ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Формування громадянського суспільства, демократичної, соціальної, правової держави, досконалої національної правової системи, які б відповідали правовим традиціям, правосвідомості нашого народу, ідеї захисту прав людини і громадянина, втіленим, зокрема, в українській правовій думці, постають як невідкладні завдання вітчизняної юридичної науки. При цьому, одним із головних завдань є комплексний підхід до вивчення проблеми – в поєднанні вимог міжнародно-правових актів у галузі прав людини, досвіду зарубіжних країн та правових традицій українського народу.

Закономірною є поліваріативність теоретичних підходів до осягнення прав людини на всіх етапах розвитку української політико-правової думки. Ця ідея має хронологічний і географічний вимір. Кожна країна, залежно від правосвідомості, правової культури, менталітету її народу, стану законодавства, презентувала своєрідні ідеї в галузі прав людини, які виражали особливості політико-правового світогляду народу, його самобутність. Ці ідеї запозичувалися іншими, менш розвинутими країнами, які для покращення свого суспільного життя боролися за гуманізацію діючої правової системи, законодавства тощо. Ідея прав людини, народу (нації) в Україні протягом ІХ – початок ХХ ст. розвивалася і збагачувалася на ґрунті як власних правових традицій, так і запозичення правових ідей у титульних та інших народів.

Сказане надає особливої актуальності: потребі переглянути, всебічно переосмислити політико-правову спадщину мислителів України з точки зору фундаментальних складових елементів ідеї прав людини – ідеї свободи, ідеї рівності, ідеї справедливості, їх відбиття в концепціях реалізації прав нації, місцевого самоврядування, розбудови української суверенної і незалежної, демократичної держави. Політико-правова думка України ІХ – початку ХХ ст. оперувала категоріями “свобода”, “рівність”, “справедливість” як невіддільними одна від одної складовими ідеї прав людини, однак пройшло чимало часу, доки інституція “права людини” стала вживатися в науці і отримала правовий статус. Ідейна політико-правова спадщина України з прав людини в поєднанні методологічно-теоретичного і проблемного аналізу ще не вивчалася вітчизняними вченими. Дане історико-правове дослідження з розвитку ідеї прав людини в Україні, зважаючи на появу новітніх наукових розробок (В.Горбаль, О.Мироненко), певною мірою заповнює існуючу прогалину в пізнанні історії політико-правової культури українського народу.

Значний внесок у розвиток наукових знань з проблеми прав людини в українській політико-правовій думці зробили своїми працями: Т.Андрусяк, О.Копиленко, О.Мироненко, О.Скакун, В.Сокуренко; інші вчені-правники (вітчизняні і зарубіжні): С.Алєксєєв, В.Бабкін, О.Бережний, А.Заєць, О.Лукашова, В.Медведчук, В.Нерсесянц, О.Петришин, Н.Прозорова, П.Рабінович, Ю.Римаренко, М.Страхов, М.Цвік та ін.

Джерельну базу дослідження складають наукові та публіцистичні праці філософів, літераторів, державних діячів, правознавців, які в різні часи жили і працювали на землях, що є зараз територією України: Іларіона, Феодосія Печерського, К.Смолятича, Володимира Мономаха, Данила Заточника, Христофора Філалета, С.Оріховського, Г.Смотрицького, К.Транквіліона-Ставровецького, І.Борецького, І.Копинського, Івана Вишенського, С.Зизанія, С.Десницького, Я.Козельського, Г.Сковороди, М.Костомарова, Т.Шевченка, М.Драгоманова, С.Подолинського, І.Франка, М.Павлика, Ю.Бачинського, Лесі Українки, М.Міхновського, І.Лисяка-Рудницького, В.Липинського, М.Грушевського, В.Винниченка, В.Старосольського, С.Дністрянського та ін., а також літературні та правові пам'ятки, програмні документи суспільно-політичних товариств і політичних партій, конституції та проекти українських конституцій. Автором не ставилася мета всебічного дослідження університетської юридичної думки зазначеного періоду. Залучення її відбувалося лише в тій частині, яка стосується теоретико-правових роздумів щодо прав людини (Б.Кістяківський, Н.Ренненкампф, М.Палієнко та ін.).

Теоретичним підґрунтям для осмислення джерельної бази проблеми є праці зарубіжних мислителів: Платона, Аристотеля, Цицерона, Гегеля, Канта, Локка, Монтеск'є, Руссо, Вольтера, Алексіса де Токвіля; сучасні дослідження в галузі теорії та історії держави і права, філософії права, політології – у тій їх частині, яка стосується досліджуваної проблеми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження узгоджено з планами наукових досліджень Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого і виконано в межах цільової комплексної програми “Розвиток прав людини як головна складова частина розвитку демократичних процесів в правовій, соціальній державі Україна” (номер державної реєстрації 0186. 0. 070866).