АКТИ ПРАВОТВОРЧОСТІ ПРЕЗИДЕНТА В РЕСПУБЛІКАХ ЗІ ЗМІШАНОЮ ФОРМОЮ ПРАВЛІННЯ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена значенням, яке відіграє правотворчість у правовій системі, а також місцем, що в ній посідають акти правотворчості президента. Сфера правового регулювання президента певною мірою залежить від виду республіки – президентська, парламентська або зі змішаною формою правління. Останніх у світі чимало: Білорусь, Болгарія, Вірменія, Грузія, Казахстан, Литва, Молдова, Монголія, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Україна, Франція. Деякі з них президентсько-парламентські, інші – парламентсько-президентські. В Україні відбулася трансформація форми державного правління від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської. Відповідно до Закону України “Про внесення змін до Конституції України” були обмежені деякі повноваження Президента, що позначилося на його правотворчих можливостях.

Актуальним є встановлення в результаті загальнотеоретичного аналізу діалектичного зв’язку між правовим статусом Президента України за умов напівпрезидентської республіки й характером його участі у правотворчості. Не менш важливим є виявлення юридичної природи інституту „вето” Президента в контексті його правотворчої діяльності.

Актуалізує проблему компаративістський аналіз правових функцій Президента України і президентів інших республік зі змішаною формою правління, встановлення загального і особливого в їх повноваженнях щодо видання актів правотворчості.

Актуальність теми випливає й з методологічних підходів до права як до різноджерельного феномену, що формується через нормативно-правові акти, нормативні договори, юридичні доктрини, судові прецеденти тощо. Це вимагає дослідження не тільки нормативно-правових актів президента, а й нормативних договорів, що укладаються за його участю.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до п. 1. 4. “Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 роки”, схвалених вченою радою Національного університету внутрішніх справ 23 березня 2001 р., протокол № 3.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в комплексному загальнотеоретичному й порівняльно-правовому аналізі актів правотворчості президента в республіках зі змішаною формою правління, виявленні їх юридичної природи, визначенні їх місця в системі законодавчих і підзаконних джерел права, розробці практичних рекомендацій щодо вдосконалення українського законодавства. Сформульована мета зумовила постановку та розв’язання наступних задач:

- винайти та згрупувати історіографічну базу дослідження;

- встановити види правотворчої діяльності президента в республіках зі змішаною формою правління;

- визначити загальне поняття акту правотворчості президента;

- здійснити класифікацію актів правотворчості президента за різними критеріями;

- встановити види, відмінні ознаки та функції нормативно-правового акту президента;

- виявити особливості нормативно-правового договору як акту правотворчості президента;

- визначити юридичну природу інституту “вето” президента;

- уточнити ієрархію актів правотворчості за юридичною силою в  республіках зі змішаною формою правління;

- визначити особливе у співвідношенні актів правотворчості президента та актів правотворчості парламенту й уряду.

Об’єктом дослідження є система актів правотворчості.

Предметом дослідження є акти правотворчості президента в республіках зі змішаною формою правління та закономірності їх функціонування в системі актів правотворчості держави.

Методи дослідження представлені системою загальнонаукових і приватно-наукових методів. У основу дослідження актів правотворчості президента, як позитивного права (певної частини чинного законодавства), покладений принцип діалектики та соціальної зумовленості правових явищ, а також конкретно-історичний підхід до їх вивчення. Це дозволило виявити динаміку правотворення Президента України за роки незалежності, встановити відмінні ознаки, зміст і форму актів правотворчості президента в республіках зі змішаною формою правління. Системний підхід застосовувався задля встановлення ієрархії актів правотворчості держави й визначення місця в ній актів президента, також при здійсненні класифікації актів правотворчості. За допомогою формально-логічного методу було сформульовано визначення юридичних понять (акт правотворчості, республіка зі змішаною формою правління, нормативно-правовий акт президента республіки зі змішаною формою правління тощо), провести їх опис та систематизацію. Формально-догматичний метод дозволив здійснити аналіз нормативно-правової бази держави, виявити функціональну спрямованість актів президента, їх техніко-юридичну досконалість. Компаративістський метод використовувався для порівняння правотворчих повноважень президентів різних республік, зіставлення актів правотворчості президента з актами правотворчості інших вищих органів публічної влади. Герменевтичний метод застосовувався для встановлення смислу норм права, що регулюють правотворчу діяльність президента, розкриття й тлумачення внутрішнього змісту актів правотворчості президента. Герменевтичний метод використовувався в сукупності з онтологічним і феноменологічним методами пізнання.

