ПРОБЛЕМИ ДИСПОЗИТИВНОСТІ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Конституція України, встановивши, що людина, її життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються вищою соціальною цінністю, а  утвердження й захист їх є головним обов'язком держави,  заклала основні напрямки розвитку суспільства. Гарантією реалізації прав і свобод людини є здійснення державної влади на основі розподілу її на законодавчу, виконавчу і судову. Під впливом істотних змін, що відбуваються в економіці, політиці та правосвідомості змінюються вимоги до судової влади. Розвиток приватноправових відносин потребує того, щоб цивільна процесуальна форма захисту права мала першорядне значення. Разом з тим це вплинуло і на уявлення людей про правосуддя, що обумовило необхідність його реформування.

Судова реформа - процес тривалий і складний, оскільки торкається не тільки судової системи і судочинства (Концепція судово-правової реформи в Україні передбачає введення спеціалізації в судах загальної юрисдикції, формування адміністративних судів, впровадження нових видів судочинства: апеляції і касації), але й у першу чергу стосується прав і обов'язків осіб – учасників процесу і суду.

Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що традиційне уявлення про диспозитивність як про можливість сторін розпоряджатися матеріальними і процесуальними правами під контролем суду є не повним і не достатнім з точки зору належного судового захисту прав, оскільки не враховує того, що: принцип диспозитивності визначає весь процес судочинства в цивільних справах; визначає основні інститути цивільного процесуального права; діє відносно всіх суб`єктів процесу, у тому числі й суду; виконує врівноважуючу функцію, яка полягає у тому, що при визначенні обсягу прав і обов'язків учасників процесу встановлюється своєрідний баланс у цивільних процесуальних правовідносинах.

Аналіз законодавства і юридичної практики дозволив дисертанту зробити висновок, що виконання судом покладеного на нього державою обов`язку по здійсненню правосуддя реалізується ним у межах принципу диспозитивності з використанням головних складових змісту цього принципу. Дія принципу диспозитивності відносно суду полягає у тому, що згідно з законом суд наділений правами й обов`язками, що дозволяють йому в межах покладеного на нього обов`язку по здійсненню правосуддя впливати на рух процесу по справі (альтернативні варіанти процесуальних рішень, визначення меж розпорядчих дій і т.ін.)

Актуальність дисертаційного дослідження визначається також тим, що прийнятим 16 січня 2003 року Цивільним кодексом значно розширені межі цивільно-правової диспозитивності, що підвищує значення принципу диспозитивності, викликає необхідність збагачення змісту та розширення меж дії принципу диспозитивності у цивільному процесуальному праві. Це у свою чергу обумовлює необхідність реформування цивільного процесуального законодавства у відповідності з  принципом диспозитивності.

Зв'язок роботи з науковими програмами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри цивільного процесу в рамках державної цільової комплексної програми “Проблеми удосконалення організації і діяльності суду і правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави” (державна реєстрація № 0186.0.099031).