СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ОРГАНІВ ДІЗНАННЯ ТА ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА В УКРАЇНІ ( 1917- 60-ті роки ХХ століття ) :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА  ХАРАКТЕРИСТИКА  РОБОТИ

Актуальність теми дослідження.

Концепцією судово-правової реформи, яка схвалена Верховною Радою 1992 року, передбачено послідовне реформування слідчого апарату, прийняття державної програми реформування слідчих органів, закону про слідчі органи і органи дізнання, створення правових та матеріально-технічних передумов для незалежного слідчого апарату з відповідною спеціалізацією слідчих. З огляду на ці положення Концепції тема вдосконалення слідства, основних напрямів його реформування останнім часом набуває все більшої гостроти.

Мета та задачі правоохоронних органів у кримінальному процесі єдині, але умови та способи їх досягнення і виконання різні. Кожний уповноважений державою орган вирішує особливі задачі та виконує лише йому властиву спеціальну функцію.

Найскладніша і найвідповідальніша частина роботи по боротьбі з порушен­нями закону покладається  на органи дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. Важлива роль в цій роботі відводиться саме дізнанню та досудовому слідству. Від ефективності діяльності органів дізнання та слідства, чіткого розмежування їх компетенцій, від ініціативи та професійного уміння слідчих правильно, на діловій основі збудувати взаємовідносини з оперативними підрозділами ОВС та Служби безпеки залежить успіх їх роботи по боротьбі із злочинністю. Попереднє розслідування набуває важливого значення в кримінальному процесі, тому що від того, наскільки швидко, повно, всебічно і об‘єктивно будуть досліджені обставини справи, наскільки висновки розслідування будуть відповідати фактичним обставинам, залежить вирішення питання про те, чи повинна ця справа розглядатись судом, а в випадку судового розгляду від якості і всебічності розслідування багато в чому залежить обґрунтованість винесеного судом вироку.

Виконання цих задач вимагає від органів попереднього розслідування високого ступеня організованості, чіткого структурного побудування, конкретного визначення функцій та компетенцій органів дізнання та слідчих, забезпечення  процесуальної самостійності останніх, а також наявність ефективного прокурорського нагляду за дотриманням законності при розслідуванні кримінальних справ.

Стан наукової розробки проблеми.

Різні питання попереднього розслідування як однієї із стадій кримінального процесу висвітлювались та обговорювались у роботах багатьох науковців, зокрема таких, як: Арсен‘єв В.Д., Альшевський Т.В., Бородін С.В., Горський Г.Ф., Гродзинський М.М., Голунський С.А., Громов В.Л., Гурський М.К., Давидов П.М., Дьяченко М.С., Жогін М.В., Карнєева Л.М., Коврига З.Ф., Ларін А.М., Лукашевич В.Г., Міхеєнко М.М., Перлов Д.С., Рахунов Р.Д., Рівлін А.Л., Стремовський В.А., Строгович М.С., Соловйов А.Д., Тарасов П.І., Чельцов М.А., Фаткулін Ф.Н., Елькінд П.С., Ярмиш О.Н. та інших. Також окремі питання розслідування висвітлюють у своїх публікаціях Васил‘єв А.Н., Кожевніков М.В., Стремовський В.А., Якубович Н.А. Розгляд проблемних питань можна знайти в роботах, присвячених організації діяльності прокуратури та суду (Кожевнікова М.В., Карєва Д.С., Рівліна А.Л.) та інших роботах.

Окремі питання дізнання та попереднього слідства в УРСР розглядались у публікаціях Бажанова М.І., Галагана І.С., Горницького А.А., Діденко А.І. Дубинського А.І., Кістяківського О., Василенко М., Подопрєлова О.М.

Створенню правоохоронних органів УНР та Гетьманської держави присвячені праці Мироненка О.М., Копиленко О.Л., Тимощука О.В., Сідака В.С.

На основі аналізу архівних документів та наукової літератури ними зроблено першу спробу показати процес становлення й особливості функціонування органів внутрішніх справ і державної безпеки, їх роль у боротьбі за державність України у 1917-1921 рр.

Найбільш близьким до теми дисертації є історико-юридичне дослідження, що проводилося С..Л. Лимарченко, де основна увага приділена аналізу правових основ діяльності органів досудового слідства на тлі розвитку правоохоронної системи в період непу та становлення тоталітаризму.

Вивченню історії міліції УРСР присвячена робота П.П. Михайленко і Я.Ю. Кондратьєва, в якій питання організації органів розслідування висвітлені змістовно, але охоплюють лише період становлення на Україні радянської влади.

