КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВИКРАДЕННЯ ЛЮДИНИ (АНАЛІЗ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ) :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розбудова правової держави та розвиток демократичних засад суспільного життя передбачають визнання пріоритету загальнолюдських цінностей. В Конституції України, яка була прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р., встановлено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Проголосивши ці цінності, Україна прямує до правової держави, яка відповідно до Конституції гарантує кожному не тільки право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), а й дійовий механізм реалізації конституційних установлень. Однією з ефективних ланок такого механізму є кримінально-правові засоби, які передбачають встановлення відповідальності за посягання на життя, здоров’я, свободу та недоторканність особи.

Злочини, пов’язані з викраденням людини, є досить поширеними в усьому світі. Як відзначається в багатьох джерелах, кожного року жертвами цього злочину стають близько 15 тисяч осіб. Актуальною ця проблема є і для України, де, за даними МВС, за період 1990-1999 рр. жертвами цього злочину стали 174 громадянини. Причому слід ураховувати, що злочини, пов’язані з викраденням людини, мають значну латентність.

Високий ступінь тяжкості викрадення людини незалежно від її віку, значне його поширення поставили питання про необхідність видання таких законів, які б забезпечували ефективний захист прав громадян. Ці завдання певною мірою були вирішені у прийнятому Верховною Радою 5 квітня 2001 р. Кримінальному кодексі України, що набув чинності з 1 вересня 2001 р., який містить спеціальний розділ III, де передбачено відповідальність за злочини проти волі, честі та гідності, в тому числі й за незаконне позбавлення волі та викрадення людини (ст. 146). Викрадення людини було вперше криміналізовано у новому КК України (у КК 1960 р. було передбачено відповідальність лише за незаконне позбавлення волі – ст. 123 і, окремо, за викрадення чужої дитини – ст. 124). Однак у КК 2001 р. законодавець об’єднав в одній статті два різних за характером діяння, ступенем суспільної небезпечності, тяжкості та іншими ознаками склади злочинів. При цьому викрадення людини, незважаючи на його підвищену тяжкість, чомусь було розміщене в ст. 146 КК після незаконного позбавлення волі.

Попри зростаючу кількість наукових досліджень злочинів проти особи розглядуваний злочин залишився зовсім невивченим на рівні взаємопов’язаного і поглибленого аналізу всіх елементів та ознак складу злочину. Немає жодної наукової роботи, спеціально присвяченої характеристиці цього протиправного посягання. До цього часу питання про відповідальність за викрадення людини розглядалося лише на рівні окремих статей, розділів підручників з Особливої частини кримінального права та науково-практичних коментарів до КК. Інші, більш поглиблені дослідження цього складу злочину, які б мали комплексний характер, не провадилися. Що стосується незаконного позбавлення волі, то з цієї проблеми у 1989 р. на кафедрі кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого була підготовлена та захищена дисертація (Н.В. Бойко “Ответственность за незаконное лишение свободы по советскому уголовному праву”). Тому запропоноване дисерта­ційне дослідження не має за мету детальне вивчення незаконного позбавлення волі, бо це є предметом самостійного дослідження. Однак у роботі наведено досить повну характеристику основних ознак незаконного позбавлення волі в обсязі необхідному для розгляду окремих питань з цієї проб­леми в аспекті порвіняльного аналізу для вирішення завдань даного до­слідження.

Слід відзначити, що судова практика зазнає значних труднощів у визначенні поняття та юридичних ознак викрадення людини, з’ясуванні його кваліфікуючих ознак. Потребують також вирішення питання щодо відмежування викрадення людини від суміжних злочинів – незаконного позбавлення волі, захоплення заручників та вимагання.

Актуальність боротьби з викраденням людини, відсутність належного опрацювання даних проблем у кримінальному праві, а також необхідність подальшого вдосконалення кримінального законодавства шляхом внесення конкретних, науково обґрунтованих пропозицій зумовили вибір теми наукового дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах цільової комплексної програми “Актуальні проб­леми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства та системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.0.070883). Її тема затверджена рішенням вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 23 квітня 2001 р. (протокол № 9).