Кримінальна відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження (аналіз складу злочину)

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний період розвитку демократичної правової держави, розбудова громадянського суспільства в Україні потребують подальшого вдосконалення управлінської діяльності в усіх сферах соціального життя.  Найважливішою ланкою діяльності держави у цьому напрямку є впровадження в управлінську сферу найсучасніших, особливо інформаційних технологій.  Цьому присвячені, зокрема, положення законів України "Про інформацію" від 2 жовтня1992 р., "Про концепцію національної програми інформатизації" від 4 лютого1998 р., "Про електронні документи і електронний документообіг" від 22 травня 2003 р., а також  Програма інтеграції України в Європейський союз від 14 вересня 2000 р. та ін.  У зв’язку з цим істотно зростає роль та значення документообігу як необхідної умови вдосконалення і розвитку інформаційної діяльності держави у сфері управління. Тому вкрай важливим є подальший розвиток державно-правових засобів  захисту зазначених сфер соціального життя, у тому числі і кримінально-правових. Ось чому  законодавець встановив у ст. 357 Кримінального кодексу України 2001 р. (як і раніше, у КК 1960 р., у ст. 193) кримінальну відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів і печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем,  їх знищення, пошкодження, приховування та вимагання.

В останній час чітко простежується достатньо стійкий та відносно високий рівень злочинів, які вчиняються у сфері документообігу. Так, якщо в 2002 р. в Україні було зареєстровано 1976 злочинів, передбачених ст. 357 КК,  то вже у 2003 р. - 2902, у 2004 р. - 2055, у 2005 р. - 2097, у 2006 р. - 2197. З урахуванням  зростання ролі управлінської праці в структурі людської діяльності можна з певним ступенем ймовірності прогнозувати можливе зростання кількості суспільно небезпечних діянь, що посягають на інформаційне забезпечення управління, авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян. Тому необхідні адекватні кримінально-правові заходи протидії зазначеним злочинам у цій сфері.

На сьогодні правові норми, що регулюють створення та використання документів (документообіг), містяться в численних (їх більше двох десятків) нормативних актах. Це у деяких випадках викликає певні розбіжності  в їх тлумаченні та застосуванні і, як наслідок, породжує труднощі у встановленні ознак предмета злочину, передбаченого ст. 357 КК.

Про це свідчить вивчення опублікованої та неопублікованої судової практики, яке показало, що при кваліфікації злочинів, пов’язаних з викраденням, привласненням, вимаганням документів, печаток, штампів, заволодінням ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем, їх знищенням, пошкодженням та приховуванням доволі часто допускаються неточності у встановленні кола предметів даного складу злочину, його об’єктивних і суб’єктивних ознак. Більшість помилок пов’язані з кваліфікацією протиправних діянь, предметом яких виступають офіційні документи,  відмежуванням цього злочину від суміжних посягань. Деякі з них викликані появою нових, невідомих раніше видів посягань на відносини у сфері інформаційного забезпечення управління  (зокрема, у сфері електронного документообігу), у кваліфікації яких на  практиці відчуваються певні труднощі. Дискусійним і до кінця не вирішеним у науці є питання про юридичну природу та кримінально-правову оцінку бланків офіційних документів,  нотаріальних документів приватних нотаріусів, документів приватних підприємців та аудиторів. Це, у свою чергу, призводить до того, що найчастіше вони та виникаючі у зв’язку з ними суспільні відносини залишаються поза сферою кримінально-правової охорони.

У КК налічується більше 30 статей, в яких документи безпосередньо вказані як  ознака складів злочинів (ст.ст.: 158, 200, 221, 329, 330, 357, 358, 366 КК та ін.). Це офіційні, виборчі, митні, бухгалтерські документи,  документи, що містять державну, комерційну та інші види таємниць. Крім того, значна кількість злочинів вчиняється або може бути вчинена з використанням викрадених документів, печаток або штампів: шахрайство, привласнення або розтрата майна, яке знаходиться у віданні особи, заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, ухилення від сплати митних платежів та податків, підробка документів, інші кримінально карані обмани. Це вимагає чіткого встановлення ознак предмета злочину, передбаченого ст. 357 КК, вирішення спірних питань кваліфікації злочинів, предметом яких виступають документи, печатки та штампи.

В окремих положеннях та рекомендаціях, що стосуються кваліфікації суспільно небезпечних діянь, пов’язаних з протиправним заволодінням або знищенням документів, штампів та печаток, які містяться в підручниках з кримінального  права, науково-практичних коментарях до КК, монографіях та деяких наукових статтях, певною мірою висвітлюються ознаки складу злочину, що розглядається. Однак у них дана проблема не розв’язується до кінця, оскільки висловлені в них позиції є суперечливими або страждають неповнотою. Інші викликають сумніви у своїй аргументованості.

Аналізу  злочинів, що посягають на авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян (у нашому трактуванні – відносин у сфері управління), у тому числі і злочину, передбаченого ст. 357 КК, були присвячені праці багатьох вчених: П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, А.В. Бриліантова, Л.О. Букалерової, М.М. Вєтошкіної, Б.В. Волженкіна, Л.Д. Гаухмана, Л.В.Дорош, О.О.Дудорова, А.А.Жижиленка,  І.О. Клепицького, О.В. Кузнєцова, Н.О. Лопашенко, С.В. Максимова, П.С. Матишевського,  М.І. Мельника, В.О. Навроцького, В.І.Осадчого, М.І.Панова, Б.І. Пінхасова, Г.Ф. Полєнова, B.C. Постнікова, О.Ю. Сабітової, Т.Л. Сергєєвої, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, Т.І. Тихенка, В.П. Тихого, В.І. Тютюгіна, Ю.В. Щиголєва, Я.М.Яковлєва та ін. Однак одні з них  написані на базі кримінального законодавства, що втратило чинність, а інші хоча й виконані згідно з  новим КК, носять головним чином коментаторський характер. Спеціальних досліджень,  присвячених комплексному аналізу зазначеного складу злочину на дисертаційному рівні, дотепер   не проводилось. Усе це й зумовило обрання теми даного дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з  планом наукових досліджень кафедри кримінального права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках цільової комплексної програми «Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства і системи попередження злочинності» (номер державної реєстрації 0186.0.070883).  Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого  (протокол № 4 від 25 грудня 1990 року).