Проте, ряд важливих проблем, що відносяться до організації та діяльності органів дізнання, в законодавчому порядку не вирішені, окремі питання залишаються спірними. Також, в роботі органів попереднього розслідування є внутрішні недоліки – це зокрема непоодинокі порушення встановлених законом строків розслідування кримінальних справ, велика кількість кримінальних справ, повернутих на додаткове розслідування у зв‘язку із неповнотою та порушенням кримінально-процесуального законодавства тощо.

Незважаючи на значну кількість праць, ще не досліджена ціла низка питань стосовно виникнення й розвитку досудового слідства на Україні. У колишньому СРСР різниця між кодифікованими законодавчими актами окремих республік існувала лише формально. Кримінально-процесуальні кодекси колишніх республік були скопійовані з відповідного кодексу РСФСР і, саме тому, майже всі дослідження стосовно досудового слідства спиралися лише на аналіз практики застосування кримінально-процесуального законодавства РСФСР. Але ці законодавчі акти відображали насамперед внутрішню політику СРСР в цілому і мали специфічні ознаки, притаманні саме російському праву. В той же час, питання організації органів розслідування на основі аналізу кримінально-процесуального законодавства УРСР та узагальнення практики застосування цього законодавства органами дізнання та досудового слідства комплексно не досліджувались. Також  є наявність деяких особливостей, властивих законодавчому реґламентуванню досудового слідства в УРСР, які взагалі не привертали уваги дослідників.

Зважаючи на це, існує нагальна потреба грунтовного аналізу усіх позитивних і негативних чинників, які впливали на розвиток правохоронних органів, відтворення об’єктивної, очищеної від ідеологічних нашарувань, тенденційних оцінок та прямих спотворень картини виникнення та розвитку органів розслідування на Україні у період від Жовтневого перевороту 1917 р. до прийняття Кримінально-процесуального кодексу 1961 р.

Існуючі наукові праці лише фрагментарно висвітлюють деякі аспекти даної проблематики і, як правило, в вузьких хронологічних рамках, а в цілому проблема майже не досліджувалось.

Таким чином, спеціальних наукових розробок, у яких би комплексно досліджувались в історико-правовому плані проблеми створення та подальшого розвитку органів розслідування в Україні за вищевказаний період дотепер немає. Одержані в ході його вивчення результати можуть бути використані для вдосконалення організації роботи органів дізнання та досудового слідства на сучасному етапі, а також у науковій та педагогічній діяльності.

Окрім літературних джерел, автор використав під час дослідження статистичні та інші матеріали Верховного суду України, Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, а також архівні документи та матеріали.

Важливість наукової розробки цієї теми викликана ще й тим, що комплексне її дослідження на підставі вивчення даних слідчо-судової практики у поєднанні із досягненнями вітчизняних та зарубіжних наук історико-правового та кримінально-процесуального циклу, дозволить запропонувати практиці нові форми організації та структурної побудови органів досудового слідства, що відповідатимуть сучасному рівню розвитку науки та можуть бути практично втілені у законотворчий процес та практичну діяльність.

Конституцією України передбачено реформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. Нагальними стають питання про шляхи цього реформування і які саме органи мають бути для цього створені. Разом з тим аналіз слідчої практики свідчить, існуюча система попереднього слідства вже не задовольняє усіх потреб суспільства щодо ефективної боротьби зі злочинністю на сучасному етапі. Нерідко у практичній діяльності працівники правоохоронних органів відчувають істотні труднощі при взаємодії та координації дій між слідчими та оперативно-розшуковими підрозділами під час розслідування кримінальних справ. Виникає чимало суперечних питань, без остаточного вирішення яких неможливо чітке функціонування системи досудового слідства.

Узагальнення практики та аналіз стану наукових кримінально-процесуальних досліджень свідчить, що актуальність наукової розробки проблем організації системи органів  розслідування злочинів викликана потребами практики. Саме ці обставини, на думку автора, свідчать про актуальність обраної ним теми дослідження, про її науково-теоретичну та практичну значимість.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає Комплексній цільовій програмі боротьби зі злочинністю на 1996-2000рр., затвердженою Указом Президента України від 17.09.1996 р. за № 837/96 та Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженою Указом Президента України від 21.12.2000 р. за № 1376/2000. Про актуальність теми свідчить також її зв’язок з пріоритетними напрямками наукових досліджень у галузі кримінального процесу. Необхідність проведення цього дослідження затверджена Вченою Радою Національної академії внутрішніх справ України у грудні 1999 року. Тема дисертаційного дослідження також перебуває у руслі програми наукових досліджень кафедри історії держави та права Національної академії внутрішніх справ України (історія міліції України), на якій виконане дослідження.