ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Однією із неодмінних передумов ефективності трансформаційних процесів у нових державах Центральної та Східної Європи є входження їх до європейського правового простору. Це вимагає втілення в їхні правопорядки європейських гуманітарних стандартів, насамперед стандартів у галузі прав людини. Введення у Конституцію України положення про те, що людина, її життя, здоров’я, недоторканність та безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст. 3), а також закріплення у цьому Основному Законі правила стосовно того, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість котрих надана Верховною Радою України, є частиною національного права (ч. 1. ст. 9), становлять вагомі кроки у цьому напрямку.

Низка актуальних проблем загальної теорії прав людини, дослідженням яких присвячена дана дисертація, поки що не отримала належної уваги та комплексного аналізу саме як самостійна складова предмета вітчизняної загальної теорії держави та права. Окремі положення стосовно природи феномена прав громадянина (як аналогу прав людини), сформульовані у радянський період історії вітчизняного правознавства, перестали відповідати реаліям сьогодення.

На сучасному ж етапі розвитку вітчизняної та зарубіжної правової науки увагу вчених привертали лише окремі аспекти феномена прав людини, внаслідок чого сформувався певний “конгломерат” думок, які торкаються зазвичай лише деяких проявів явища, про котре йдеться. Так, проблемам з’ясування сутнісних ознак поняття прав людини, вихідних засад феномена прав людини, а відтак, і формулювання визначення загальнотеоретичного поняття прав людини присвячені окремі праці вітчизняних (у широкому розумінні цього слова) авторів Т. Андрусяка, М. Вітрука, С. Горбунова, А. Гусєва, В. Горшеньова, Б. Ебзєєва, М. Заїчковського, І. Ковальова, А. Корнєва, І. Котляра, П. Лазарєва, С. Лугвина, О. Лукашової, І. Лукашука, Л. Луць, А. Магометова, С. Максимова, Л. Мамута, Б. Назарова, І. Панкевича, О. Петришина, І. Петрухіна, В. Пугачова, П. Рабіновича, Н. Раданович, Л. Рассказова, І. Сабо, А. Соловйова, М. Строговича, С. Тао, К. Толкачова; вчених з “далекого” зарубіжжя – Р. Алстона, В. Бернса, Д. Донеллі, Є. Камєнки, П. Касрін, Н. Кренстона, В. де Купліна, А. Мілна, М. Мінов, Н. Неновські, С. Ніно, М. Новицького, В. Оситянського, М. Петера, Д. Сейгала, М. Піхов’яка, В. Рюка, Л. Хенкіна, Е. Ховарда, Дж. Хемфрі, Дж. Штайнера та ін.

Водночас варто зазначити, що монографічні праці чи спеціальні дисертаційні дослідження зазначеної проблеми в Україні наразі відсутні.

Тому виникає потреба у комплексному дослідженні та теоретичному визначенні загальних й окремих закономірностей виникнення, становлення та еволюції феномена прав людини, системи вихідних засад сучасної концепції прав людини, у з’ясуванні та класифікації чинників, котрі у підсумку зумовлюють той чи інший зміст та обсяг прав людини; у визначенні новітніх тенденцій розвитку інституту прав людини в національному та міжнародному праві; у введенні до категоріального апарату теорії прав людини деяких нових понять.

Виявлені в результаті такого дослідження загальні й специфічні закономірності виникнення, становлення та еволюції феномена прав людини якраз і мають слугувати теоретико-методологічними засадами “галузевих” досліджень у сфері прав та свобод людини – адже давно відомо, що вирішенню будь-яких “часткових”, одиничних питань має передувати вирішення проблем загальних, фундаментальних.

Зазначені обставини зумовлюють актуальність дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося згідно з планом наукової діяльності кафедри теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка в межах теми “Теоретичні і практичні проблеми юридичного забезпечення прав людини і громадянина в Україні” (номер державної реєстрації ЮД-392 Б).