НАУКОВО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДТВОРЕННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розбудова української держави у напрямі формування нового економічного укладу безпосередньо ґрунтується на теоретичних засадах концепції людського капіталу. Вона набула популярності в середині ХХ століття, коли необхідним стало переосмислення місця людини у виробництві і суспільному відтворенні.

  Підґрунтя теорії людського капіталу заклали зарубіжні вчені В.Бейджхот, Г.Беккер, Л.Вальрас, Т.Вітстейн, Е.Енгель, А.Маршалл, К.Маркс, Дж.Мілль, В.Петті, Д.Рікардо, В.Рошер, Ж.-Б.Сей,  А.Сміт, Л.Туроу, У.Фарр, І.Фішер, Т.Шульц, О.Добринін, С.Дятлов, В.Іноземцев, К. Циренова.       

Окремі аспекти теорії людського капіталу розглядались в роботах відомих вітчизняних вчених, зокрема, В.Антонюк, А.Базилюк, Д.Богині, І.Бондар, О.Бородіної, В.Близнюк, С.Вовканича, О.Грішнової, Б.Данилишина, Г.Дмитренка, М.Долішнього, Т.Заяць, Г.Назарової, А.Колота, Т.Кір’ян, В.Куценко, Ю.Краснова, Е.Лібанової, Л.Лісогор, В.Лича, Н.Лук’янченко, Л.Михайлової, В.Мортікова, Л.Семів та інш.

Слід відзначити, що положення концепції людського капіталу у суспільстві сприймаються по-різному. Загальновизнано, що людський капітал – це певний запас знань, навиків та особистих властивостей. Також існує точка зору, яка ґрунтується на тому, що людський капітал – це спроможність людини приносити дохід. При цьому вчені неоднаково визначають структуру людського капіталу: одні включають лише знання і виробничий досвід, інші вважають, що необхідно додавати такі якості, як здоров’я та мотивацію людини до діяльності, а також соціальні, психологічні, культурні та ідеологічні ознаки.

Таким чином, огляд сучасних досліджень та публікацій з питань теорії і практики відтворення людського капіталу свідчить, що вказана теоретична концепція знаходиться в процесі розвитку і тому визначає актуальність дослідження як теоретичних, так і суто практичних її аспектів. Крім того, подальший розвиток соціальних змін в державі висуває нові питання, пов’язані із потребою удосконалення механізму державного регулювання відтворення людського капіталу та пошуку нових важелів, які враховують зміни в економічній сфері.

  Актуальність і наукова значущість вказаних проблем визначили вибір теми дисертаційної роботи, її мету і завдання дослідження.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження безпосередньо пов’язане з планами науково-дослідних робіт НДЕІ,  зокрема з темами:  «Розробка інноваційної моделі формування людського потенціалу» (2006р., № держреєстрації 0106U009050, особистий внесок - розробка методичних підходів до оцінки людського капіталу, визначення системи показників цієї оцінки та продуктивності людського капіталу); «Модель визначення взаємозв’язку між макроекономічними показниками та соціальними державними стандартами, гарантіями, основними соціальними показниками» (2007р., № держреєстрації 0107U007679, особистий внесок -  визначення взаємозв’язку між макроекономічними показниками та основними соціальними показниками як передумови для забезпечення підвищення соціальних стандартів та гарантій);  «Методичні підходи та аналіз визначення потреб забезпечення економіки трудовими ресурсами  і їх збалансованості з обсягами випуску фахівців та робітничих кадрів» (2008р., № держреєстрації 0108U003685, особистий внесок  - розробка механізму відтворення людського капіталу в контексті фахової підготовки в системі вищих навчальних закладів); «Розроблення методичних рекомендацій щодо визначення критеріїв задоволення потреб у фахівцях з вищою освітою та науково-педагогічних кадрах з урахуванням особливостей сфери суспільного життя в структурі працездатного населення України порівняно з країнами ЄС» (2008р., № держреєстрації 0108U003684, особистий внесок - аналіз формування фахового ринку праці).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є поглиблення теоретико-методологічних основ та розробка механізму державного регулювання відтворення людського капіталу України в умовах формування інноваційної моделі розвитку економіки.

  Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішувалися такі завдання:

- узагальнити економічну сутність категорії «людський капітал», її зміст і структуру, форми прояву та гносеологічну специфіку, взаємозв’язок зі спорідненими категоріями;

- розкрити структуру та складові елементи механізму державного регулювання відтворення людського капіталу;

- здійснити аналітичну оцінку стану та тенденцій відтворення людського капіталу України;

- проаналізувати соціально-економічні передумови відтворення людського капіталу та його вплив на економічний розвиток держави;

 - визначити основні концептуальні положення та принципи побудови механізму державного регулювання відтворення людського капіталу;

- розробити методологічні підходи до оцінки та прогнозування вартості людського капіталу на макрорівні;

- обґрунтувати концептуальні засади стратегії відтворення людського капіталу України;

- визначити напрями удосконалення державного регулювання  відтворення людського капіталу в Україні, а також розробити заходи щодо підвищення продуктивності його використання. 

  Об’єктом дослідження є процес відтворення людського капіталу в економіці України, а його предметом – теоретико-методологічні, методичні та практичні питання механізму державного регулювання відтворення людського капіталу та напрями його вдосконалення в умовах інноваційного розвитку національної економіки.

  Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є фундаментальні положення сучасної економічної  теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених. Для досягнення поставленої мети і визначених завдань використано: системний, процесний, історичний і логічний підходи. У процесі дослідження застосовувались загальнонаукові методи: порівняння – при визначенні відмінностей фізичного і людського капіталу, вимірювання – при оцінці вартості людського капіталу України, аналіз – при визначенні кількісних  і якісних показників відтворення людського капіталу, синтез – при плануванні поетапного формування конкурентоспроможного людського капіталу країни, індукції і дедукції – при розробці концептуальних основ інтелектуалізації людського капіталу. Також знайшли застосування спеціальні методи економічних досліджень: групування – при визначенні чинників, що впливають на відтворення людського капіталу, таблично-графічний – при систематизації статистичних даних щодо функціонування системоутворюючих сфер відтворення людського капіталу, аналізу на макроекономічному рівні – при визначенні тенденцій людського розвитку, програмно-цільовий – при розробці механізму державного регулювання відтворення людського капіталу, прогнозування – при розробці прогнозу вартості людського капіталу, метод інформаційно-логічного аналізу - при визначенні концептуальних засад відтворення людського капіталу.

Наукова новизна одержаних результатів. Відповідно до мети дисертаційної роботи, наукові результати, що одержані автором і складають предмет захисту, полягають у наступному:

  одержано вперше:

-  методологічні основи механізму державного регулювання відтворення людського капіталу шляхом визначення його концептуальних основ та принципів відповідно до особливостей відтворювальних фаз (формування, розподіл, розвиток та використання) та впливу людського капіталу  на соціально-економічний розвиток; обґрунтування вимог до державної політики у сфері соціального розвитку, які конкретизовано через заходи щодо сприяння розвитку виробничої сфери, ринку праці, відносин власності, соціогуманітарної, а також актуалізації законодавчо-правової сфери. Запропонований механізм дозволить забезпечити нарощування потужності людського потенціалу та його подальшу капіталізацію, що сприятиме нормалізації соціально-економічного розвитку країни;

- методичні підходи до прогнозування вартості людського капіталу на основі його ефективності шляхом встановлення взаємозв’язку між такими макропоказниками соціально-економічного розвитку країни, як середньомісячна номінальна заробітна плата найманих працівників, чисельність зайнятого населення, основні засоби у розрахунку на одного зайнятого, відсоткова ставка банківського депозиту у національній валюті, що дозволило спрогнозувати вартість людського капіталу на середньо- та довгостроковий періоди;

