«КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЛІТИЧНІЙ ТА ПРАВОВІЙ ДУМЦІ (середина ХІХ ст. – кінець 80-х років ХХ ст.)» :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА  ХАРАКТЕРИСТИКА  РОБОТИ

Актуальність теми. Формування громадянського суспільства, побудова України як суверенної, демократичної, правової та соціальної держави ставлять на порядок денний питання про сутність та зміст сучасного українського конституціоналізму, особливостей процесу його виникнення та можливих шляхів дальшого розвитку. Як політико-правова категорія та доктринальне вчення, конституціоналізм з’являється після виникнення політико-правових ідей конституційного характеру, перших конституцій та утвердження конституційної держави. На ранніх етапах розвитку конституційної держави  зверталася увага на те, що для конституціоналізму характерним є, зокрема,  факт наявності конституції, визнання її верховенства над іншими нормативними актами та її активного впливу на політичне життя;  встановлення  правового характеру відносин між державою й особою через конституційне визнання прав і свобод людини, конституційна регламентація основ державного ладу. Згодом конституціоналізм став важливим фактором розвитку демократичної державності. Сьогодні змістовну основу конституціоналізму визначають за формулою “конституційно-правова норма плюс практика її реалізації”. Поняття конституціоналізму охоплює теорію конституції  та  практику конституційного розвитку окремої країни або групи країн. Під конституціоналізмом часто розуміють також систему знань про політико-правові основи демократії,  способи їх формального вираження, методи і міру реалізації. Конституціоналізм часто сприймається як  принцип організації державної влади, який охоплює ряд критеріїв (розподіл влади, права людини,  контроль інститутів влади з боку громадянського суспільства, верховенство права). При політологічному підході конституціоналізм розглядають, по-перше,  як ідейно-політичну доктрину, по-друге, як ідейно-політичний рух, по-третє, як  практику здійснення державної влади. Юридичний підхід передбачає сприйняття  конституціоналізму як 1) чинник обмеження повноважень держави по відношенню  до громадянина і суспільства; 2) вчення про конституцію як основного закону держави; 3) принцип, за яким відбувається розподіл влади між  окремими складовими державного механізму, що має запобігти узурпації влади та ствердженню авторитарного режиму.

            Конституційні ідеї в класичному розумінні фактично присутні в українській політичній та правовій думці, починаючи з середини ХІХ ст. В період 1917-1920-х років український конституціоналізм до певної міри виявився реалізованим в практиці створення та функціонування Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки. Згодом конституційні ідеї практично повсякчасно були невід’ємною складовою частиною національної політичної та правової думки. Саме вони склали теоретичне підгрунття тих здобутків в практиці українського конституціоналізму, які мали місце  в 90-і роки ХХ-го ст. з отриманням Україною державної незалежності.

            Еволюція конституційно-правової думки в Україні становить цікаву і важливу проблему сучасної науки про політичні і правові вчення. На жаль, ця проблема не отримала тієї дослідницької уваги, на яку вона заслуговує. Є підстави говорити про її науковий та  політичний аспекти. Перший полягає в тому, що на даний момент часу практично відсутні комплексні монографічні дослідження історії становлення конституційно-правових ідей в Україні (хоча деякі цікаві розробки переважно на рівні наукових статей існують). Другий пов’язаний з тим, що конституційний процес в Україні ще далеко не завершений, і вирішення практичних проблем створення в Україні досконалої Конституції, яка стала б надійною основою функціонування українського суспільства і держави на тривалу перспективу, постійно спонукає нас до врахування нашого ж  практичного і теоретичного історичного досвіду в цій сфері.   

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках планових наукових досліджень кафедри історії та теорії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка відповідно до цільової комплексної програми “Актуальні проблеми історії держави і права, політичних та правових вчень та зарубіжної історії”, затвердженої наказом ректора Львівського національного університету імені Івана Франка № 1174 від 02 липня 2002 року.