СВОБОДА ЯК ПРИНЦИП ДЕМОКРАТИЧНОЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасна трансформація Української держави в ліберально-демократичну і соціально-правову потребує від­повідного концептуально-методологічного забезпечення. Для вирішення цього завдання принципово важливим стає осмислення феномена свободи як фундаменталізуючого і сутнісного принципу демократичної правової держави, що, в свою чергу, утворює концептуальне підґрунтя для формування новітньої методології, теорії і практики сучасної українсь­кої держави та правової системи.

Закріплення на конституційному рівні положення про те, що Україна є демократичною соціальною правовою державою, утвердження пріоритету людини як найвищої соціальної цінності (не особа для держави, а держава для особи), природності та невід'ємності її прав і свобод  засвідчило про визнання Україною та практичне втілення євро­пейської духовно-гуманістичної традиції у вченні про державу та право. В усіх найбільш значущих юридичних актах європейської та спорідненої з нею американської історії, наскрізно проходить думка: право встановлює ме­жу владі й забезпечує свободу особистості. Ця головна ідея простежується у Великій Хартії вольностей Англії 1215 р., так само – і в Біллі про права 1689 р., в американській Декларації незалежності 1776 р., у конституціях європейських демократичних держав наших днів. Обмеження влади і забезпечення свободи – фундаментальні принципи сучасної дер­жавності, які складають етичне підґрунтя кожної держави.

Зазначені положення вочевидь актуалізують проблему свободи людини. Вона посідає першочергове місце у виробленні стратегії правово­го залучення України до Європи з метою побудови спільного європейсько­го майбуття. Свобода стає фундаментальним принципом і цінністю нової соціально-правової реальності в Україні, яка формується на засадах євроінтеграції. Її затвердження стає необхідністю в умовах глобалізованих демократії, ринку і громадянського суспільства.

Втім, успішне осмислення феномена свободи значною мірою ускладнюєть­ся тією обставиною, що здобувши політичну незалежність, ми отримали у спадок тоталітарну по суті концепцію держави та права. Як і раніше, найважливішими істотними ознаками держави вважаються влада і примус. Право визначається лише як система загальнообов’язкових юридичних норм, що їх забезпечує власною силою держава, що ніяк не може сприяти усві­домленню права як свободи. Однак право тісно пов’язане зі свободою. На цьо­му наголошували мислителі, що заклали підвалини сучасного праворозуміння філософії та теорії демократії. Натомість у суспільстві з недостатньо розвиненою правосвідомістю поняття права пов'язують із силою, а не з розумом і згодою.

Зі сказаного випливає настійна необхідність перш за все піддати перегляду методологічні засади юридичного мислення, які дотепер мають домінуючу позитивістську орієнтацію  і не в змозі адекватно відобразити складний світ правової реальності. Відставання виникає тоді, коли засоба­ми позитивістського мислення, особливістю якого є спрямованість на окремі цілі і роз’єднання різних сфер, прагнуть вирішити завдання, пов’язані з взаємозалежніс­тю явищ і процесів  соціально-правової реальності.

Для цього доцільно звернутися до взірців мислення, що визнані за класичні, насамперед до політико-правових поглядів Канта і Гегеля. Ґрунтовному аналізу слід піддати й найновіші зарубіжні легітимаційні теорії держави і права. Принципове значення має і перегляд концепції свободи, яку обстоюють філософські і юридичні по­зитивісти, що дозволить переосмислити пріоритети в концептуальній системі державознавства і правознавства, і, у кінцевому підсумку, досягти поступу національної теорії держави та права.

Концептуальні засади, напрями і тенденції державно-правових реформ в Україні стали об’єктом дослідження як вітчизняних, так і зарубіжних учених, про що свідчить низка монографічних досліджень, конференцій та «круглих столів» останніх ро­ків. Різні аспекти новітньої тео­рії і практики сучасних українських держави та права досліджують ук­раїнські правознавці – В.Бабкін, В.Забігайло, А.Заєць, О.Зайчук, М.Козюбра, А.Козловський, Є.Кубко, Є.Назаренко, В.Опришко, М.Орзіх, В.Погорілко, О.Петришин, П.Рабінович, І. Римаренко, В. Селіванов, С. Сливка, О. Скакун, В.Тацій, Є. Ти­хонова, Н. Оніщенко, М.Цвік, В. Шаповал, Я. Шевченко, Ю.Шемшученко, В. Шкода, Л.Юзьков та ін.

Проблеми трансформації держави в демократичну і правову, роль свободи, справедливості  і природного права в цих перетвореннях, взаємозв’язок між правовою державою і громадянським суспільством розкривають у своїх працях російські правознавці – С.Алексєєв, О.Васильєв, В. Карташов, Д.Керімов, В. Кудрявцев, О.Лукашова, О.Малько, М.Марченко, М.Матузов, В. Нерсесянц, В. Синюков, Л.Тіунова, Ю.Тихомиров, Л.Явич та ін.

Серед теоретиків з далекого зарубіжжя гносеологічні, онтологічні, антропологічні проблеми демократичної правової держави розробляють Г.Берман, Н.Луман, Р.Нозік, М.Новак, Т.Оноре, К.Поппер, Д.Роле, П.Рікер, О. Хеффе, Л.Фуллер, Л.Фрідман, К.Хабермас, Р.Циппеліус, Я.Шапп та ін.

Не применшуючи ролі й значущості доробку попередніх науковців, необ­хідно визнати, що в Україні ще немає фундаментальних досліджень феноме­на свободи як принципу демократичної правової держави, на ос­нові яких можливо було б опрацювати новітню методологію, теорію і практику сучасних українських держави та права.

Усе вищенаведене обумовило вибір теми і мети дослідження, його нау­кову новизну і практичне значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відповідності з п.1.1 «Тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 роки» та пп.5-7 «Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 роки», затверджених наказом МВС України від 30 червня 2002 р. №635.