ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПИТАННЯ ЗВІЛЬНЕННЯ ОСОБИ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА НЕРЕАБІЛІТУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Після ухвалення Верховною Радою України Декларації про державний суверенітет України було проголошено курс на європейську інтеграцію та побудову правової держави. Оскільки Україна є повноправним членом світового співтовариства, однією з головних тенденцій формування її правової системи є врахування міжнародно-правових стандартів, які відображені у міжнародних пактах про права людини та інших документах. Процес становлення вітчизняного законодавства потребує перегляду вже сформованих законодавчих норм та розроблення принципово нових у різних галузях права з урахуванням досягнень сучасної  правової думки.

Одним із чисельних напрямів приведення законодавства України у відповідність із міжнародними актами є робота  науковців і практичних працівників над кримінальним та кримінально-процесуальним законодавством. Насамперед це стосується інституту закриття кримінальної справи за нереабілітуючими обставинами та звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Проблема закриття кримінальної справи та звільнення особи від кримінальної відповідальності давно перебуває в полі зору науковців. До неї звертались у своїх працях такі вчені, як М.С. Алексєєв, А.С. Барабаш,
С.М. Благодир, Л.М. Володіна, А.Я. Дубинський, М.В. Жогін, Л.М. Карнєєва, П.П. Коркія, В.З. Лукашевич, Г.М. Міньковський, М.М. Михеєнко,
Д.Я. Мирський, О.Р. Михайленко, П.П. Михайленко, Я.О. Мотовіловкер,
Д.П. Письменний, В.В. Скибицький, З.Д. Смітієнко, М.С. Строгович,
П.І. Тарасов-Родіонов, Ф.Н. Фаткуллін, Г.І. Чангулі, М.О. Чельцов, С.А.Шейфер,  Н.А. Якубович та ін.

Однак ґрунтовних, всебічних досліджень, які б врахували зміни, внесені останніми роками до Кримінально-процесуального кодексу України, зокрема зміни до КПК, ухвалені Верховною Радою України 21 червня 2001 р. та 12 липня 2001 р. з даного питання, як у теоретичному, так і в практичному плані немає. Наприклад, на думку автора, недостатньо повно досліджено практику застосування слідчими органами нових обставин звільнення особи від кримінальної відповідальності на етапі досудового слідства – у зв’язку з дійовим каяттям та примиренням обвинуваченого з потерпілим.

Спільність завдань органів розслідування, прокуратури і суду в кримінальному процесі передбачає чітке розмежування процесуальних функцій між зазначеними учасниками процесу (розслідування, обвинувачення, правосуддя тощо). Встановлюючи функцію того або іншого учасника досудового розслідування, треба виходити з рушійних, спонукальних засад, що змушують учасника виконувати необхідні дії. На думку автора, порядок закриття кримінальних справ за нереабілітуючими обставинами на досудовому слідстві
 (п.4, п.8 ст.6 КПК) суперечить принципу розподілу процесуальних функцій у кримінальному процесі. В цьому випадку слідчий, виносячи постанову про закриття кримінальної справи, тим самим підміняє інші органи, в тому числі і судові, та виконує функції правосуддя і обвинувачення, що йому не належать.

Викладені вище твердження свідчать про актуальність теми обраного автором дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у контексті наукової теми “Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав та інтересів людини і громадянина в Україні”, що виконується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.