно недостатньою мірою відповідає потребам регулювання майнових відносин за участю ВНЗ.

Інтеграція системи вищої освіти України у світову освітню систему зі збереженням традицій української вищої школи, спрямована на підготовку кваліфікованих спеціалістів і забезпечення наступності в процесі здобуття освіти, збільшила роль ВНЗ як юридичних осіб, що надають освітні послуги, у сфері цивільного обігу, і, зокрема, як учасників майнових відносин. Немайнові правовідносини, учасником яких є ВНЗ, залишилися поза темою нашого наукового дослідженням. 

Актуальність обраної теми обумовлена й тим, що формування в Україні правової держави з ринковою економікою потребує особливих, підвищених вимог до належного виконання основної мети ВНЗ – формування інтелектуальної еліти суспільства, підготовки спеціалістів для здійснення пріоритетних фундаментальних та прикладних наукових досліджень. І саме вирішення проблем, пов’язаних із правовим регулюванням участі ВНЗ усіх форм власності у майнових відносинах, дозволить ВНЗ ефективно виконувати поставлену перед ними мету на більш високому рівні. 

З одного боку, закріплення рівності всіх форм власності та визнання приватної власності змінило систему освіти, залучивши до неї приватні юридичні особи, а з іншого, держава як регулятор відносин у сфері освіти водночас залишилась їх головним учасником, виступаючи власником державних ВНЗ. Законодавча база недостатньо відреагувала на подібні зміни. Отже, цілий сегмент правовідносин за участю ВНЗ залишився поза увагою законодавця. Що ж стосується позитивного права, регулюючого діяльність ВНЗ, насамперед Законів України «Про освіту» та «Про вищу освіту», то слід зазначити, що їх норми містять певні недоліки, внаслідок чого правова природа, сутність, особливості право- та дієздатності, правового режиму майна ВНЗ, відносини щодо захисту їх речових прав, специфіка майнової відповідальності ВНЗ, як приватних, так і державних, за власними зобов’язаннями залишаються недостатньо чітко врегульованими, що не сприяє досягненню бажаної визначеності в освітніх правовідносинах. Це потребує проведення наукових досліджень, які б дозволили вирішити зазначені проблеми та усунути значні прогалини у регулюванні діяльності ВНЗ як учасників майнових відносин.

Незважаючи на розробленість деяких проблем діяльності ВНЗ у цивілістичній літературі, на монографічному рівні правове становище ВНЗ як суб’єктів цивільних правовідносин досліджене недостатньо. Специфіці правового становища приватних ВНЗ була присвячена кандидатська дисертація Астахова В.В. «Правовое регулирование функционирования в Украине высших учебных заведений негосударственной формы собственности», проблеми діяльності установ як суб’єктів цивільно-правових відносин були досліджені у кандидатській дисертації Лещенка Д.С. «Правовий статус установ в цивільному праві України». Остання робота торкається ВНЗ як одного з видів установ і не містить фундаментальне дослідження проблем їх діяльності та правового становища. Деякі питання діяльності ВНЗ, зокрема надання платних освітніх послуг, були досліджені у роботі Карчевського К.А. «Платные образовательные услуги высших учебных заведений МВД Украины: гражданско-правовой аспект» та в роботі Загороднього С.А. «Договір про професійну підготовку у вищому навчальному закладі». У Російській Федерації проблема правового становища ВНЗ набула розвитку у роботах Корольової Т.В. («Гражданско-правовой статус государственного образовательного учреждения высшего профессионального образования (государственного вуза) и его структурных подразделений»), Максимця Л.Г. («Образовательное учреждение как субъект гражданского права»), Ахмедової З.А. («Правовое положение учреждений, финансируемых собственником (на примере социокультурной сферы)»). Окремі аспекти теми на рівні наукових статей та монографій розглядались: в Україні – Борисовою В.І., Венедиктовою І.В., Жигалкіним І.В., Кравчуком В.М., Кочергіною К.О., Майдаником Р.А., в Російській Федерації – Богдановим Є.В., Грєшніковим І.П., Сухановим Є.О. та ін. Проте ціла низка досить важливих проблем правового регулювання діяльності приватних та державних ВНЗ на сьогоднішній день залишилась невирішеною. На наш погляд, є необхідним більш детальне дослідження питань організаційно-правової форми ВНЗ, майнового становища, майнової відповідальності ВНЗ усіх форм власності, а також їх засновників за зобов’язаннями ВНЗ.

З огляду на вказане, а також на ступінь теоретичної розробки проблеми ВНЗ, виникає необхідність у проведенні наукового дослідження суспільних відносин, які виникають у зв’язку із функціонуванням ВНЗ усіх форм власності, що й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження. 

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано з урахуванням положень «Національної програми розвитку освіти», затвердженої Указом Президента України від 17 квітня 2002 року № 347/2002, «Державної програми розвитку вищої освіти на 2005 – 2007 роки», затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2004 року № 1183, «Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006 – 2010 роки», схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року № 396–р, «Пріоритетних напрямків наукових і дисертаційних досліджень, що потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 – 2009 років», затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 5 липня 2004 року № 755, «Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006 – 2010 роки», затверджених Вченою радою ХНУВС 5 січня 2005 року, «Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001 – 2006 роки», а також відповідно до планів роботи кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету внутрішніх справ.