АГРАРНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ЦАРСЬКОЇ РОСІЇ В УКРАЇНІ ЕПОХИ КАПІТАЛІЗМУ (ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст.) :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Особливістю даної роботи є майже цілковита відсутність фундаментальних досліджень аграрного законодавства царської Росії, яке функціонувало на території Наддніпрянської України в епоху ринкових реформ другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Актуальність теми. Здійснення докорінних змін в аграрному секторі економіки України на сучасному етапі відбувається надзвичайно повільно і, на жаль, без швидкого поліпшення загальної ситуації. Як показав багаторічний досвід функціонування колгоспів і радгоспів, традиційна для колишнього керівництва держави ставка на забезпечення сільськогосподарських товаровиробників новою технікою і технологією, підготовка висококваліфікованих кадрів, організація змагання і заохочення передовиків, жорсткий контроль за виробництвом і розподілом матеріальних благ, суворе покарання за “розкрадання колгоспного і кооперативного майна” давали у підсумку лише тимчасові, а в ряді випадків і досить сумнівні позитивні наслідки. Саме низька ефективність суспільного виробництва у поєднанні з цілою низкою інших факторів зумовила, врешті-решт, розпад СРСР і визнання новими незалежними державами, у тому числі й Україною, ринкових відносин як вищого досягнення цивілізації. Однак, проголошений ще у законі “Про економічну самостійність Української РСР” (3 серпня 1990р.) курс на формування ринкової економіки зустрів на своєму шляху чимало труднощів як економічного, так і політичного та ідеологічного характеру. Однією з причин надзвичайно повільного реформування виробничих відносин в нашій державі є не лише складність цього процесу, але й те, що в системі державної влади залишилися люди, які звикли працювати в умовах командно-адміністративної системи господарювання.

Епоха, що охоплює період від скасування кріпосного права у 1861р. до відомих соціальних потрясінь 1917р., характеризувалася становленням у нашій країні ринкової економіки з такими, зокрема, її невід’ємними атрибутами, як вільне переміщення товару (у тому числі й робочої сили), приватною власністю на засоби виробництва, включаючи сільськогосподарські угіддя, конкуренцією, госпрозрахунком, системою кредитування тощо. Враховуючи, що сучасна Україна знаходиться на стадії переходу до ринкової економіки, вивчення досвіду законодавчого забезпечення ринкових реформ другої половини ХІХ – початку ХХст. вельми актуальне. За останні десять років, коли народжувалося сучасне земельне законодавство, форми власності на землю змінювалися кілька разів, що аж ніяк не сприяє стабілізації економічного розвитку. Розв’язанню існуючих суперечностей чинного законодавства в аграрній сфері сприятиме новий Земельний кодекс, що його прийняла Верховна Рада України 25. Х. 2001р. Проте для повноцінного його функціонування слід прийняти ще близько трьох десятків аграрних законів, а також новий Цивільний кодекс України. Особливо важливим з точки реформування аграрних відносин є прийняття закону про іпотеку, тобто про земельну заставу. Ринкова економіка вимагає, щоб земельні відносини були включені до складу майнових відносин, адже використання нерухомості – це та сфера правового регулювання, де цивільне і земельне право зливаються в одне правове утворення. Щоб доля нових законопроектів не була подібною до їх попередників, законодавчій і виконавчій владі слід враховувати не лише зарубіжний, але і вітчизняний досвід функціонування ринкової економіки, що мав місце у нашій країні після скасування у 1861 р.  кріпосного права.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри історії держави і права України та зарубіжних країн в межах цільової  комплексної   програми  Національної  юридичної  академії   імені Ярослава Мудрого “Актуальні проблеми  історії держави і права України ” (державна реєстрація № 0186.0.0070872).