КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ОСУДНОСТІ ЗЛОЧИНЦЯ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Забезпечення законності та правопорядку в суспільстві, своєчасне попередження і припинення злочинів, їх оперативне та повне розкриття є одним з найважливіших завдань правоохоронних органів держави.

Сьогодення має адекватно відбиватися у правових реаліях, що звужують застосування силових рішень або зменшують їх негативні наслідки.

Отже, у діяльності правоохоронних і судових органів має реалізуватися соціальна функція української держави, що є вагомим фактором ідеології державотворення та суспільної моралі, соціальних уявлень про справедливість та ефективність конституційного порядку.

Актуальність подальшої теоретичної розробки вчення про осудність і неосудність та застосування примусових заходів медичного лікування в українській кримінально-правовій доктрині обумовлюється наступними основними факторами:

- по-перше значенням осудності як основоположного принципу українського кримінального права, згідно з яким відповідальність нерозривно пов’язана з осудністю особи. Це вихідний пункт принципу суб’єктивного ставлення, прийнятого сучасними кримінальними законами;

– по-друге тим, що у 2001 році прийнятий новий Кримінальний кодекс України, а також час який пройшов після прийняття Кримінально-процесуального кодексів України, практика їх застосування, виявили низку прогалин і протиріч між ними. Ряд норм  і нового Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України потребують удосконалення, доповнення й редакційного уточнення на засадах сучасних уявлень юридичної науки й досвіду правозастосовчої практики;

– по-третє тим, що соціальні зміни, які відбувалися в суспільстві, поставили перед юридичною наукою і практикою боротьби зі злочинністю нові питання, що пов’язані з осудністю й відповідальністю людей за спричинення суспільно небезпечних наслідків та застосуванням примусових заходів медичного лікування;

– по-четверте недостатністю розробки проблеми. Незважаючи на те, що ряд аспектів проблеми осудності, неосудності і обмеженої осудності питань, пов’язаних із застосуванням примусових заходів медичного лікування піддавалися ґрунтовному дослідженню в працях у більшості ще радянських вчених, багато питань все ще залишаються дискусійними, інші лише позначені без належного їх розвитку і дослідження, треті взагалі не отримали висвітлення, хоча постановка й обговорення різних аспектів даної проблеми об’єктивно спрямоване на подальше зміцнення законності, охорону прав і свобод громадян у суспільстві.

Таке становище змушує шукати шляхи реалізації вимог законодавства.

На 2002 рік в Україні зареєстровано більш як 1,2 млн. громадян з психічними захворюваннями, і ця цифра збільшується, відповідно поширюється спектр і кількість вчинених злочинів особами з психічними діагнозами.

У зв’язку з цим найретельнішої уваги заслуговує аналіз і визначення кримінально-правових проблем осудності, що сприятиме найбільш ефективному вирішенню й обґрунтуванню питань, пов’язаних з осудністю особи, метою та підставами застосування до неї примусових заходів лікування у разі вчинення нею злочинних діянь.

Насамперед зазначимо, що багато вчених у різний час внесли помітний внесок у розробку вчення про осудність і неосудність у кримінальному праві, а також у розв’язанні проблеми примусового медичного лікування в кримінальному, кримінально-процесуальному та  кримінально-виконавчому праві по різних аспектах цієї складної, багатопланової, зокрема й кримінологічного дослідження проблеми, це В.Д Адаменко, Ю.М. Антонян, М.С. Алєксєєв, М.І. Бажанов, А.М. Бандурка, Ю.С. Богомяков, С.В. Бородін, Т.В. Варфоломєєва, С.Є. Віцин, А.А. Габіані, О.І. Галаган, В.О. Глушков, О.М. Джужа, Н.А Дрьоміна, А.Ф. Зелінський, І.І. Карпець, В.М. Кудрявцев, В.І. Курляндський, Н.Ф. Кузнєцова, Н.С. Лєйкіна, В.А. Ломако, Р.І. Міхєєв, Н.А. Мірошниченко, А.А. Музика, І.Д. Перлов, І.Л. Петрухін, В.П. Пєтков, Б.А. Протченко, О.І. Рудяков, В.М. Савицький, В.В. Сташис, І.С. Строгович, В.Я. Тацій, В.С. Трахтеров, С.І. Тихенко, В.М. Трубников, І.К. Шахріманьян, С.Л. Шаренко, С.П. Щерба, Ю.П. Янович, А.О. Яровий, С.С. Яценко та багато інших.

Великий внесок у розробку проблеми осудності й неосудності внесли й психіатри, а саме: І.М. Балинський, В.М. Бехтерєв, Н.П. Бехтерєва, М.М. Жориков, В.Х. Кандинський, Я.М. Калашник, І.В. Константиновський, С.С. Корсаков, Я.М. Краснушкін, Д.Р. Лунц, В.Б. Первомайський, В.П. Сербський, Н.І. Фелінська, О.Є. Фрейеров, Є.М. Холодковська, Д.Ф. Хритинін та інші.

Окремі положення праць деяких зазначених авторів складають теоретичну основу  дослідження.

Разом з тим низка важливих і практично значущих аспектів цієї проблеми залишається не достатньо дослідженою, що не може негативно не позначитися на організації роботи судово-слідчих органів і судової психіатрії.

При цьому відзначимо, що далеко не з усіма висновками у роботах зазначених та інших авторів слід погоджуватися, але вони мали певний вплив на формування особистої позиції автора стосовно тих чи інших питань у дисертаційній роботі.

Актуальність науково-теоретичного дослідження пов’язана з тим, що за останнє більш як десятиріччя, зазначена проблема на дисертаційному рівні не досліджена всебічно. Побудова демократичного, правового суспільства, розвиток юридичної та психіатричної науки висвітили низку проблем, які не знайшли свого обґрунтування на сьогодні.

Все це й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження, яка є актуальною і має науково-практичне значення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках планів наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п.1.2 Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005рр.), загальноінститутського Перспективного плану  науково-дослідних робіт Запорізького юридичного інституту МВС України на 2002-2003р.

Крім того, цей напрямок дослідження відповідає Указам Президента України від 25 грудня 2000р. №1367 “Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 рр.” та  від 18 лютого 2002р. №143 “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”.