ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Однією з характерних рис життєдіяльності сучасних розвинутих суспільств є підвищення ролі людської особистості, зростання соціальної значущості проблем, пов'язаних з людиною. Вирішувані людиною завдання набувають дедалі більшої складності. Природно, за цих умов збільшується особиста відповідальність людини перед суспільством.

З усіх проблем, які поставали перед людиною протягом історії її розвитку, найбільш заплутаною є загадка природи самої людини. Філософія, соціологія, психологія – лише деякі з напрямів пізнання людської поведінки і самої сутності людини. Сьогодні більшість серйозних проблем людства (стрімке зростання чисельності населення планети, забруднення навколишнього середовища, тероризм, наркоманія, расові забобони тощо) є наслідками діяльності людей. Існування людської цивілізації в майбутньому залежатиме від того, наскільки ми просунемося в розумінні себе й інших.

Будь-яка теорія особистості стикається з винятково складною філософсько-психологічною та правовою проблемою, суть якої полягає в необхідності з’ясування причин того, чому деякі люди виявляються не в змозі пристосуватися до вимог суспільства й ефективно функціонувати в ньому. Тому сучасна наука приділяє велику увагу питанню про те, чому представники суспільства демонструють патологічні чи неадекватні стилі поведінки. Необхідність пояснення причин цієї поведінки призвела до розвитку різних філософських, правових, соціологічних, психологічних і психіатричних підходів.

Важливо визнати, що повна теорія особистості повинна містити обґрунтований системний аналіз причин того, чому дехто відчуває життя надзвичайно напруженим і не може виробити ефективні навички вирішення проблем. У цьому контексті на особливу наукову увагу заслуговує девіантна поведінка, особливо її негативні форми, що часом мають кримінальний характер.

Поняття «девіантність» (від пізньолат. deviatio – відхилення, від лат. de – від + лат. via – дорога; відхилення від нормалі, відхилення від головного шляху руху, від правильної лінії) у термінологічному значенні «девіація» використовується у фізиці, радіотехніці, біології, судноплавстві, авіації. Це поняття набуло також поширення у філософії, соціології, психології та правознавстві, де під девіантною (такою, що відхиляється) поведінкою розуміється поведінка, яка порушує загальноприйняті у даному суспільстві норми і правила. Умовно кажучи, відхилення можуть бути як зі знаком “мінус”, так і зі знаком “плюс”, коли вчені, діячі культури порушують усталені стереотипи,  закладаючи підвалини нових світоглядних парадигм і стилів мислення.  Юристів не цікавлять ті форми поведінкового відхилення, які не порушують чинні правові норми та не завдають шкоди правовідносинам, проте предметом їхнього постійного зацікавлення є девіантність зі знаком “мінус”, оскільки остання так чи інакше стосується нормативно-правових основ життєдіяльності сучасного суспільства. Саме під таким кутом в межах філософії, соціології, психології  в науковій літературі розглядається проблема девіантної поведінки (Е. Дюркгейм, Е. Гофман, Р. Мертон тощо), до категорії якої зазвичай відносять правопорушення, злочинність, наркоманію, самогубство тощо.

