ЗЛОЧИН ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ: ФІЛОСОФСЬКО- ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА  ХАРАКТЕРИСТИКА  РОБОТИ

Актуальність теми. Філософсько-правовий аспект дослідження дає змогу розглядати злочин не тільки як кримінально-правовий феномен, а й як багатовимірне соціальне явище в широкому контексті культурно-цивілізаційного процесу. Будучи невід’ємною складовою життєдіяльності суспільства, злочин завжди стоїть на перешкоді поступально-прогресивних змін, про що також свідчить історичний досвід становлення України як суверенної, незалежної, демократичної, правової, соціальної держави.

Злочин та їх система – злочинність – нівечать механізм управління державою, знецінюють свободу, викликають страх і розчарування у певної частини громадян в доцільності проведення демократичних перетворень.

Виникає теоретико-практична проблема: яким чином пов’язані демократичні перетворення в суспільстві зі зростанням не тільки загальної кількості злочинів, а й зі збільшенням питомої ваги тяжких насильницьких. Адже, за даними Держкомстату України, коефіцієнт злочинності (на 100 тис. населення) збільшився з 713 в 1990 році до 1147 в 2000 році (в 1,6 раза). Лише по лінії МВС України з 1986 року, тобто з початку перебудови, по 2000 рік кількість зареєстрованих злочинів в Україні збільшилась у 2,2 раза. При цьому за цей же період кількість тяжких злочинів зросла більше ніж у 4 рази. Якщо в 1990 році показники становили 52359, то в 2000 році – 211040 злочинів (це умисні вбивства, умисні тяжкі тілесні ушкодження, розбійні напади, зґвалтування, замахи на них тощо).

Криміногенна ситуація в Україні залишається дотепер напруженою, а це вимагає вжиття негайних заходів, зокрема реформування правоохоронної системи суспільства, яка створюється людьми для захисту від руйнівних сил, що виникають у процесі суспільного розвитку та згубно діють в протилежному прогресивному напрямі русла. Постає нова філософсько-правова проблема: якщо злочин органічно притаманний життєдіяльності суспільства, то його юридично-правова система повинна співвідноситись із суспільним організмом таким чином, щоб вона відповідала його динамізму, а коли злочин є випадковим явищем і не виходить із закономірностей розвитку суспільства, то і юридично-правова система має бути такою, щоб могла одразу, або на якомусь певному етапі, остаточно знищити це аномальне, не притаманне самій сутності життя людей явище.

Людство ніколи не мирилося з існуванням злочину, а тому до зазначених  проблем завжди була прикута увага громадськості, науковців різних галузей знання.

Злочин  як  конкретна  дія (бездіяльність), поведінка, вчинок особи чи групи осіб, заборонені кримінальним законом, є предметом вивчення кримінально-правової науки. У той же час помітний внесок у вивчення феномену злочину і злочинності як соціального явища роблять науковці багатьох галузей гуманітарних, природничих і технічних наук, серед яких найглибше вивчають ці питання вчені-кримінологи, криміналісти, фахівці з кримінальної психології та інших юридичних наук.  

Вивченням різних видів злочину, їх класифікації та кваліфікації займалося багато вчених з кримінального права, зокрема: П.П. Андрушко, Я.М. Брайнін,     М.В. Володько, А.А. Горницький, В.А. Клименко, М.Н. Ковальов, П.К. Кривошеїн, В.К. Матвійчук, П.С. Матишевський, В.М. Смітієнко, В.В. Сташис, С.А. Тарарухін, В.Я. Тацій та інші. Соціально-політична сутність злочину досліджувалася в роботах В.В. Дурдинця, О.М. Литвака, М.І. Мельника, Г.О. Омельченка, О.В. Скрипнюка, В.І. Шакуна та інших.

У професійних розробках учених-кримінологознавців актуалізовувався ряд теоретико-методологічних проблем, вирішення яких можливе не лише засобами юридичної науки, а потребує і світоглядно-філософського осмислення їх у контексті розуміння злочину як соціального явища:

1. У першу чергу це стосується проблеми визначення поняття злочину, його складу, ознак, які б виокремлювали його з-поміж інших правопорушень. Злочин є узагальнене, абстрактне поняття, бо існує конкретний злочин, відображений у конкретному змісті норми відповідної статті Кримінального кодексу. Складність полягає в тому, щоб знайти саме те, що їх узагальнює і характеризує власне як злочин у його антисуспільній спрямованості. Це потребує застосування філософсько-правової методології.

