ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ В УКРАЇНІ СПЕЦІАЛЬНИМИ ОРГАНАМИ ТА УСТАНОВАМИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Соціальні процеси, що відбуваються в сучасному суспільстві, характеризуються багатьма тенденціями. З одного боку – це руйнування форм спільної людської діяльності, що існували раніше, а з іншого – становлення їх нового розмаїття. Нововведення в галузі економіки, політики, культури, правового забезпечення, інших сферах змінили суспільне життя. Це зумовило суттєві зміни у соціальному просторі: злам культурних та моральних цінностей, норм, традицій, стереотипів, колишнього мислення та діяльності. В сучасному суспільстві, в ході таких змін та перетворень, у багатьох сферах суспільного життя стрімко зросла злочинність, отримали широке розповсюдження інші види злочинної поведінки як дорослих, так і неповнолітніх.

Рівень злочинності серед неповнолітніх має стійку тенденцію до зростання. За останні 10 років удвічі зросла кількість протиправних дій неповнолітніх. Підлітки віком від 14 до 18 років складають 8% всього населення України, однак скоюють чверть усіх зареєстрованих злочинів. Кількість злочинів вчинених неповнолітніми за останні 10 років, у 4 рази перевищує збільшення частки молоді всього населення. Лише у 2002 році, завдяки здійсненню комплексу загальнодержавних заходів щодо профілактики злочинності, намітилась поступова стабілізація криміногенної ситуації серед неповнолітніх. Підліткова злочинність, порівняно з минулим роком, знизилася на 10,7%.

Таким чином, стан і тенденції злочинності неповнолітніх дають достатні підстави для висновку про те, що одним із найважливіших завдань боротьби зі злочинністю є попередження злочинності неповнолітніх.

Сутність дослідження полягає не тільки у розгляді злочинності неповнолітніх як соціального феномену, а й у нагальній потребі організації цілеспрямованих дій суспільства та держави по запобіганню її розвитку, зростанню і поширенню в суспільстві в світлі прийнятого Закону «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24 січня 1995 року, зі змінами внесеними до цього нормативного акту згідно із Законами № 312-XIV від 11.12.98 р., № 846-XIV від 06.07.99 р., та № 673-IV від 3.04.2003 р.

Серед суб’єктів запобігання злочинності неповнолітніх особливе місце належить органам внутрішніх справ, які не тільки самі здійснюють спеціальні попереджувальні заходи, а й забезпечують проведення таких заходів іншими спеціальними органами та установами, створюють для цієї діяльності сприятливі умови та використовують їх можливості. Саме у сфері протидії злочинності якнайповніше розкриваються загальносоціальні та спеціально-кримінологічні функції суб’єктів попередження злочинності неповнолітніх. Одночасно, для того щоб попереджувальна діяльність спеціальних органів та установ була максимально ефективною, її здійснення має бути чітко врегульоване нормативними актами, в першу чергу – законодавчими. На сьогодні правове регулювання повноважень спеціальних органів та установ, щодо запобігання злочинності неповнолітніх, форм та методів їх діяльності в цій сфері багато в чому не відповідає вимогам часу і потребує певного удосконалення.

Складна криміногенна ситуація стимулює дослідників різних галузей науки (юристів, соціологів, педагогів, психологів) досліджувати причини зростання злочинної поведінки неповнолітніх та шукати ефективні заходи щодо запобігання правопорушень та злочинів серед неповнолітніх.

Стан наукової розробленості теми. Слід зазначити, що її методологічні, загальнотеоретичні та прикладні аспекти вже активно досліджувалися, як вітчизняними кримінологами, соціологами, психологами, юристами, педагогами, так і науковцями близького зарубіжжя.

Характеризуючи джерела, присвячені даній проблематиці, можна виділити дві основні групи робіт. До першої відносяться історико-критичні огляди вітчизняних та зарубіжних досліджень злочинної поведінки. Серед них виділяються кримінологічні праці Н.П. Дубініна, І.І. Карпеца, Н.Ф. Кузнецової, Г.М. Міньковського, О.Р. Ратинова, Ф.М. Решетнікова, О.Б. Сахарова, та ін., а також соціологічні роботи В.С. Афанасьєва, І.С. Кона, Г.В. Осипова. Важливість цих робіт полягає в тому, що вони дозволяють скласти уявлення про теоретичні дослідження зарубіжних вчених та співставити їх із тенденціями та напрямками вітчизняних досліджень.