З цієї тематики опубліковано велику кількість праць сучасних вітчизняних  та закордонних авторів, таких як Н.В. Ківенко, І.І. Лановенко, П.В. Мельник, В.Ф. Моргун, К.В. Сєдих, А.О. Бучак, В.А. Бачинін, Я.І. Гилинський, Ж.Є. Іванова, Ю.О. Клейберг, В.Д. Менделевич, Р. Кловард, Б. Крег, Г.В. Данхем, K. Еріксон, Р. Феріс, Е.T. Херші, Е.M. Лемер, A. Ліска, Р.E. Парк, Ф. Таненбаум, В.I. Томас, С.Г. Трауб, В. Шелдом та інших. З урахуванням досвіду досліджень девіантних форм поведінки цілком виправданим є комплексний підхід до цієї проблематики з позицій філософії права, юридичної соціології і психології. Згаданий підхід до девіантності як філософсько-правової проблеми почасти обґрунтовується положеннями наукових праць таких авторів, як Г.А. Аванесов, Ю.М. Антонян, С.С. Алєксєєв, А.І. Алєксєєв, Р.М. Абизов, М.М. Бабаєв, О.О. Бандура, Т.С. Барило, І.В Бичко, Ю.Д. Блувштейн, Н.І. Вєтров, В.Ф. Годованець, О.М. Джужа, А.І. Долгова, К.К. Жоль, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, К.Є. Ігошев, Д.А. Керімов, А.А. Козловський, Я.Ю. Кондратьєв, С.М. Корецький, О.М. Костенко, М.В. Костицький, Л.В. Кравченко, В.М. Кудрявцев, І.П. Лановенко, В.К. Ларіонова, В.К. Лисиченко, С.Д. Максименко, І.П. Малинова, Т.М. Малкова, О.Є. Маноха, В.С. Медведєв, О.М. Морозов, В.С. Нерсесянц, Л.В. Петрова, Ю.Є. Перм’яков, В.М. Синьов, Т.В. Семенець, Ю.В. Тихонравов, Б.Ф. Чміль, В.В. Шкода, С.І. Яковенко та ін.

Дослідження девіантності в контексті філософсько-правового аналізу передбачає наявність певної методологічної бази (гносеологічної, аксеологічної, праксеологічної, компаративістської тощо). Ця база представлена в роботах таких вітчизняних і зарубіжних авторів: С.С. Алексєєв, О.М. Бандурка, О.І. Гвоздік, М. Гравітц, Є.В. Додін, А.В. Іщенко, В.П. Казмиренко, В.П. Казимирчук, В.А. Козлов, С.А. Комаров, А.П. Коренєв, В.М. Кудрявцев, К. Кульчар, В.В. Лапаєва, М.Н. Марченко, О.Г. Мурашин, Р. Пенто, П.М. Рабінович, Ю.І. Римаренко, В.В. Рибалко, В.М. Свінціцький, С.С. Сливка, О.Ф. Скакун, Л.І. Спиридонов, Ю.А. Суслов, В.Я. Тацій, А.А. Тиллє, Р.О. Халфіна, В.І. Шакун, Г.В. Швеков, В.А. Шегорцов та ін.

Більшість дослідників девіантної поведінки у своїх наукових доробках висвітлюють її соціологічні, кримінологічні, психологічні аспекти. Нас у цьому випадку цікавлять філософсько-правові характеристики девіантних вчинків і дій, розцінюваних як правопорушення у межах певної соціальної життєдіяльності.

У роботі широко використані матеріали зарубіжних та вітчизняних періодичних видань, офіційні документи України. Важливими джерелами фактичних даних по темі, що нас цікавить є статистичні та інші публікації таких міжнародних організацій, як Організація Об’єднаних Націй, Європейський Союз, Співдружність Незалежних Держав тощо.

Обрана тема дослідження має комплексний характер і лише починає розроблятися с урахуванням твердого та послідовного курсу нашої держави на затвердження в українському суспільстві демократично-правових норм життєдіяльності. Вибір теми дисертації обумовило ще й те, що в Україні лише починають обговорюватися питання щодо філософсько-правової проблематики девіантної поведінки особистості, а також слід враховувати, що загальнотеоретичні питання процесу застосування правових норм до девіантних особистостей майже не обговорювались, якщо не брати до уваги окремі категорії правопорушників.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертаційного дослідження пов’язаний з положеннями “Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої” Указом Президента України № 1376/2000 від 25.12.2000 р.; Указом Президента України “Про затвердження Комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної  реабілітації в суспільстві” № 200/98 від 18.03.1998 р.; Указом Президента України “Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав та свобод громадян” № 143/2002 від 18.02.2002 р.

Тема дисертаційного дослідження обговорена й схвалена на засіданні Вченої Ради Національної академії внутрішніх справ України (27.05.2003 р., протокол №7) і включена до планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України та кафедри філософії права та юридичної логіки НАВСУ.