Актуальність теми дисертації. Українська держава робить рішучі кроки на шляху реформування, а певною мірою і творення власного законодавства – адміністративного, цивільного, кримінального тощо. Сьогоденна ситуація певною мірою нагадує ту, що склалася на початку 1920-х років, коли в Україні виникли потреба і можливість вибудувати власну систему законодавства та почався процес її творення, пізніше перерваний тоталітарною владою. Нині в Україні існують усі умови для розбудови власної демократичної системи законодавства. У кожній із зазначених вище галузей законодавства певне місце посідає правове регулювання відносин власності.
Проблемі правового регулювання відносин власності кожна держава приділяє неослабної уваги. В нашій державі право власності регулюється Законом України “Про власність” від 7 лютого 1991 р. № 697–ХІІ, згідно з яким власність виступає у формах приватної, колективної та державної. Аналогічні форми власності існували в Україні й на початку 20-х років, у період творення системи радянського законодавства та першої кодифікації кримінального законодавства. У ході нинішніх соціально-економічної та правової реформ гостро постає проблема правового захисту відносин власності. Вимагає подальшого вирішення і проблема кримінально-правового захисту усіх форм власності від злочинних посягань, як вимагала вона розв’язання свого часу й від розробників кримінального законодавства 20-х років. З тією, правда, різницею, що зараз у відносинах власності відбувається процес трансформації в напрямі від всевладного панування державної власності до її роздержавлення та утвердження приватної власності.
В умовах розбудови суверенної правової української держави проблема охорони відносин власності набула великої суспільної ваги. У процесі переходу України від планової до ринкової економіки спостерігаються не тільки позитивні зрушення у галузі відносин власності, але й певні негативні явища, пов’язані з протиправними посяганнями на майнові інтереси власників усіх категорій. Як засвідчує кримінальна статистика, в цей перехідний період різко зростає кількість правопорушень, пов’язаних з посяганнями на приватну, колективну і державну власність. Часто реєструються випадки таких суспільно небезпечних посягань на власність, як крадіжки; грабежі і розбої, у тому числі вчинювані організованими озброєними злочинними групами; розкрадання, у тому числі скоювані організованими злочинними угрупованнями, що мають корумповані зв’язки з представниками владних структур; привласнення майна посадовими особами; вимагання як майна приватних власників, так і майна колективних та державних підприємств; знищення або пошкодження майна шляхом підпалів та іншими небезпечними способами тощо. Вчинювані злочинні посягання на власність мають багато спільних кримінологічних ознак з тими, з якими зустрілося українське суспільство на початку 20-х років та пізніше, у період становлення й розбудови держави соціалістичної формації. Ці злочини не тільки заподіюють шкоду найбільш важливим у цивілізованому суспільстві цінностям, але й заважають становленню і розвитку нових суспільно-економічних відносин у сучасній українській державі, позбавляють її можливості називатися правовою.
За умов, коли має місце зростання злочинності в цілому і особливо злочинів проти власності, є необхідним історичний науковий підхід до вивчення законодавчої та правозастосовної практики минулого, засобів і методів, спрямованих на кримінально-правову боротьбу з цим негативним соціальним явищем. З огляду на це, значним теоретичним потенціалом щодо вироблення доцільних засобів і методів такої боротьби володіє наука кримінального права, а саме історія розвитку кримінального законодавства та карної політики держави. Оскільки, як ми зазначили вище, сучасний стан злочинності має багато спільних рис із тим, який спостерігався протягом 20-х років, та оскільки українська держава пішла шляхом нової кодифікації кримінального та цивільного законодавства в умовах зміни суспільно-економічних відносин, як це було на початку 20-х років, вивчення законодавчої практики того періоду та врахування позитивних її надбань, забутих за часів тоталітарного режиму, при удосконаленні та застосуванні нового кримінального закону становить практичний інтерес, а виявлення помилок минулого убезпечить від їх повторення сьогодні.
З урахуванням подібності обставин, за яких в Україні йшов процес становлення законодавства, що регулювало відносини власності та їх правовий захист, у 20-і роки, та відбувається реформування законодавства нині, історія проблеми власності та кримінально-правової боротьби з посяганнями на власність становить, на думку автора даного дослідження, неабиякий теоретичний і практичний інтерес, оскільки є підстави провести певні паралелі між тодішніми й сучасними умовами і цілями кардинальної трансформації законодавства у сфері відносин власності та їх правового захисту і виявити загальні закономірності цих процесів. Їх вивчення й аналіз дозволять застерегти від допущення помилок і свідомих перекосів у галузі кримінально-правового забезпечення захисту власності, з одного боку, та вдосконалення засобів боротьби з протиправними посяганнями на неї, з другого.
Слід зазначити, що питання кримінально-правової боротьби із злочинними посяганнями на власність в Україні в історичному аспекті привертали увагу ряду вітчизняних вчених. Щодо кримінального законодавства України початку 20-х – кінця 30-х років грунтовну наукову розробку цих питань вели Б.М. Бабій, Я.М. Брайнін, П.С. Матишевський, П.П. Михайленко, С.І. Тихенко. Багато ширшим є коло вчених поза межами України, які дали науковий аналіз історичних аспектів кримінально-правової боротьби з посяганнями на власність за радянським кримінальним законодавством, з яких можна назвати З.А. Вишинську, А.А. Жижиленка, М.М. Ісаєва, Г.А.Кригера, В.Д. Меньшагіна, П.Т. Некипелова, А.А. Піонтковського, Г.Р. Смолицького, В.Г. Танасевича, Г.В. Швекова та ін. Окремі аспекти цих питань висвітлені в роботах А.А. Герцензона, Н.Ф. Кузнецової, С.С. Остроумова, А.С. Шляпошникова, присвячених боротьбі зі злочинністю в цілому. Віддаючи належне науковому внеску цих вчених у розробку питань боротьби із злочинами проти власності, все ж можна констатувати, що грунтовного історико-правового аналізу боротьби з посяганнями на власність за кримінальними кодексами України 1922 та 1927 років в українській науковій літературі ще не давалось.
Загальна актуальність проблеми власності і підвищена складність кримінально-правової боротьби зі злочинними посяганнями на власність у сучасних умовах, а також необхідність удосконалення існуючих і можливість використання відомих з історії підходів до такої боротьби та її засобів і методів і визначили вибір теми дисертаційної роботи.
Дисертаційна робота являє собою самостійне наукове дослідження. Теоретичні узагальнення здійснені на базі нормативно-правових актів та звітно-статистичних матеріалів правоохоронних органів за досліджуваний період, одержаних дисертантом при вивченні архівних документів, відшуканих у ході проведення дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами i темами. Дане дослідження передбачено Планом науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 1998 рік (п. 26), 1999 рік (п. 30) та на 2000 рік (п. 34).