Онтологічно-телеологічний метод допоміг класифікувати акти правотворчості президента (зокрема нормативно-правові акти) на правові та неправові за критерієм відповідності доконечній меті права – справедливості. Застосування потребового підходу дало можливість визначити соціальні функції нормативно-правових актів президента.

У дослідженні автор використовував здобутки сучасних теоретиків в галузі теорії права, конституційного права, порівняльного правознавства В.Авер`янова, С.Агафонова, С.Алексєєва, Ф.Ардана, Х.Бахро (H.Bahro), С.Бостана, Р.Васильєва, Ф.Веніславського, Г.Глазунова, В.Головатенка, В.Дем’янця, М.Дюверже (M.Duverger), А.Зайця, Д.Златопольського, С.Іванова, Н.Ісакова, А.Колодія, В.Копєйчикова, В.Корельського, Ю.Коломійця, І.Костицької, В.Лазарєва, М.Марченка, В.Мельниченка, Л.Окунькова, Н.Пархоменко, Л.Петрової, Н.Плахотнюк, П.Рабиновича, С.Ропера (S.Roper), Д.Сарторі, Н.Сахарова, С.Серьогіної, О.Скакун, Ю.Тихомирова, Ю.Тодики, Ф.Фельдбрюгге (F.Feldbrugge), М.Цвіка, В.Чиркина, В.Шаповала, В.Шатіло, Г.Шмавоняна та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на теоретичному рівні здійснена спроба комплексного монографічного дослідження актів правотворчості президента в республіках зі змішаною формою правління.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

вперше у вітчизняній літературі запропоновано класифікувати види правотворчої діяльності президента в республіках зі змішаною формою правління на безпосередню, сумісну та опосередковану; показано, що на відміну від акту правотворчості – результату безпосередньої та сумісної правотворчої діяльності президента – акт-результат опосередкованої діяльності є лише проміжною стадією законодавчого процесу;

до опосередкованої правотворчої діяльності президента віднесено право законодавчої ініціативи, право вето щодо закону, прийнятого парламентом, право призначати референдум;

 визначено поняття акту правотворчості президента республіки зі змішаною формою правління – це волевиявлення президента (безпосереднє або сумісно з уповноваженим суб’єктом правотворчості), спрямоване на встановлення, зміну або скасування юридичних норм, що ґрунтується на пізнанні об’єктивних соціальних потреб та інтересів суспільства, яке виражене у формі акту-документу; встановлено, що президент республіки зі змішаною формою правління, відповідно до своїх конституційних повноважень, має право видавати акти з питань як внутрішньодержавного, так і міжнародного характеру.

визначено поняття нормативно-правового акту президента республіки зі змішаною формою правління; обґрунтовано, що видання президентом нормативно-правових актів, які мають силу закону (Білорусь, Казахстан, Росія), є виключенням, не притаманним усім змішаним республікам, й не відповідає принципу розподілу влад;

виявлені основні ознаки нормативно-правових актів президента республіки зі змішаною формою правління. На фоні показу загальних ознак, властивих всім нормативно-правовим актам, виявлені їх особливі риси, що підкреслюють специфіку цього виду правотворчості;

запропоновані критерії класифікації нормативно-правових актів президента, згідно з якими встановлено їх види. Коректність критеріїв полягає в тому, що класифікація відбувалась у суворій відповідності до одного виду суспільних відносин, які ними регулюються;

систематизовані основні види функцій нормативно-правових актів президента республіки зі змішаною формою правління;

уперше визначені поняття та ознаки нормативно-правового договору як акту правотворчості президента, запропонована їх класифікація; встановлено, що право на укладання міжнародних договорів закріплене за президентами всіх республік зі змішаною формою правління (крім Португалії);

