КРАЙНЯ НЕОБХІДНІСТЬ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Період, який переживає сучасне українське суспільство, характеризується докорінною зміною та бурхливим розвитком багатьох інституцій – політичних, економічних, правових, соціальних та інших. Не становить винятку у цьому відношенні і кримінальне право, котре з необхідністю мусить розвиватися у руслі тих кардинальних змін, що відбуваються у всіх сферах суспільного життя.

Кримінальне право впливає на суспільні відносини шляхом встановлення кримінальної протиправності та караності суспільно небезпечних діянь – злочинів. На додаток до цього у даній галузі права використовується також інший спосіб – встановлення незлочинності діянь, що подібні за окремими ознаками до злочинів, але за своєю соціальною та правовою природою не є злочинними. До числа таких діянь відносяться і діяння, вчинювані за особливих обставин, що виключають їх злочинність, які з позиції закону можуть визнаватися допустимими, прийнятними чи навіть соціально корисними, у тому числі – діяння, вчинювані у стані крайньої необхідності. Визначення видів та детальна правова регламентація подібних діянь становлять важливий напрям кримінально-правової політики. Як показує законодавча практика, у сучасних умовах цьому напряму приділяється особлива увага, доказом чого є, серед іншого, виділення у Загальній частині Кримінального кодексу України 2001 року окремого розділу "Обставини, що виключають злочинність діяння".

У законодавчій регламентації діянь, вчинюваних за обставин крайньої необхідності, з прийняттям нового Кримінального кодексу України відбулися суттєві зміни, що актуалізують потребу їх теоретичного осмислення. Зокрема, чинний кримінальний закон суттєво змінив умови правомірності зазначених діянь, ввів визначення поняття перевищення меж крайньої необхідності, передбачив ненастання кримінальної відповідальності за заподіяння шкоди при перевищенні меж крайньої необхідності у стані сильного душевного хвилювання (ч.3 ст.39 КК). Окремі нововведення є спірними. Викликає зауваження редакція законодавчого описання крайньої необхідності, котре, через його складність та деяку суперечливість, не зовсім доступне для сприйняття, при тому, що інститут крайньої необхідності спрямований на його реалізацію широким колом осіб, більшість із яких не мають спеціальних юридичних знань та відповідних навичок тлумачення закону.

Проблемі крайньої необхідності у теорії кримінального права впродовж тривалої історії його розвитку приділялася значна увага. У різні часи до неї зверталася велика кількість вчених-криміналістів, зокрема: П.П. Андрушко,         В.Ф. Антонов, Ю.В. Баулін, В.О. Глушков, С.А. Домахін, В.Л. Зуєв, В.Н. Козак, М.Й. Коржанський, Н.В. Лісова, П.С. Матишевський, Н.А. Овезов, В.В. Орєхов, Т.Ю. Орєшкіна, Н.Н. Паше-Озерський, І.І. Слуцький та інші. Водночас не можна не помітити, що ряд аспектів даної проблеми залишаються до кінця не з’ясованими, стосовно ж інших продовжуються дискусії. Так, немає єдиного підходу до розуміння суті крайньої необхідності, її правової та соціальної природи, умов виникнення стану крайньої необхідності; ведуться суперечки щодо перевищення меж крайньої необхідності тощо.

Не зайве вказати, що недосконалість законодавчої регламентації крайньої необхідності, а також суперечливість теоретичних тлумачень окремих її аспектів негативно позначаються на практиці застосування інституту крайньої необхідності. Дана робота є одним із перших в Україні комплексних кримінально-правових досліджень проблеми крайньої необхідності, проведених після прийняття у 2001 році нового КК України. У 2007 році захищена дисертація Н.В. Лісової на тему "Крайня необхідність як обставина, що виключає злочинність діяння". У роботі проведений ґрунтовний аналіз крайньої необхідності, проте не розглянуто низку важливих у теоретичному та практичному аспектах питань, зокрема, про уявну крайню необхідність; окремі висновки автора, у тому числі концептуального характеру, видаються спірними.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до положень плану наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Проблеми боротьби зі злочинністю: кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі аспекти", затвердженої на 2005-2010 роки (протокол засідання кафедри № 12 від 17 березня 2005 року). Робота також базується на положеннях Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року за № 1767/2006.