ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИ В УМОВАХ РОЗБУДОВИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ УКРАЇНА

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасна Україна розвивається на конституційно визначених засадах демократичної, соціальної і правової держави. Така держава неможлива поза правовою культурою більшості її громадян. Адже правова культура кожного громадянина обумовлює загальну повагу до права в суспільстві, культивування принципу верховенства права, і, таким чином, реальне функціонування всіх інших інститутів держави.

Економічні і політичні реформи супроводжуються суттєвою кризою суспільного життя. Перенасиченість інформаційного поля, ідеологічне роз­шарування, культ удаваних цінностей (грошей, свободи-свавілля, “правомір­ного” насильства) унеможливлює належне усвідомлення теоретичних доказів соціальної цінності права. Все це обумовлює актуальність проблеми формування правової культури громадян України.

Сьогодні є нагальною потреба у відповідній сучасним умовам життя ефективній системі правовиховного впливу, яка б ураховувала всі особливості світогляду сучасної людини, останні досягнення правознавства, психології, філософії і сформувала високу правову культуру особи.

Проблема формування правової культури особи, незважаючи на деяку активізацію досліджень у цій галузі, залишається недостатньо розробленою в юридичній науці, маючи при тому глибокі історичні корені.

Перші вказівки на необхідність поважати закон зустрічаємо в роботах Платона, Цицерона, римських юристів. Особливе місце посідає повага до права і закону у вченнях мислителів епохи Просвітництва та перших буржуазних революцій, у фундаментальних працях Канта і Гегеля. Увагу культурному вихованню приділяли українські філософи, правознавці і політичні діячі — Тарас Шевченко, Михайло Драгоманов, Володимир Винниченко, Михайло Грушевський, Микола Палієнко, Федір Тарановський, Богдан Кістяківський.

У Радянській Україні у визначенні правової культури увага акцентувалась на суб’єктивно-психологічних характеристиках: знанні особою законодавства, усвідомленні змісту і спрямованості законів та підзаконних актів, формуванні поваги до них, почутті законності та справедливості. При цьому недостатньо враховувалась світова теорія культури — фундамент правової культури як суспільства, так і кожної людини зокрема.

У 70-х роках існував двосторонній підхід до визначення правової культури: з позиції ідейно-правового стану суспільства на певному етапі його розвитку і з точки зору з’ясування сукупності таких компонентів як знання права, вміння застосовувати закон та поваги до нього. Внаслідок такого дуалізму зовнішня форма існування правової культури і внутрішній зміст психології людини, її правова позиція нібито не взаємодіяли, а існували незалежно одна від одної. Пізніше в юридичній літературі з’явився новий аспект у розумінні правової культури, який можна назвати функціональним. У ньому зовнішні форми її прояву взаємодіють з внутрішніми (органічними) якостями суб’єктів права.

У 80-90-х роках з’являються цікаві праці правового, філософського, соціологічного характеру, в яких висвітлювався широкий спектр проблем правової культури суспільства, особи. Це дало змогу аналізувати правову культуру комплексно у більш широкому плані, але через високий ступінь теоретизації були залишені поза увагою деякі практичні аспекти процесу формування правової культури особи.

У сучасній Україні увага науковців зосереджена на проблемі правового виховання громадян, на подоланні правового нігілізму. Але недостатньо розробленими залишаються питання змістовного наповнення системи правового виховання, визначення пріоритетних методів і засобів правовиховного впливу. Отже, існує потреба у продовженні пошуку шляхів та засобів формування правової культури особи на сучасному етапі.

Підвищення рівня правової культури і правосвідомості людини визначено як один з основних напрямків державної політики у Засадах державної політики України в галузі прав людини, затверджених постановою Верховної Ради України від 17 червня 1999 р. №575-XIV.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика роботи відповідає плану проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт на 2001 рік Запорізького юридичного інституту МВС України (Розділ IV, п.4.17); Національній програмі правової освіти населення, затвердженій Указом Президента України від 18 жовтня 2001 року №992/2001.