-  концептуальні положення щодо напрямів інтелектуалізації людського капіталу, що зумовлено необхідністю визначення та формування якісних ознак людського капіталу, адекватних вимогам інноваційного розвитку національної економіки; в їх рамках визначено вплив соціальних інститутів сприяння інтелектуалізації людського капіталу (сім’ї, школи, спеціальної освіти, науки, культури, релігії, економіки, політики, права, соціального оточення  через удосконалення людського фактору, творчість, активність, діяльність, соціальні нововведення, інтелектуалізацію суспільства  та обмін досвідом) на активізацію та посилення якісних ознак людського капіталу за рахунок підвищення дієвості суспільних важелів. Це дозволило обґрунтувати пріоритетність інтелектуалізації як принципово важливого аспекту у  процесі нарощування людського капіталу;

удосконалено:

- теоретичні положення щодо економічної сутності людського капіталу як носія системних відносин суспільного відтворювального процесу, в якому відбувається інтеграція індивідуальної форми праці в суспільну. Зміст даного положення полягає у органічній єдності людського капіталу із загальним процесом відтворення суспільного капіталу, що закладає основи для  забезпечення гармонізації інтересів індивідуума з інтересами суспільства як передумови динамічного розвитку національної економіки;

-  систему чинників, що впливають на відтворення людського капіталу: соціально-економічні, законодавчо-правові, соціально-психологічні, соціально-демографічні, екологічні, що комплексно відображають умови та особливості відтворювального процесу та у сукупності забезпечують дієвість механізму державного регулювання відтворення людського капіталу;

-  концептуальні засади стратегії відтворення людського капіталу шляхом проведення цілеспрямованої державної політики на збільшення інвестицій в нього, використання механізму кредитування навчання, відновлення відтворювальної функції заробітної плати як ціни робочої сили; спрямованості освіти на формування інноваційно-орієнтованого людського капіталу з метою посилення мотиваційних важелів та якісних змін щодо нарощування потужності людського капіталу, здатного ліквідувати техніко-технологічну відсталість національної економіки та забезпечити впровадження інноваційної моделі розвитку;

отримали подальший розвиток:

-  теоретико-методологічні засади трансформації робочої сили в людський капітал шляхом впровадження ринкових важелів під впливом трансформаційних процесів, де закладаються умови капіталістичного способу виробництва, в якому всі фактори та ресурси набувають форму капіталу, а власники бізнесу сприяють активізації інноваційного розвитку, що зумовлює здійснення інституційних  змін в національній економіці;

-   стратегічні пріоритети інноваційно-орієнтованого відтворення людського капіталу, основними з яких є: суттєве підвищення рівня та якості життя населення в контексті формування гуманітарного суспільства; формування висококваліфікованих працівників та спеціалістів, які забезпечать більш високі темпи економічного зростання; збільшення інвестицій в зміцнення здоров’я кожної людини для забезпечення більш ефективного використання людського капіталу, збільшення витрат на освіту і науку, що дозволить підвищити соціально-економічну ефективність розвитку,  закласти надійний фундамент для сучасного й майбутнього прогресу, реформування соціально-трудових відносин, у центрі яких повинна знаходитися людина;

-  напрями удосконалення державного регулювання відтворення людського капіталу шляхом  запровадження важелів, спрямованих на покращення добробуту населення, уповільнення темпів депопуляції населення, зміцнення репродуктивного здоров’я нації, зниження рівня смертності населення, поліпшення  умов для формування середнього класу, якості та доступності медичних послуг, підвищення рівня розвитку людського капіталу. Це дозволить створити в країні сприятливі умови для  розширеного відтворення людського капіталу;