уточнена правова природа інституту “вето” президента на закони, що приймаються парламентом, відмічено його законотворчий характер, додатково обґрунтовано, що документальне оформлення “вето” слід розцінювати як факультативну стадію законотворчого процесу, якій доцільно надати форму указу;

уперше у вітчизняній юридичній літературі запропонована ієрархія актів правотворчості вищих державних органів у республіках зі змішаною формою правління з урахуванням різних джерел права: нормативно-правових актів і нормативно-правових договорів. Отримало подальший розвиток висловлене в юридичній науці положення про те, що юридична сила нормативно-правового договору дорівнює юридичній силі акту органу, яким дана згода на обов’язковість цього договору. Наголошено, що у випадку колізії нормативно-правого акту й нормативно-правового договору, які мають однакову юридичну силу пріоритет мають норми міжнародного договору;

обґрунтовано підзаконний характер нормативно-правових актів президента в республіках зі змішаною формою правління, який встановлений конституцією або законами про нормативно-правові акти, і полягає в тому, що вони видаються відповідно до закону і набувають сили закону в певних випадках: а) коли про їх законодавчий характер сказано в конституції або конституційному законі; б) коли з певних питань парламент делегує право на видання закону, що теж закріплено у конституції;

обґрунтовано, що в ієрархії актів правотворчості нормативно-правові акти президента республіки  будь-якого різновиду змішаної форми правління (президентсько-парламентська республіка або парламентсько-президентська) є вищими за юридичною силою щодо нормативно-правових актів уряду, хоча уряд не є підлеглим президенту державним органом;

виявлено, що інститут контрасигнатури актів президента існує майже в усіх змішаних республіках (крім Білорусі, Вірменії, Грузії, Росії); уперше встановлено два шляхи законодавчого закріплення інституту контрасигнатури – обмежуючий, за яким всі акти, крім встановлених в конституції країни, підлягають контрасигнації (Польща, Франція), та розширювальний – відповідно до якого не контрасигнуються всі акти, крім закріплених в основному законі (Монголія, Португалія, Румунія, Україна).

Практичне значення одержаних результатів. Отримані протягом дисертаційного дослідження положення, узагальнення, висновки можна використати:

- у подальших наукових дослідженнях;

- у законотворчому процесі, зокрема, реформуванні інституту президента та удосконаленні законодавства;

- у навчальному процесі при викладанні курсу теорії держави і права, порівняльного правознавства, при підготовці підручників і науково-методичних посібників з відповідних юридичних дисциплін.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана та обговорена на кафедрі теорії та історії держави і права Харківського національного університету внутрішніх справ. Основні положення дисертаційного дослідження були оприлюднені на наступних науково-практичних конференціях і семінарах: Міжнародному науково-практичному семінарі “Безпека в Причорноморському регіоні: загрози та протидія” (м. Одеса, 8 квітня 2004 р.); ХІ історико-правової конференції “Місцеві органи державної влади та самоврядування: історико-правовий аспект” (м. Суми, 16-18 квітня 2004 р.); VI звітній конференції науково-педагогічного персоналу, курсантів і студентів Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ (м. Сімферополь, 14 травня 2004 р.); XII Міжнародній історико-правової конференції “Етнонаціональні чинники в історії державно-правового будівництва” (м. Бахчисарай, 10-13 вересня 2004 р.); Міжнародному науково-практичному семінарі “Тіньова економіка в інфраструктурі організованої злочинності” (м. Одеса, 23 вересня 2004 р.); VII звітній науково-практичній конференції науково-педагогічного персоналу, курсантів і студентів Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ (м. Сімферополь, 19 травня 2005 р.); ХІІІ історико-правовій конференції “Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти” (м. Чернівці, 20-22 травня 2005 р.); XIV Міжнародній історико-правовій конференції “Міграційні процеси в Україні і світі: історико-юридичні аспекти” (м. Севастополь, 4-7 вересня 2005 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення, наукові висновки та практичні рекомендації, що становлять зміст дисертаційного дослідження, викладені в семі статтях (виконаних автором самостійно); шість з них опубліковані у збірниках, що входять до переліку наукових спеціальних видань ВАК України.

Структура дисертації визначена предметом і логікою дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що об’єднують дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації – 188 сторінок, із них основного тексту – 168 сторінок. Кількість використаних джерел – 200.