АПЕЛЯЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Узявши курс на розвиток демократії, Україна проголосила принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, закріпивши це у статті 6 Конституції. Особлива увага нині приділяється розвитку судової гілки влади, яка перебуває у стані кардинального реформування. Його правовою основою стала Концепція судово-правової реформи, затверджена постановою Верховної Ради України 28 квітня 1992 року, а потім - Конституція України 1996 року, яка заклала базисні передумови для нової регламентації правосуддя і цивільного судочинства. Але в ході реалізації самого процесу судово-правової реформи перед державною владою постала ціла низка питань, пов'язаних із розширенням сфери компетенції судової влади, запровадження нових правових інститутів перегляду судових рішень, що викликало необхідність їх змістовного теоретичного аналізу паралельно з прийняттям відповідних дій на законодавчому і організаційному рівнях.

Конституцією України (стаття 129) до основних засад судочинства віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом. Тому реалізація цього конституційного положення знайшла втілення у новій редакції Глав 40 і 41 Цивільного процесуального кодексу України, якими врегульовані питання апеляційного та касаційного оскарження судових рішень.

Прийняття 7 лютого 2002 року нового Закону України "Про судоустрій України" реально відкрило шлях до процесу обговорення і прийняття нового Цивільного процесуального кодексу України. Сучасні вимоги до розвитку процесуального законодавства ґрунтуються на тому, що рівень правової захищеності особистості, інших суб'єктів права залежить від ефективності судочинства. При цьому інститут правосуддя, який є фундаментальним у правовій системі, концептуально розглядається як форма здійснення прав і свобод людини і громадянина і самостійне соціальне і правове благо, яке здійснюється через справедливе правосуддя і належні судові процедури, важливе місце серед яких займає апеляційне провадження.

Апеляційне оскарження - один із найбільш поширених у сучасному цивільному судочинстві способів оскарження судових рішень, які не набрали чинності, в суді вищої інстанції (апеляційному суді). Цей спосіб оскарження судових рішень існує, зокрема, в Великобританії, Франції, Бельгії, Німеччині, Австрії, США тощо.

Новітність норм про апеляційне оскарження, відсутність термінологічної чіткості і визначеності у законодавстві нашої держави зумовлюють суперечності у тлумаченні цього правового інституту у правозастосувальній практиці.

Основні проблеми у правозастосувальній практиці пов'язані з тим, що у законі взагалі відсутнє визначення поняття апеляції, не чітко визначено право на апеляційне оскарження осіб, які не приймали участь у розгляді справи, чинні правові норми містять неузгоджені між собою положення щодо повноважень суду апеляційної інстанції і підстав для скасування судових рішень тощо.

Проблема апеляційного оскарження досконально не досліджувалась, спеціальних монографічних робіт не видавалося. Ці питання вивчалися лише частково, переважно з точки зору можливості і доцільності запровадження такого способу оскарження у нашій правовій системі.

Оскільки питання теоретичного, законодавчого і правозастосувального характеру, пов'язані з апеляційним оскарженням рішень, не піддавались докладному дослідженню, правовий інститут апеляційного оскарження в цивільному процесі є новим для нашої правової системи, якій до недавнього часу була взагалі невідома дефініція апеляційного оскарження, а тому їх сучасний аналіз є надзвичайно важливим.

У зв'язку з тим, що вирішення цих проблем має не лише науково-теоретичну значущість, але й відіграє вагому роль у житті кожного окремого громадянина, оскільки йдеться про ступінь його захищеності від можливих проявів суддівського свавілля та про рівень забезпечення його прав за допомогою інституту апеляційного оскарження судових рішень, то необхідність дослідження цього правового інституту видається незаперечно актуальною справою.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дисертаційного дослідження належить до числа приоритетних у галузі розвитку цивільного судочинства, а також розбудови судової системи України. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою Радою Одеської Національної юридичної академії і є складовою частиною загальної науково-дослідницької програми кафедри цивільного процесу Одеської Національної юридичної академії.