Віктимологічна профілактика статевих злочинів щодо неповнолітніх

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасних умовах Україна переживає цілий ряд соціальних, політичних і правових змін. І, незважаючи на це, держава повинна забезпечувати, охороняти і захищати права, свободи та інтереси своїх громадян. Стаття 3 Конституції України проголошує захист прав та свобод людини пріоритетним завданням держави. Особливо це стосується неповнолітніх громадян України.

У міжнародному праві одержало загальне визнання положення про те, що дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони й піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Необхідність особливого захисту дітей уперше було проголошено у Женевській декларації прав дитини 1924 р., потім підтверджено в Загальній декларації прав людини 1948 р., а також у Декларації прав дитини 1959 р. і закріплено у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права та у Конвенції про права дитини 1989 р. В Україні Конвенцію ООН про права дитини було ратифіковано постановою ВР № 789–ХІІ від 27 лютого 1991 р., а згодом також усі вище згадані конвенції.

Стаття 10 Закону України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р. проголошує, що кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім’ї, учбових та інших дитячих закладах мають забезпечуватись на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі і гідності.

Держава здійснює захист дитини від усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють. Але цей захист ще недостатній.

Статеві злочини щодо неповнолітніх представляють підвищену суспільну небезпеку. Це обумовлюється перш за все об’єктом цих злочинів – статевою недоторканістю неповнолітніх, а в разі застосування насильства – то і здоров’ям цієї найбільш незахищеної частини населення. Внаслідок вчинення цих злочинів нерідко порушується подальший нормальний і психічний розвиток потерпілих, у них можуть формуватись неправильні, з моральної точки зору, уявлення про статеві стосунки, а згодом – і деформації їх особистості. Дослідження свідчать, що ряди повій у значній мірі поповнюються за рахунок осіб, які в дитинстві відчували на собі розбещуючий вплив дорослих.

При цьому слід мати на увазі, що статевим злочинам властива велика латентність, тому зареєстровані злочини даної категорії і засуджені особи не відображають дійсної картини розповсюдженості таких злочинів, фактично їх набагато більше.

До цього необхідно додати, що сексуальні зловживання щодо дітей набули величезних масштабів і в інших державах. Це проблема не лише України, а всієї міжнародної спільноти. Але в Україні, враховуючі економічну нестабільність, падіння моралі, загострення протиріч у різних сферах соціального життя дане питання набуває особливої гостроти і потребує застосування термінових заходів щодо протидії цим злочинам і особливо для їх попередження. Тому наукова розробка цих питань виключно важлива.

У кримінально-правовому, і до певної міри, в кримінологічному аспектах вищезазначена проблема досліджувалась рядом авторів. Зокрема, над нею працювали такі вчені, як: Ю.В. Александров, Б.А. Блиндер, А.П. Дьяченко, Г.Б. Елемисов, А.А. Жижиленко, А.Н. Ігнатов, О.Г. Кальман, П.І. Люблінський, П.П. Осипов, С.В. Познишев, Я.М. Яковлєв та інші видатні науковці. Вивченню особливостей поведінки потерпілого, а також визначенню теоретичних і прикладних проблем віктимологічних досліджень, були присвячені роботи А.І. Алексєєва, Ю.М. Антоняна, А.Ю. Ареф'єва, А.В. Астрашабова, Б.А. Блиндера, Л.Л. Гоголевої, В.О. Глушкова, П.С. Дагеля, І.М. Даньшина, А.І. Долгової, О.М. Джужи, В.І. Женунтія, А.П. Закалюка, В.П. Коновалова, М.Й. Коржанського, О.М. Костенка, Н.Ф. Кузнецової, І.І. Лановенка, В.Г. Лихолоба, Є.М. Мойсеєва, А.І. Михайлова, О.Є. Михайлова, Г.М. Міньковського, В.С. Мінської, В.І. Полубинського, Д.В. Рівмана, В.Я. Рибальської, С.В. Соболєвої, І.Г. Скурту, А.Д. Тартаковського, А.П. Тузова, В.О. Тулякова, І.К. Туркевич, В.С. Устінова, Т.Д. Цибуленко, Л.В. Франка, Н.В. Яницької та інших дослідників.

Слід зазначити, що переважна більшість цих робіт базувалась на аналізі соціально-економічних умов 70–90 років минулого століття та діючого тоді кримінального законодавства. Лише окремі дослідження присвячені більш пізньому періоду.

В останні роки в Україні захищено ряд кандидатських дисертацій (Л.В. Крижної, Л.В. Левицької, М.М. Корчового, С.Г. Киренка, Н.С. Юзікової та інших), у яких досліджувались проблеми злочинності щодо неповнолітніх, в окремих із них побічно розглядались і питання неповнолітніх потерпілих. Але проблема неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів комплексно, на монографічному рівні, з метою розробки заходів щодо попередження їх віктимної поведінки, не досліджувалась. Слід підкреслити, що цей напрям важливий, оскільки певна частина злочинів вчиняється під впливом поведінки потерпілих, які своїми діями або бездіяльністю деякою мірою провокують у винної особи бажання вчинити злочин або значно полегшують його вчинення.

До цього часу рекомендації науковців зводились, як правило, до попередження дій злочинців і упускалась з поля зору необхідність попередження віктимної поведінки потерпілих.

В такому напрямі здійснюють свою діяльність сьогодні і практичні органи. Це однобічний, отже – недостатньо ефективний підхід до попередження статевих злочинів щодо неповнолітніх. Для виправлення такого становища в теорії і на практиці необхідно комплексно дослідити поведінку неповнолітніх потерпілих від статевих злочинів. Наведені аргументи підтверджують актуальність обраної для дослідження теми.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження базується на вимогах Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376. Дисертаційне дослідження виконане згідно з Планом науково-дослідних та дослідно–конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2002 р. (п. 115) і на 2003 р. (п. 118) та кафедрою кримінології та юридичної соціології НАВСУ.