НЕЗАКОННЕ ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ УЧАСНИКІВ ГОСПОДАРСЬКОГО ОБОРОТУ, ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ: АНАЛІЗ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 229 КК УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Рівень розвитку економіки будь-якої держави значною мірою визначається тим, як вона забезпечує правову охорону результатів інтелектуальної діяльності людини. В Україні така охорона ґрунтується на Конституції, яка гарантує кожній людині свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також на створенні власних механізмів захисту авторських прав, прав промислової власності, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними об’єктами інтелектуальної діяльності.

Правова охорона інтелектуальної власності в сучасних умовах ринкової економіки України відіграє важливу роль у господарській діяльності її суб’єктів, яким належить чітко уявляти не лише сутність інтелектуальної власності, але й те, до яких матеріальних витрат може призвести порушення їх прав, необхідних для забезпечення захисту результату творчої праці людини, її моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Актуальність теми дослідження. В умовах ринкової економіки, коли декілька суб’єктів господарської діяльності виробляють одну й ту саму продукцію, надають послуги одного виду, які не однакові за рівнем якості, споживачеві іноді непросто відрізнити товар або послугу однієї особи від такого ж товару (послуги), що виробляється іншим суб’єктом господарювання. Здійснити це йому й допомагають такі засоби індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг, як знаки для товарів і послуг (торговельні марки), фірмові (комерційні) найменування, кваліфіковані зазначення походження товару. Разом з тим діяльність окремих суб’єктів господарювання спрямовується не на задоволення зростаючих потреб людини, суспільства, держави, а, навпаки, на особисте, як правило, незаконне збагачення за рахунок порушення прав та законних інтересів інших учасників господарської діяльності. Наслідки цього процесу не обмежуються сферою господарської діяльності, а впливають на інші сфери суспільного життя, істотно позначаючись на ефективності функціонування механізму ринкової економіки держави взагалі, та механізму захисту інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності людини, зокрема.

Як свідчить практика, останнім часом, в характері злочинних посягань на право інтелектуальної власності відбулися радикальні зміни, обумовлені зміною правової регламентації порядку охорони та використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг. Зокрема, якщо раніше основними видами злочинів були порушення авторських та суміжних прав, прав промислової власності, які вчинювалися службовими, приватними особами, авторами (якщо останні приховували співавторство іншої особи) шляхом незаконного відтворення, розповсюдження об’єктів авторського права та суміжних прав, введення в господарський оборот об’єктів права промислової власності без згоди власника патенту або власника свідоцтва на такі об’єкти, то нині в структурі таких злочинних посягань далеко не останнє місце за своїм значенням займають порушення прав суб’єктів господарювання на знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, кваліфіковані зазначення походження товару, що є об’єктами права інтелектуальної власності. Кримінальну відповідальність за незаконне використання цих об’єктів, а також інше умисне порушення права на них передбачено другою редакцією ст. 229 КК України, що набрала чинності 22 червня 2003 р. згідно із Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності” від 22 травня 2003 р. № 850-IV. Водночас, неможливо не враховувати високий ступінь латентності таких діянь, показником якого є засудження у 2003 році в період дії другої редакції ст. 229 КК України за незаконне використання знаків для товарів і послуг лише шістьох осіб. Проте факт незначної кількості розглянутих судами кримінальних справ даної категорії ні в якому разі не може служити підставою для ігнорування проблем кримінальної відповідальності за незаконне використання зазначених засобів індивідуалізації, у тому числі на рівні наукових досліджень, особливо з урахуванням високої латентності цих діянь.

Викладене зумовлює зростаючу важливість дослідження проблем захисту права інтелектуальної власності суб’єктів господарської діяльності на названі засоби індивідуалізації від злочинних посягань у цій сфері і вимагає негайного вдосконалення правової регламентації боротьби з такими посяганнями.

Проблеми кримінальної відповідальності за незаконне використання зазначених засобів індивідуалізації є новими, а тому недостатньо розробленими. Лише останнім часом, у зв’язку з переходом до ринкової економіки і формуванням відповідної системи законодавства у сфері господарської діяльності, в тому числі кримінального, серед науковців почалися дискусії щодо поняття “злочини, що посягають на право інтелектуальної власності”, його співвідношення з поняттям “незаконне використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг” та щодо питань застосування відповідних кримінально-правових норм на практиці.

Злочини, що посягають на право інтелектуальної власності, були предметом наукового аналізу в дослідженнях П.П. Андрушка, Б.В. Волженкіна, Н.О. Гуторової, К.Б. Дудорової, О.О. Дудорова, В.М. Киричка, О.С. Лисенкової, С.Я. Лихової, П.С. Матишевського, О.І. Перепелиці, В.М. Слєпця, Є.Л. Стрєльцова, В.Я. Тація, М.І. Хавронюка та інших вчених.

Слід зазначити, що у теорії кримінального права сутність злочину, передбаченого останньою редакцією ст. 229 КК України (від 22 травня 2003 р.), всебічно не досліджена, залишається багато дискусійних питань, відсутні єдині підходи до кваліфікації діянь за цією статтею КК. Проблеми кримінально-правової характеристики цього злочину на дисертаційному рівні в Україні не розглядалися. Особливої актуальності дане дослідження набуває у зв’язку з осмисленням положень нової редакції ст. 229 КК України через призму Цивільного та Господарського кодексів України, що набрали чинності з 1 січня 2004 р.

Наведені міркування, що свідчать про безсумнівну актуальність дослідження кримінально-правових проблем незаконного використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг, визначили вибір теми та основні напрями дисертаційного дослідження.

Емпіричну основу дисертації становлять матеріали дослідження 14 кримінальних справ про незаконне використання знаків для товарів і послуг, вчинене на території м. Києва та в інших регіонах України в період з 2001 по 2003 рік, матеріали судової практики Верховного Суду України, Російської Федерації, Республіки Білорусь, Вищого господарського Суду України, Вищого арбітражного Суду Російської Федерації, судів зарубіжних країн, статистична інформація управління узагальнення судової практики та аналітичної роботи з питань застосування законодавства Верховного Суду України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження є складовою частиною плану наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2003-2005 рр. “Проблеми боротьби зі злочинністю: кримінально-правові, кримінологічні та кримінально виконавчі аспекти”, затвердженого Протоколом засідання кафедри від 27 березня 2003 р. № 13. Робота ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000, одним із напрямів досягнення мети якої є вжиття заходів, спрямованих на зменшення кримінального тиску на економічні відносини.