Другу групу складають праці, в яких робляться спроби соціологічного осмислення сутності та значення різних видів протиправної поведінки, зокрема, злочинної в розвитку нашого суспільства. До них відносяться роботи методологічного та загальнотеоретичного характеру О.М. Джужи, В.М. Кудрявцева, А.Й. Міллера, П.П. Михайленка та ін.

Значну частину робіт складають дослідження конкретних видів злочинної поведінки. Серед них значне місце посідають праці, присвячені різним аспектам вивчення злочинності. Серед них потрібно відзначити монографії А.Ф. Зелинського, А.П. Закалюка, К.Є. Ігошева, І.І. Карпеца, М.Й. Коржанського, Г.М. Міньковського та ін.

Проблема протиправної поведінки неповнолітніх протягом останніх років досить інтенсивно досліджувалась як українськими вченими, так і вченими близького і далекого зарубіжжя. Аналіз праць, які тією чи іншою мірою присвячені проблемі нашого дослідження, дозволяє окреслити коло питань, що в них розглядаються. Так, у вивченні даної проблеми визначилося декілька напрямів:

1) вивчення мотивації протиправної поведінки неповнолітніх  (С.А. Белічева, В.І. Ветров, А.П. Закалюк, А.Й. Міллер, К.Є. Ігошев, А.П. Тузов, І.К. Туркевич та ін.);

2) дослідження негативних впливів мікросередовища на формування злочинної поведінки неповнолітніх (А.П. Зелінський, В.М. Ор­жеховська, В.М. Кудрявцев, В.І. Шакун, М.Д. Шаргородсь­кий та ін.);

3) пошуки шляхів, заходів та засобів попередження правопорушень та злочинів серед неповнолітніх (Г.А. Аванесов, Ю.Д. Блувш­тейн, А.А. Герцензон, О.М. Джужа, А.Є. Жалінський, П.П. Михай­ленко, Т.А. Третьякова, Н.В. Яницька та ін.).

Зусилля цих вчених були спрямовані на дослідження причин та умов злочинності серед неповнолітніх, вивчення явища «важковиховуваності» дітей та його зв’язку з правопорушеннями, пошуки ефективних шляхів профілактики злочинної поведінки, визначення ролі сім’ї та школи, а також інших спеціальних органів та установ у профілактичній роботі з неповнолітніми. Разом з тим, в існуючих працях аналізувалась переважно система соціальної профілактики правопорушень у тому числі і злочинів, яка склалася в минулому, а в наш час практично припинила своє існування. Тобто в сучасних умовах в Україні настала нагальна потреба відтворення такої системи на нових засадах, створення з цією метою відповідної законодавчої бази та якнайширшого залучення громадськості до цієї діяльності. За цих умов нового змісту набуває попереджувальна діяльність спеціальних органів та установ, виникають і поширюються нові форми і методи запобігання злочинів неповнолітніх, які потребують відповідно нового наукового осмислення. Усім сказаним і обумовлено актуальність теми дослідження.

Узагальнюючи аналіз розробленості проблеми у науковій літературі, можна сказати, що українськими юристами, кримінологами, педагогами, соціологами та психологами в останні десять років частіше досліджувались питання, пов’язані з аналізом причин протиправної поведінки неповнолітніх, вивченням мікросередовища, негативні чинники якого можуть спричинити антигромадські вчинки з боку неповнолітніх. Крім того, досить ґрунтовно розглядався стан злочинності неповнолітніх у минулі роки, але останнім часом інтерес вчених до цієї проблеми дещо зменшився. Разом з тим кримінальна статистика не дає підстав для самозаспокоєння.

Попри на увагу науковців до багатьох аспектів проблеми злочинності серед неповнолітніх, все ж чимало питань залишаються нез’ясованими і потребують подальшої розробки. Вимагає уточнення цілий ряд проблем, безпосередньо пов’язаних з питаннями взаємодії громадськості зі спеціальними органами та установами, які протидіють злочинності неповнолітніх.

Вагомість даної проблеми, недостатність її розробки у кримінологічній науці, а також актуальність зумовили вибір теми нашого дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дисертаційного дослідження базується на вимогах Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 роки затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. Дисертаційне дослідження виконане згідно з Планом науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2001 рік (п. 104), схваленим Вченою радою НАВСУ 29 грудня 2000 р. (протокол № 19), і на 2002 рік (п. 111), схваленим Вченою радою НАВСУ 25 грудня 2001 р. (протокол № 14).