Проблема обмеженої осудності в кримінальному праві

Краткое содержание

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Демократичні перетворення, що відбуваються у суспільстві, прагнення правосуддя до максимальної індивідуалізації покарання вимагають нових наукових розробок у галузі юриспруденції. Одним із важливих і досить складних напрямів таких розробок на сьогодні є дослідження нової кримінально-правової категорії – обмежена осудність.

Актуальність проблеми обмеженої осудності визначається наступним:

по-перше, майже 40% осудних осіб із тих, кому призначено судово-психіатричну експертизу виявляють ознаки психічних порушень непсихотичного рівня (так звані психічні аномалії), що можуть суттєво обмежувати, але не позбавляти здатності особи усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.

Хворобливі розлади психічної діяльності можуть бути обставиною, що пом'якшує відповідальність (покарання) лише у випадку, коли будуть зменшувати ступінь вини, яка суттєво залежить від обсягу усвідомлення суб'єкта злочину суспільної небезпечності вчинюваного діяння, характеру регуляції кримінальної поведінки, передбачення й бажання суспільно небезпечних наслідків. У свою чергу обсяг усвідомлення суспільної небезпечності вчиненого діяння та довільна регуляція протиправної поведінки залежать від ступеня вираженості психічних аномалій. З цього випливає, що психічні аномалії як обставини, що пом'якшують відповідальність (покарання), можуть бути реалізовані лише через правову категорію обмеженої осудності;

по-друге, нехтування проблемою обмеженої осудності призводить до порушення одного з головних принципів кримінального права – індивідуалізації кримінальної відповідальності та покарання;

по-третє, співвідношення обмеженої осудності зі ступенем вини зумовлює її співвідношення і з кримінальною відповідальністю, покаранням (його видом і розміром). Наявність психічних аномалій (звичайно, за умови, що вони впливали на механізм злочину) майже не враховувалась при призначенні покарання до набрання чинності новим Кримінальним кодексом (надалі – КК), за винятком випадків застосування статей 95, 96 та 103 КК 1960 року.

Розв’язання проблеми обмеженої осудності, деталізація ознак (критеріїв) обмеженої осудності, вироблення пропозицій щодо її ефективного застосування тощо необхідні для уникненя можливих зловживань та помилок при обґрунтуванні того, що злочин, вчинений обмежено осудною особою, визнається вчиненим за пом'якшуючих покарання обставин.

Поєднання цих обставин визначає головну мету передбачення в КК категорії обмеженої осудності: визначення юридичних підстав і механізму, через які судово-психіатрична експертиза може зробити зрозумілим для суду значення хворобливих розладів психічної діяльності особи, що не усувають осудності, для вирішення питання щодо її вини та відповідальності.

Протягом багатьох років існування проблема обмеженої осудності швидше декларувалась, ніж піддавалась глибокому науковому аналізові. Ставлення до обмеженої осудності висловлювали у своїх роботах такі провідні юристи та вчені-психіатри дореволюційного періоду, як А.Жижиленко, В.Кандинський, О.Кістяківський, Є.Немировський, С.Познишев, В.Сербський, Л.Слонимський,  В.Спасович, М.Таганцев та інші. Наукові позиції щодо розв’язання проблеми обмеженої осудності також викладені відомими вченими як радянського періоду, так і цього часу, серед яких можна назвати Ю.Антоняна, А.Бобрищев-Пушкіна, Ю.Богомягкова, С.Бородіна, С.Будзинського, Л.Глухарьову, Н.Грабовську, П.Дагеля, М.Ісаєва, Н.Лейкину, Д.Лунца, А.Михеєву, Р.Михеєва, А.Музику, Б.Никифорова, В.Орлова, Б.Ошеровича, В.Первомайського, А.Плюшкова, С.Семенова, Ю.Сущенко, С.Тихенка, В.Трахтерова, І.Фарбера, Н.Фелінську, О.Фрейєрова та інших науковців.

Значна увага до проблеми обмеженої осудності ще не означає її розв’язання. На сьогодні не опубліковано монографічних праць, які б у комплексі охоплювали цю проблему. Спеціальні дослідження концепції обмеженої осудності у вітчизняній кримінально-правовій науці не здійснювалися. Звідси і відповідно низький рівень розроблення цієї проблеми як загалом, так і окремих її положень. У юридичній літературі відсутнє єдине розуміння обмеженої осудності. Тому актуальність та доцільність наукового розроблення як поняття обмеженої осудності, так і визначення чітких її критеріїв, а також розв’язання питань, які стосуються кримінальної відповідальності, покарання та застосування примусового лікування щодо обмежено осудних осіб, не викликає сумніву. Вимагає дослідження також законодавче визначення обмеженої осудності.

Цим і пояснюється вибір теми дисертації.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження базується на положеннях Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю 1996–2000 рр. (п. 65). Дисертацію виконано відповідно до наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п. 1.3 «Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 1995­–2000 рр.»), а також згідно з планом науково-дослідної роботи Національної академії внутрішніх справ України (далі – НАВСУ) «Проблеми удосконалення кримінального законодавства України».