ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. З прийняттям нової Конституції Україна вступила в новий етап розбудови демократичної соціальної правової держави. Закріплення в ч. 2 ст. 3 Конституції України положення, що “утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”, для кримінально-процесуального законодавства означає, що воно має бути зорієнтоване на забезпечення можливостей здійснення учасниками судочинства процесуальних прав та додержання законності під час його відправлення (п. 1 ч. 3 ст. 129 Конституції).

Однією з необхідних умов реалізації конституційного принципу законності в процесі кримінального судочинства і досягнення поставлених перед ним завдань є повне, всебічне та об’єктивне встановлення обставин, які складають особливості предмета доказування у справах про злочини неповнолітніх (ст. 433 КПК України).

Знання цих обставин дозволяє правильно, з максимально можливим дотриманням інтересів суспільства, прав та законних інтересів неповнолітніх розслідувати та розглядати конкретні кримінальні справи, послідовно та цілеспрямовано здійснювати боротьбу зі злочинністю неповнолітніх кримінально-процесуальними засобами, вести ефективну профілактичну роботу серед підлітків-правопорушників. Поміж тим, проведені наукові дослідження свідчать про недооцінку багатьма практичними працівниками вимог кримінально-процесуального закону щодо необхідності ретельного дослідження даних, які стосуються особистості неповнолітніх обвинувачених (підсудних). У процесі доказування допускається ряд помилок, пов’язаних зі встановленням ролі неповнолітнього у вчиненні злочину, обставин, які можуть вплинути на визначення його осудності, тяжкість покарання тощо.

Працівниками органів досудового розслідування та суду не завжди повно досліджуються обставини, які складають кримінологічну характеристику злочинів, вчинених підлітками. Часто вказані обставини не враховуються, зокрема під час вирішення питання про застосування запобіжних заходів щодо неповнолітніх, що іноді веде як до необґрунтованого застосування конкретного виду запобіжного заходу взагалі, так і до порушення процедурних вимог, встановлених законом. Практичними працівниками іноді допускаються помилки і в ході доказування цивільного позову у справах цієї категорії. Все це призводить, з одного боку, до необґрунтованого звільнення частини неповнолітніх від кримінальної відповідальності, а з іншого – до призначення необґрунтовано суворого покарання.

Не можна стверджувати, що ця проблема не привертала уваги науковців. Різні її аспекти висвітлювались у роботах С.І. Вікторського, В.К. Вуколова, Ю.М. Грошового, Н.І. Гуковської, А.І. Долгової, А.Я. Дубинського, К.Є. Ігошева, В.С. Зеленецького, Є.Д. Лук’янчикова, Г.М. Міньковського, В.Т. Нора, Л.Б. Обіді­ної, Г.О. Омельченка, Д.П. Письменного, Є.В. Ремізової, В.Я. Рибальської та інших учених. Однак питання, пов’язані з особливостями процесу доказування у справах про злочини неповнолітніх, досліджувались або у зв’язку з вирішенням більш широких проблем, або під кутом зору окремих їх аспектів. До того ж продовжує залишатись дискусійним ряд положень, що стосуються співвідношення обставин, які підлягають встановленню у справах цієї категорії, і компонентів загального предмета кримінально-процесуального доказування, кола обставин, на які у справах про злочини неповнолітніх необхідно звернути особливу увагу, способів та обсягу дослідження вказаних обставин та цілої низки інших питань.

Необхідність їх комплексного вирішення обумовлюється не тільки потребами науково-дослідної, а й правотворчої та правозастосовної діяльності. Вирішення багатьох питань, пов’язаних з темою даного дисертаційного дослідження, складає особливу актуальність у зв’язку з необхідністю внесення радикальних змін до кримінально-процесуального законодавства в процесі здійснення правової реформи в Україні.

Цими міркуваннями пояснюється вибір автором теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Донецького інституту внутрішніх справ МВС України 29 грудня 1999 року (протокол № 5). Дисертація виконана відповідно до Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів науково-дослідних установ МВС України на 1995-2000 роки (додаток № 2 рішення колегії МВС України від 28.02.95 р.), а також відповідно до Наказу МВС України “Про затвердження Програми розвитку системи відомчої освіти і вузівської науки на період із 2001 до 2005 року” від 11.05.01 р. № 356.