ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ, ЯКА ВЧИНИЛА ЗЛОЧИН, ЯК ОБСТАВИНА, ЩО ВИКЛЮЧАЄ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасних умовах розбудови правової та демократичної України особливого значення набуває забезпечення прав людини і громадянина та вдосконалення заходів запобігання злочинності. Рівень ефективності цих двох взаємопов’язаних видів діяльності, в свою чергу, потребує постійного наукового аналізу теорії і практики застосування кримінального законодавства. Особливо нагальна потреба в цьому виникла з моменту набрання чинності Кримінального кодексу України (далі – КК), прийнятого у 2001 році.

Серед закріплених у КК України позитивних положень, які безпосередньо свідчать про пріоритетність забезпечення прав і свобод особи та запобігання злочинності, необхідно виділити оновлену і розширену систему обставин, що виключають злочинність діяння. Проте ступінь досконалості інститутів, що до неї входять, вимагає наукового осмислення і висвітлення, оскільки вони регулюють складні процеси відносин, що виникають між людиною, суспільством та державою, і їх реформування не вирішує всіх проблем, що існували, а навпаки, зумовлює нові.

Важливе місце у механізмі забезпечення захисту прав і свобод людини та громадянина, передбачених Конституцією України, належить такому кримінально-правовому інституту, як затримання особи, що вчинила злочин. Він безпосередньо призначений для реалізації принципу невідворотності кримінальної відповідальності таких осіб, попередження вчинення ними нових злочинів та активізації ролі в боротьбі зі злочинністю не лише населення, а й правоохоронних органів.

У галузі кримінального права вагомий внесок у розробку вчення про затримання злочинця як обставини, що виключає злочинність діяння, внесли такі українські вчені: Ю.В. Александров, П.П. Андрушко, М.І. Бажанов,      Ю.В. Баулін, В.О. Глушков, В.П. Діденко, М.Й. Коржанський, М.Т. Куц,     О.М. Литвак, П.С. Матишевський, О.М. Миколенко П.П. Михайленко,         В.О. Навроцький, В.І. Осадчий, М.М. Паше-Озерський, А.О. Пінаєв, Л.М. Подкоритова, А.М. Ришелюк, А.В. Савченко, П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк, С.О. Харитонов, С.А. Шалгунова та ін.

Серед зарубіжних науковців цій проблематиці присвячені праці: М.П. Берестового, Г.В. Бушуєва, М.Д. Дурманова, М.І. Загороднікова, В.Ф. Кириченка, С.Г. Келіної, В.М. Козака, В.М. Кудрявцева, Г.С. Курбанова, Б.А. Курінова, В.В. Орєхова, С.В. Пархоменко, А.А. Піонтковського, Е.Ф. Побєгайла, В.Є. Пономаря, О.М. Попова, В.П. Ревіна, Б.Г. Сехніаідзе, Й.І. Слуцького, Л.М. Смирнової, І.С. Тишкевича, В.І. Ткаченка, С.М. Храмова, Т.Г. Шавгулідзе, Т.Т. Шиктибаєва, М.І. Якубовича та ін.

Окремо слід відзначити, що у вітчизняній науці кримінального права інститут затримання особи, яка вчинила злочин, найбільш глибоко досліджувався у кандидатських дисертаціях: Ю.В. Бауліна “Право громадян на затримання злочинця за радянським кримінальним законодавством” (1981 р.), В.П. Діденка “Затримання злочинця як обставина, що виключає суспільну небезпечність і протиправність діяння за радянським кримінальним правом (на матеріалах Української РСР)” (1981 р.), Л.М. Подкоритової “Затримання осіб, які вчинили злочин, як обставина, що виключає злочинність вчинку (соціальні та кримінально-правові проблеми)” (1999 р.).

У комплексі інших обставин, що виключають злочинність діяння, затримання злочинця розглянуто у докторській дисертації Ю.В. Бауліна “Кримінально-правові проблеми вчення про обставини, що виключають злочинність (суспільну небезпечність і протиправність) діяння” (1991 р.).

Роботи цих науковців, без сумніву, являють собою значну наукову і практичну цінність. У них розглянуто багато питань кримінально-правового регулювання затримання особи, що вчинила злочин, вирішення яких стало важливим здобутком у науці кримінального права. Саме вони і склали теоретичну основу нашого дослідження.

Разом з тим, багато аспектів даної теми, як і раніше, залишаються дискусійними і вирішуються суперечливо. Нові норми про затримання особи, яка вчинила злочин, викликають необхідність їх наукової розробки, оскільки більшість попередніх праць ґрунтувалися на старому законодавстві. Судова та слідча практика також потребують відповідних рекомендацій та розробок.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження відповідає положенням Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р., тематиці пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 рр., затвердженої наказом МВС України від 05.07.2004 р. № 755, та планам науково-дослідної роботи Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ і кафедри кримінального права та кримінології цього навчального закладу. Дисертація виконана із врахуванням замовлення УМВС України в Дніпропетровській області від 21.03.2005 р. Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні вченої ради Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ 29.01.2003 р. (протокол № 4).