ТИПИ ПРАВОПІЗНАННЯ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. У перебігу історії ми зустрічаємо дуже відмінні поняття "права", які знову і знову піддаються критиці, уточнюються або зовсім відкидаються. Різні правові теорії по-різному визначають це поняття, а разом з цим і предмет дослідження правознавства.

Право як норма суто зобов'язання, право як феномен суб’єктивної свідомості, право як зовнішній соціальний факт, право як законодавство і узагальнена правозастосовча практики, право як моральний постулат і т. п. Дискусії між загальними теоріями права і справедливості, які розгорнулися в історичному розвитку теорій, точаться до сьогодні. Тривають суперечки стосовно того, яке з понять права є найбільш доцільним. Не залишаються осторонь цих суперечок й українські правознавці.

Отже, на тій підставі, що реальність права характеризується своєрідною і вкрай складною структурою, стає можливим виокремлювати якийсь один елемент цієї структури, ігноруючи інші елементи. У зв'язку з цим виникає засадниче питання: яка методологія здатна пізнати зазначену складність правової реальності? З цього приводу, потрібно наголосити, що дослідження виконано у загальнотеоретичному аспекті, а саме під кутом зору методологічного і гносеологічного, або теоретико-пізнавального плюралізму і монізму в праві. У цьому аспекті поняттям „тип правопізнання” охоплюються спільні ознаки, які властиві процесу пізнання права, як з точки зору обраної дослідницької методології, так і стосовно його розуміння, утворення і реалізації. Або: спільні ознаки, які властиві процесу пізнання права з точки зору 1) методології, 2) факторів правогенезу, 3) змісту справедливості (оскільки справедливість є метою реалізації права). У єдності наведені спільні ознаки є критеріями виокремлення типів правопізнання у загальнотеоретичному аспекті. Ці критерії й склали предмет дисертаційного дослідження.

У роботі має місце і порівняльно-правовий аспект, коли обгрунтовується, що природно-правовий тип пізнання іманентний виникненню, розвитку і функціонуванню романо-германської і англо-американської правових сімей. Такою ж мірою історії розвитку і функціонуванню європейських правових систем властиві позитивно-правовий, історико-правовий, психолого-соціологічний типи пізнання. Тип правопізнання є головним стильоутворюючим елементом романського, германського, англо-американського, ісламського, індуїстського чи іншого угрупування правових устроїв світу (К.Цваргейт, Х.Кьотц). Тип правопізнання, як фундаментальне поняття, визначає й характер концепцій, доктрин, шкіл права.

З огляду на сказане, справедливо стверджувати, що проблемна ситуація, яка потребувала вивчення у дисертаційному дослідженні, щонайперше, зв'язана з можливістю через синтез існуючих плюральних типів пізнання права розширити його сферу. Таке розширення дає змогу пізнати право у його найглибшій і загальній сутності незалежно від умов місця і часу, незалежно від визнання тим чи іншим законодавцем. Правознавство, якщо розуміти його як знання про цілісність права, не в змозі бути точною, формально-логічною наукою. В однобічному і "точному" правознавстві зникне момент становлення, конкретності, історії, життя і особистої душі. Той, хто вміє пізнавати ідеї і з'ясовувати їхній смисл, буде мати інший світогляд, ніж людина, пізнання якої обмежується матеріальним світом і його зв'язками.

Для практики права це означає можливість функціонування духовно зрілих інституцій. У цивілізованому суспільстві до нормуючого автори­тету головних духовних цінностей апелюють як до останньої інстанції, а, відтак, юрист має знати природу цих цінностей, їх витоки, детермінанти, своєрідність, смисл і призначення у суспільстві.

Таким чином, актуальність дисертації обумовлюють: 1) синтез існуючих плюральних типів правопізнання, 2) розширення змісту і обсягу поняття права з чуттєво-просторової, емпіричної чи позитивної сфери на сферу духовну, 3) пізнання права у його найглибшій і загальній сутності і 4) потреба у функціонуванні духовно зрілих інститутів українського права.

Проблеми плюралістичної методології права, матеріальних і духовних факторів правогенезу, соціальної справедливості в умовах трансформа­ційних процесів в Україні опрацьовують такі українські правознавці, як В. Бачинін, С. Бобровник, А. Заєць, О. 3айчук, А. Козловський, О. Копиленко, М. Козюбра, А. Колодій, Л. Луць, В. Лемак, С. Максимов, О. Мурашин, Ю. Оборотов, Н. Оніщенко, О. Петришин, А. Письменницький, П. Рабінович, В. Селіванов, О. Скакун, С. Сливка, О. Тихомиров, М. Цвік, Б. Шко­да, Ю. Шемшученко та ін.

Проблеми "софійної" методології права, духовно-вольового правоге­незу, трансцендентної справедливості у зарубіжному праві опрацьовують Ж.-Л.Бержель, Г.Берман, Р.Давід, Х.Джером, Р.Кабріяк, К.Ллевелін, Д.Ллойд, Л.К.Нікерсон, Т.Оноре, Н.Рулан, Л.Фуллер, Ф.Хайєк, О.Хеффе, Д.Холл, Р.Циппеліус та ін.

Не применшуючи значущості доробку попередніх науковців, слід визна­ти, що в Україні ще немає системних спеціальних досліджень, у яких би через апріорний синтез існуючих типів правопіз­нання з'ясувалась загальна природа і загальні специфічні властивості і тенденції будь-якого права, де б, коли б воно не існувало, в минулому, нині, майбутньому.

Усе вищенаведене обумовило вибір теми і мети дослідження, його наукову новизну і практичне значення.

Зв'язок з науковими програмами. Дисертацію ви­конано відповідно до програми Міністерства освіти та науки України "Актуальні проблеми побудови демократичної, соціальної, правової держа­ви відповідно до положень Конституції України", програми наукових дос­ліджень Одеського національного університету імені І.І.Мечникова „3атвердження загальнолюдських цінностей у процесі становлення в Україні демократичної правової держави" (номер державної реєстрації 0104U004620), а також плану науково-дослідної роботи Одеського національного університету імені І.І.Мечникова на 2002-2006 роки, (схвалених Вченою радою Одеського національного університету імені І.І. Мечникова протоколом №3 від 29.11.2002 року).