ЗАХОДИ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ НА ТРАНСПОРТІ ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОЇ АВТОМОБІЛЬНОЇ ІНСПЕКЦІЇ МВС УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Актуальність теми дослідження. Україна перебуває  в умовах поступового соціально-економічного зростання, остаточного утвердження ринкових відносин, що зумовлює підвищення рівня життя окремих верств населення, веде до стрімкого збільшення автомобільного парку країни. На сьогодні на обліку в органах Державної автомобільної інспекції – понад 10 млн автотранспортних засобів, і кожного року їх кількість збільшується. Фактично кожний п’ятий  громадянин України є власником або користувачем транспортного засобу. За таких умов щодо діяльності спеціалізованих державних органів у галузі автомобільного транспорту висуваються нові вимоги стосовно  забезпечення безпеки дорожнього  руху, охорони прав і законних інтересів громадян.

            Незважаючи на загальну тенденцію зниження показників дорожньо-транспортних аварій, в Україні в останні роки їх кількість залишається значною, у них гинуть тисячі людей. У 2001 р. у нашій державі скоєно 37 944 дорожньо-транспортні пригоди, в яких смертельно травмовано 5 988 чоловік, понад 42 тис. отримали поранення різного ступеня тяжкості. Кожен рік з карти України умовно зникає населений пункт з кількістю жителів близько 6 тис. чоловік, кожні 14 хв. трапляється дорожня пригода. Головними причинами високого рівня аварійності на автошляхах є низькі дисципліна і правова культура учасників дорожнього руху (особливо власників приватного транспорту), нехтування елементарних вимог безпеки. За такої ситуації немає підстав для відмови від застосування заходів державного примусу до недисциплінованих водіїв, а існуючі шляхи і способи забезпечення безпеки дорожнього руху потребують удосконалення.

            Усвідомлення важливості посилення контролю за додержанням учасниками дорожнього руху транспортної дисципліни знайшло відображення в Указі Президента України від 18 лютого 2002 р. “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”, яким Міністерству внутрішніх справ доручено вжити активних заходів по усуненню причин і умов, що сприяють аварійності на автомобільних шляхах і вулицях населених пунктів, підвищити рівень боротьби зі злочинністю, незаконним обігом наркотичних засобів, зброї та вибухових речовин.

            Успішне виконання покладених на органи ДАІ завдань можливе лише шляхом продуманого, обґрунтованого і раціонального використання заходів адміністративного запобігання, припинення і відповідальності. Однак в умовах необхідності забезпечення прав і свобод громадян пріоритетне значення мають заходи, які не пов’язуються з покаранням особи. У певних випадках заходи адміністративного запобігання і припинення дають можливість оперативно вирішувати конфліктну ситуацію, що не потребує накладення адміністративного чи кримінального стягнення. Застосування цих заходів не вимагає встановлення вини порушника, з’ясування  якої в дорожніх умовах є надто складним, швидко і ефективно припинити протиправну поведінку, створити безпечні умови для дорожнього руху.

            Застосування заходів адміністративного запобігання і припинення забезпечує достатній вплив на психологічний та фізичний стан правопорушника, обмежує певним чином права і свободи громадян, що потребує встановлення чітких і прозорих законодавчих процедур здійснення такої діяльності. На сьогодні, на жаль, сфера правового регулювання застосування заходів адміністративного примусу недостатньо розвинена, що зумовлює необхідність і актуальність її дослідження з метою удосконалення практики застосування заходів адміністративного запобігання і припинення в діяльності органів Державтоінспекції України.

Проблеми використання заходів адміністративного запобігання і припинення під час здійснення діяльності по забезпеченню безпеки дорожнього руху не знайшли спеціального висвітлення в адміністративно-правовій літературі. Окремі напрямки діяльності Державтоінспекції у розглядуваній сфері досліджувались у кандидатських дисертаціях В.В. Гороха “Административная ответственность за нарушения правил безопасности дорожного движения и меры по их предупреждению” (Одеса, 1975 р.),          А.С. Ловинюнова “Административно-правововая охрана безопасности дорожного движения” (Москва, 1980 р.), В.В. Новікова “Адміністративно-правові основи профілактики порушень Правил дорожнього руху” (Київ, 1997 р.).

            У цілому проблеми сутності, видів адміністративного примусу, його місця в системі державного примусу знайшли відображення у роботах В.Б. Авер’янова, Г.Т. Агеєнкової,            О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, Є.О. Безсмертного,                           О.К. Безсмертного, Ю.П. Битяка, А.С. Васильєва, І.О. Галагана,        І.П. Голосніченко, Є.В. Додіна, М.І. Єропкіна, В.Л. Зеленька,        В.Р. Кісіна, О.П. Клюшниченко, Л.В. Коваля, Ю.М. Козлова,        А.Т. Комзюка, О.П. Коренєва, О.Є. Луньова, Н.Р. Ніжник,            В.Ф. Опришка, Р.С. Павловського, Л.Л. Попова, Ю.С. Рябова,      Н.Г. Салищевої, А.О. Селіванова, О.В. Серьогіна, М.С. Студенікіної, О.П. Ткача, Ю.С. Шемшученка, О.М. Якуби та ін.

            Дисертантом використовувались також роботи дореволюційних та постреволюційних учених-адміністративістів Є.Н. Берендте, В.А. Гагена, О.Ф. Євтіхієва, А.І. Єлістратова,         В.В. Івановського.

            Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 28.12.2000 р. Дисертація виконана згідно з Комплексною цільовою програмою № 0186.0.070865 “Проблеми вдосконалення організації і діяльності органів законодавчої і виконавчої влади та місцевого самоврядування в Україні”.