КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИБОРЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Перехід від жорстко спланованої організації суспільства та особистої життєдіяльності до заснованої на економічній і політичній свободі, ініціативі та відповідальності людини, що здійснюється в Україні, обумовив пошук нових форм і способів суспільної організації. Як альтернатива адміністративно-командному підходу визначився соціально-технологічний підхід, спрямований на розробку і впровадження в соціальну практику науково обумовлених, послідовно здійснюваних прийомів та засобів оптимізації соціальної діяльності. При такому підході акцент зміщується на вибір способів та прийомів отримання проміжних та кінцевих результатів соціальної діяльності. Сфера використання соціально-технологічного підходу виявилася досить широкою, включаючи його застосування у політико-правових процесах, зокрема, при волевиявленні громадян.

Характер політичного життя, що змінився – виникнення гострої конкуренції між окремими кандидатами, політичними партіями і блоками на виборах і характерні риси процесу організації і проведення виборчих кампаній, які являють собою певну послідовність операцій, актуалізували проблему технологізації виборчих кампаній. Сучасні виборчі кампанії в Україні характеризуються як складний, заздалегідь спланований процес, який обумовлює прагнення їхніх суб’єктів до раціоналізації своїх дій. У виборчих кампаніях на перше місце виступає не “хто”, “що” (кандидат, передвиборча програма і т. ін.), а “як”, тобто сукупність прийомів і способів їхніх практичної організації і проведення. Ускладнення змісту виборчих кампаній і технологій їхньої організації та проведення викликає необхідність детального вивчення цих процесів.

Вихідним і визначальним критерієм розробки і використання технологій у виборчій практиці повинні бути їхня відповідність демократичним принципам, морально-етичним нормам, спрямованість на забезпечення реалізації основних політичних прав і свобод громадян, суворе дотримання правових приписів, оскільки використання технологій, які не відповідають зазначеним критеріям, веде до руйнування демократичного правопорядку.

Незважаючи на те, що процес організації і проведення виборчих кампаній в Україні на законодавчому рівні відносно врегульований, проблема використання технологій, які не відповідають демократичним принципам проведення виборів та морально-етичним нормам, залишається актуальною. Це обумовлено не тільки інтенсивною динамікою інституціональної еволюції виборчих технологій і нестабільним виборчим законодавством, але і специфікою такого нового для України явища як виборчі технології.

Конституційно-правове забезпечення використання виборчих технологій є одним із вирішальних факторів для подальшого розвитку демократичних виборів в Україні. Як не парадоксально на перший погляд, найчастіше саме наявність вад у законодавстві і його недосконалість стають “благодатним ґрунтом” для проектування і впровадження нелегітимних технологій як окремими кандидатами на виборні посади, так і політичними партіями (блоками). Про це наочно свідчить наведений, як приклад, досвід вітчизняної і зарубіжної виборчої практики.

Президентом України в якості однієї з головних складових політичної реформи визначена реформа виборчого законодавства, результатом якої повинна стати пропорційна система, але європейського зразка. Для створення діючого бар’єра на шляху нелегальних і нелегітимних виборчих технологій одного впровадження пропорційної виборчої системи недостатньо. Реформа виборчого законодавства необхідна не тільки в частині зміни виду виборчої системи, але й у частині процесуальної технології реалізації виборчого законодавства. Не менш важливим уявляється також підвищення електорально-правової культури суб’єктів і учасників виборчого процесу.

Незважаючи на широкий інтерес до проблеми технологізації виборів з боку представників різних наук та політичних діячів для вітчизняної юридичної науки та практики тема виборчих технологій та їхнього конституційно-правового забезпечення є практично новою і маловивченою, про що свідчить відсутність монографічних робіт і дисертаційних досліджень з даної проблематики.

Теоретичною основою дослідження є праці вітчизняних вчених з питань виборчого процесу: М.О. Баймуратова, С.В. Ківалова, В.В. Копєйчикова, О.Г. Мурашина, А.В. Нельги, М.П. Орзіха, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, Ю.Н. Тодики, В.М. Шаповала, О.Ф.Фрицького; В.М. Кампо, М. І. Корнієнко, В.Ю. Кравченко,  М.І. Ставнійчук; російських вчених конституціоналістів: М.В. Баглая, Ю.А. Вєдєнєєва, А.В. Зинов’єва, О.В. Іванченка, В. І. Лисенка, А.И. Кіма,
С.Д. Князєва, В.Е. Чіркіна, Л.М. Ентіна; роботи українських вчених-політологів, соціологів, психологів, присвячені окремим аспектам технологізації виборів: В.М. Бебіка, К.А. Ващенка,
В.Я. Матвієнка, А.М. Пойченка, В.А. Полторака, Г.Г. Почепцова, Н.В. Томенка; зарубіжних дослідників теорії держави і права, істориків, політологів, соціологів, зокрема: Р. Абромсона, Дж. Алдріха, С.С. Алексєєва, В.Г. Афанасьєва, Д.І. Видріна, Г.Т. Галієва, А.Ю. Горчевой, А.А. Джабасова, В.С. Дудченка, Л.Я. Дятченко, К.С. Жукова, А.Д.Карнишева, Р. Катца,
А.И. Ковлера, О.П. Кудінова, А.А. Максимова, Е.Б. Малкіна, В. Маркєвіча, В. Міллера, Д. Роду,
Д. Сарторі, Д. Стоукса, Е. Б. Сучкова, С.М. Тучкова, С. А. Фаєра.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках загальної проблеми, яка розробляється вченими Одеської національної юридичної академії “Проблеми становлення та розвитку сучасної української держави” (державний реєстраційний номер 0101U0001195), та як органічна частина плану наукових досліджень кафедри конституційного права ОНЮА: “Сучасний етап конституційної реформи в Україні”.