-  концептуальні підходи щодо підвищення продуктивності використання людського капіталу при посиленні соціально-економічної політики держави через подолання бідності, зменшення розшарування населення, запровадження гнучкої податкової політики, раціоналізації соціальних трансфертів, орієнтації на створення потужного середнього класу,  легалізації тіньової діяльності і незареєстрованих доходів, поглиблення на засадах соціального партнерства співпраці з об’єднаннями роботодавців та профспілок у соціальній сфері, підвищенні їх ролі у колективно-договірному регулюванні праці, поліпшення умов праці тощо. Це сприятиме побудові в Україні соціально-орієнтованої ринкової економіки європейського типу та поширення сучасних європейських стандартів якості життя;

-  комплекс заходів щодо набуття адекватних сучасним умовам визначення  вартості й ціни робочої сили через поліпшення регулювання процесів у соціально-трудових відносинах за такими напрямами: підвищення ціни робочої сили до її реальної вартості та запобігання її штучного зниження; вдосконалення державного та колективно-договірного регулювання вартості й ціни робочої сили в контексті складових соціально-трудових відносин; забезпечення продуктивної зайнятості населення; коригування цінової політики відповідно до реальних тенденцій розвитку національної економіки  та її інтеграційних процесів.

Практичне значення одержаних результатів полягає у підвищенні наукового обґрунтування теоретичних положень та практичних заходів щодо забезпечення механізму державного регулювання відтворення людського капіталу відповідно до трансформаційних змін в суспільних відносинах та ринкових умов господарювання, процесів глобалізації. Основні результати роботи доведені до рівня конкретних наукових рекомендацій,  заходів і пропозицій автора та використані Міністерством праці та соціальної політики України при розробці «Стратегії соціального розвитку України на 2009-2012рр.» та «Концепції соціальної держави» (довідка про впровадження №54/10/136-08 від 09.07.2008р.); Міністерством економіки - при розробці проекту «Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2009 рік» та «Концепції вдосконалення системи прогнозних і програмних документів з питань соціально-економічного розвитку України» (довідка №47-23/418 від 20.10.2008р.); Запорізькою обласною державною адміністрацією - при розробці «Стратегії регіонального розвитку Запорізької області на період до 2015 року» (довідка №08-27/2865 від 16.10.2008р.); Управлінням освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації  - при розробці проекту «Програми розвитку освіти Запорізької області» та перспективного планування по окремих напрямках розвитку системи освіти області (довідка №04-13.4225 від 08.12.2008р.);  НДЕІ у 2006-2008рр. - при виконанні планів НДР відділу соціальної політики на замовлення органів державного управління (довідка №19/359 від 14.10.2008р.); в учбовому процесі Бердянського університету менеджменту і бізнесу - при викладанні професійно-орієнтованих дисциплін “Державне регулювання економіки”, “Управління персоналом” для студентів економічних спеціальностей (довідка №02-231 від 01.07.2008р.).

  Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є завершеним науковим дослідженням, самостійно виконаним автором. У роботах дисертанта розглядаються актуальні питання обраної теми дослідження, одержані наукові результати та обґрунтовані практичні рекомендації.

  Апробація результатів дисертації. Положення і результати дисертаційної роботи висвітлювалися автором у доповідях і виступах на міжнародних науково-практичних конференціях: «Управління людськими ресурсами: держава, регіон, підприємство» (м.Донецьк, 2006р.), «Перспективи та пріоритети розвитку людського капіталу в умовах глобалізації» (м.Харків, 2006р.), «Корпорації та інтегровані структури: проблеми науки та практики» (м.Харків, 2007р.), «Державотворчі процеси і соціально-економічні моделі розвитку України на сучасному етапі» (м.Бердянськ, 2007р.), «Геотехнології і управління виробництвом ХХІ століття» (м.Донецьк, 2007р.), «Актуальні проблеми управління людськими ресурсами і маркетингу в контексті стратегії розвитку України» (м.Донецьк, 2007р.), «Освіта та наука в умовах глобальних викликів» (м.Сімферополь-Судак, 2008р.),  «Сучасні проблеми управління виробництвом» (м.Донецьк, 2008р.); міжрегіональних науково-практичних конференціях “Соціально-економічні проблеми розвитку в умовах трансформаційного суспільства” (м.Полтава, 2006р.), “Соціально-економічні проблеми та перспективи розвитку підприємницької діяльності: регіональний аспект» (м.Бердянськ, 2006р.); науково-теоретичній конференції «Людський капітал України: стан, проблеми, перспективи відтворення» (м.Київ, 2007р.).

