СТУДЕНТСЬКЕ САМОУПРАВЛІННЯ У КОНТЕКСТІ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми полягає у визнанні того факту, що освіта є провідним чинником сталого людського розвитку, який забезпечує становлення особистості як громадянина і майбутнього фахівця, створює інтелектуальний, духовний та виробничий потенціал інформаційного суспільства. Вища освіта виконує роль індикатора динаміки соціальних процесів і виступає, мовою синергетики, параметром управління суспільним прогресом взагалі. Приєднання України до Болонської конвенції у травні 2005 року визначило розвиток її системи вищої освіти у загальному контексті європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальність загальнолюдських цінностей, а саме: парламентаризм, права людини, права національних меншин, лібералізацію, демократизацію, свободу пересування, обмеження ролі держави в суспільстві та інше, що складає невід'ємні атрибути громадянського суспільства. При цьому українська вища школа стала однією з найбільших у Європі, маючи понад два мільйони студентів.

Демократизація вищої освіти на макрорівні має економічний, соціальний, політичний та ідеологічний виміри, що зумовлюють нові способи світоусвідомлення, здатність особистості та народів до самоорганізації і соціальної відповідальності перед собою і суспільством завдяки освіті. Гостроти проблемі надає й сучасна практика державного управління освітою, яка щодалі бюрократизується, а система місцевого самоврядування виключена з процесу управління регіональною освітою. На мікрорівні також назріла потреба докорінної демократизації галузі освіти, що пов'язана з організацією навчально-виховного процесу і підходами до визначення місця і ролі студента у ньому. Технократична ідеологія, що панує у суспільстві не сприяє переходу від „суб'єкт-об'єктних” до „суб'єкт-суб'єктних” відносин, а це означає, що студенти не готові до самостійного мислення і прийняття власних управлінських рішень.

Проблемна ситуація дослідження полягає у тому, що демократизація національної системи в контексті Болонського процесу вимагає широкого залучення якісно нової системи чинників до управління навчально-виховним процесом, у якому головним суб'єктом мають стати студенти та їх органи самоуправління, у той час, як ще у недалекому минулому вона регулювалась переважно за рахунок гіперболізації ідеологічного чинника з широким використанням низки заходів технократичного та насильницького примусу до учасників освітянського процесу.

Ступінь наукової розробки проблеми демократизації сфери освіти визначити достатньо проблематично, оскільки, з одного боку, її у такій постановці ніхто ще не вивчав, а, з другого, – є достатньо багато напрацювань, що досить ґрунтовно висвітлюють її різні аспекти. Так, наприклад, протягом історії до ідеї демократії, заснованої на принципах свободи і рівності, зверталися кращі представники людства, збагачуючи і розвиваючи це поняття: Перікл (Давня Греція), Б. Спіноза (Ні­дерланди, XVII ст.), Ж.-Ж. Руссо (Франція, XVIII ст.), Т. Джефферсон (США, XVIII ст.), I. Франко (Україна, кінець XIX – початок XX ст.), В. Гавел (Чехія, XX ст.), А. Сахаров (Росія, XX ст.) та ін. Багато хто з них (наприклад, А. Токвіль) акцентували увагу на необхідності „вчитися демократії”. Найрізноманітніші аспекти сучасного соціального розвитку висвітлюються в працях таких відомих закордонних вчених, як: Д. Келлнер, Р. Рорті, П. Фейєрабенд (США), З. Бауман, К. Дейвіс, А. Хеллер (Великобританія), К.-О. Аппель, У. Бек, Б. Гройс, А. Копф, Ю. Габермас, Ф. Хіппель (Німеччина), Е. Агацці, Ю. Бохенський, Г. Люббе (Швейцарія), Р. Гароді, Ж. Дерріда, А. Котта, П. Ланс (Франція), І. Пригожин, І. Стенгерс (Бельгія), У. Хіммельстранд (Швеція).

Інформаційне суспільство і суспільство знань, що випливає з нього, досліджується в роботах: В. Андрущенка, В. Беха, Г. Волинки, В. Горбатенка, М. Згуровського, В. Кременя, В. Ляха, М. Михальченка, Л. Мельника, В. Пазенка, М. Поповича, Ю. Римаренка, М. Степики, Р. Абдєєва, С. Вартанова, В. Іноземцева,В. Когана,М. Моісєєва, О. Панаріна, Ш. Ейзенштадта, Ю. Яковца.

Сутність, зміст, функції i форма освіти аналізуються у працях таких дослідників, як: В. Андрущенко, В. Бех, B. Бiблep, Б. Бетінас, Г. Волинка, В.Галузинський, Б. Гершунський, Л. Горбунова, М. Згуровський, I. Зязюн, I. Кантор, К. Корсак, Л. Коган, В. Кудін, B. Лутай, М. Михальченко, Г. Овчинников, П.Підкасистий, І. Підласий, В. Рузін, С. Русова, Л. Сохань, Н. Скотна, В. Скотний, М. Шелер, Ф. Шефлер, B. Шинкарук, П. Хортон та ін.

Управлінню діяльністю закладів освіти присвячені праці: С. Бутівщенка, В. Воловича, І. Гавриленка, В. Гамаюнова, Б. Гершунського, М. Дарманського, Г. Дмитренка, О. Долженка, Г. Єльнікової, С. Жарої, В. Казміренко, Л. Карамушки, М. Кириченко, В. Князєва, Н. Колісніченка, Н. Коломенського, В. Кременя, В. Крижка, Г. Клімової, В. Лугового, М. Лукашевича, С. Майбороди, В. Маслова, С. Ніколаєнка, Л. Орбан-Лембрик, Є. Павлютенкова, Л. Прокопенка, Л. Семененко, О. Скідіна, М. Туленкова, Т. Шамової, А. Фурмана, О. Якуби.

Разом з тим, незважаючи на досить помітний доробок наукових публікацій, не всі аспекти процесу демократизації освіти студентської молоді висвітлені в них достатньо повно.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою колективної теми Інституту вищої освіти АПН України відділу змісту, філософії та прогнозування вищої освіти „Філософія і методологія розвитку вищої освіти України в контексті євроінтеграційних процесів” (РК №.0106U002009). Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні Вченої ради Інституту вищої освіти АПН України (протокол № 2 від 10 березня 2005 року).

Мета дослідження полягає у розробці концептуального підходу до демократизації системи вищої освіти України в умовах розбудови системи студентського самоуправління (самоврядування) у просторі ВНЗ.