2. Час від часу вченими ставиться під сумнів така визначальна ознака злочину, як суспільна небезпека: одні автори – М.І. Бажанов, М.Д. Дурманов, В.М. Кудрявцев – прихильники усталеної думки, інші – В.Ф. Кириченко, А.А. Піонтковський,               О.Б. Сахаров – у своїх роботах заперечують її, посилаючись на те, що ця ознака характерна і для інших правопорушень. Проблемною залишається теза про заподіяну злочином шкоду – суспільним відносинам чи конкретній особі (С.Б. Гавриш,          М.Й. Коржанський), а також питання про співвідношення матеріальної і формальної сторони злочину (А.В. Наумов, М.С. Таганцев).

3. Жваві дискусії періодично виникають щодо соціальної детермінації злочинної поведінки і генетично вроджених властивостей особи злочинця. В роботах Ш. Ауербах, І.І. Карпеця, І.С. Ноя, С.С. Остроумова, А.Д. Слоніма  висловлюються протилежні погляди з цього приводу. Бурхливий поступ вітчизняної юридичної психології завдяки працям Д.О. Александрова, В.Г. Андросюка,            І.А. Віденєєва, А.Ф. Зелінського, Л.І. Казміренко, Я.Ю. Кондратьєва, М.В. Костицького, В.С. Медведєва, В.М. Синьова, Г.О. Юхновця сприяє розумінню мотивації (безмотивної) злочинної поведінки, диференціації різних типів девіантності.

4. Розвиток кримінально-правової науки постійно породжує суперечки щодо статусу інших наук, які займаються проблемою злочину і злочинності. Та й самі поняття “злочин” і “злочинність” трактуються у методологічному плані або як ідентичні, рядоположні чи як похідні.

5. Неоднозначним залишається визначення понять організованої, професійної злочинності, злочинної діяльності та злочинного світу (В.П. Бахін, А.П. Закалюк, Н.С. Карпов, І.К. Туркевич та інші). У науковій літературі існують різні інтерпретації співвідношення методологічних і галузевих принципів кримінально-правової науки (А.М. Колодій, П.П. Михайленко), різні точки зору з приводу матеріально-економічної обумовленості злочину. Багато вчених наголошують на потребі  вироблення єдиної методології статистики злочинів (О.М. Литвак, В.І. Шакун).

Багатоплановість наукових досліджень злочину і сучасної злочинності потребує уточнення висхідних світоглядних філософсько-правових позицій щодо значущості отриманих результатів і включення їх до загальної системи суспільствознавства. Проте, на жаль, таких робіт обмаль. Крім праць В.А. Бачініна “Философия права и преступления” (1999), Є.А. Позднякова “Философия преступления” (2001),          Ю.Д. Блувштейна, А.В. Добриніна “Основания криминологии. Опыт логико-философского исследования” (1990), у монографіях з філософії права С.С. Алексеєва, В.С. Нерсесянца, Л.В. Петрової, В.В. Шкоди та в програмах курсів викладачів філософії права М.П. Альчук, М.В. Костицького, які в різному обсязі безпосередньо з філософсько-правових позицій досліджують злочин як соціальне явище, та різнопланових робіт кримінологів О.М. Бандурки, І.М. Даньшина, О.М. Джужи, А.Є. Жалінського, Н.Ф. Кузнецової, І.П. Лановенка, В.Г. Лихолоба, В.В. Лунєєва, О.Є. Манохи, О.Г. Фролової, а також статей численних авторів  Ю.В. Александрова, М.М. Ібрагімова, В.В. Костицького, Л.В. Кравченка, В.В. Медведчука, В.Є. Скоморохи та інших, які, досліджуючи процес державотворення в Україні, тією чи іншою мірою побіжно дають філософсько-правовий аналіз місця і ролі злочину в суспільному житті – можна констатувати, що немає спеціальних робіт, які б розглядали в філософсько-правовому аспекті злочин як соціальне явище.

Отже, розвиток кримінально-правових наук вимагає розробки філософсько-методологічних засад вивчення злочину як соціального явища в контексті суспільно-історичної логіки формування цього поняття, визначення перспектив його розвитку і практичної значущості для вдосконалення правової системи української державності. На основі взаємозбагачення наук і виникнення суміжних     дисциплін, що вивчають злочин, постає герменевтична проблема тлумачення змісту окремих понять, а також визначення екзистенційних чинників кримінального законодавства.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах “Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки”; плану науково-дослідних робіт кафедри філософії НАВСУ на 1999-2003 рр. і згідно з передбаченою в них темою “Дослідження проблем філософії права на сучасному етапі”.