Публікація результатів досліджень. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковані у 1 одноосібній монографії та 20 одноосібних статтях у періодичних наукових фахових виданнях  України загальним обсягом 25,8 друк. арк., а також у розділах 2 колективних монографій та 7 публікаціях у інших виданнях.

Обсяг і структура роботи. Відповідно до мети, завдань, логіки розробки проблеми визначено структуру роботи, яка складається із вступу, 5 розділів, висновків, списку використаних джерел, що нараховує 260 найменувань. Загальний обсяг дисертації складає 338 сторінок друкованого тексту. Робота містить 37 таблиць, 26 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі «Людський капітал: економічна природа та система категорій» розглянуто та узагальнено теоретичні концепції економічної природи категорії «людський капітал», методологічні підходи до оцінки людського капіталу, а також фактори його відтворення.

Теорія людського капіталу – це новий аспект пошуку концепції переходу наукових поглядів від категорії «людського фактору» як активного чинника суспільного відтворення до розуміння його економічної природи в системі відтворення економіки ринкової моделі. Це потребує розглядати сучасний людський капітал не ізольовано як певний ресурс, а в контексті системи капіталістичних відносин, під впливом яких відбувається капіталізація ресурсів.

Відмічено, що під впливом дії закону безперервності суспільного розвитку економічна природа людського капіталу набуває характерних ознак споріднених категорій - трудового, інтелектуального, соціального капіталу. Трудовий капітал можливо розглядати як ресурс ринкового середовища, який реалізує здатність власника робочої сили до конкретної праці, в процесі якої зумовлює створення додаткової вартості. Доведено, що перетворення робочої сили в людський капітал відбувається у фазі обігу, тобто через ринок праці і включення цього капіталу в процес виробництва, де і визначається його вартість. Інтелектуальний капітал, що розглядається через призму інтелектуальної власності, виступає додатковою економічною передумовою створення нової вартості, тому інтелектуалізація людського капіталу набуває все більш визначальної ролі. Узагальнення концептуальних підходів зарубіжних і вітчизняних вчених дозволяє визначити людський капітал як складну системну економічну категорію, яка об’єднує структуру модулів конкретних економічних відносин з приводу людини як носія трудових функцій, знань, економічних інтересів та суспільного відтворення.

В економічній теорії найбільш широко використовується два методи вартісних оцінок людських істот в економіці: перший – через оцінку реальних витрат, другий – в оцінюванні сучасної цінності майбутнього потоку доходів індивідуума. Сконцентровано увагу, що в індустріальну епоху головним чинником виробництва був матеріальний, а в постіндустріальну епоху у структурі сукупного капіталу провідну роль став відігравати людський капітал.

У контексті теорії людського капіталу більш застосовуваним є виділення наступних етапів процесу відтворення людського капіталу - формування, розвитку та використання, на кожен з яких впливає дія груп різноспрямованих чинників (рис.1). Авторський підхід щодо їх визначення полягає у виділенні п’яти груп чинників:  законодавчо-правових, соціально-економічних, соціально-психологічних, демографічних, екологічних, які у сукупності забезпечують системний підхід дієвості державних регуляторних механізмів.

Формування людського капіталу відбувається в процесі інвестування в людину та її знання. У загальному розумінні всі види вкладень у людину є доцільними, оскільки сприяють зростанню продуктивності й підвищенню персоніфікованих доходів людини, – це інвестиції в людський капітал та джерела його капіталізації.