КРИМІНАЛЬНІ ПОКАРАННЯ МАЙНОВОГО ХАРАКТЕРУ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Ефективність кримінально-правових заходів протидії злочинності може бути забезпечена лише в тому випадку, якщо вони застосовуються на основі принципу їх індивідуалізації. Дотримання цього принципу гарантує ефективний вплив на конкретну винну особу з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого нею злочину та індивідуальних її особливостей. Можливість індивідуалізації покарання, що призначається за вчинений злочин, залежить, передусім, від діапазону кримінально-правових заходів впливу, які має в своєму розпорядженні суд. Аналіз чинного кримінального законодавства та практики його застосування дає підстави для висновку, що серед кримінально-правових заходів протидії злочинності значне місце займають покарання майнового характеру (штраф, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна).

У 2005 р. всього було засуджено із застосуванням покарань майнового характеру – 19 315 осіб або 11,0% від загальної кількості 176 934 засуджених. Із  числа останніх до штрафу засуджено – 11 756 (6,67%) осіб; до виправних робіт – 2 178 (1,3%) осіб; до службового обмеження для військовослужбовців – 57 осіб (0,03%); до конфіскації майна – 5 324 (3,0%) осіб. Порівняно із аналогічними показниками за 2001 р. застосування судами покарань майнового характеру зменшилося вдвічі (у 2001 р. до покарань майнового характеру було засуджено 50 599 (25,0%) осіб), що потребує теоретичного осмислення причин такого зменшення.

Питання застосування окремих видів покарань майнового характеру завжди привертали до себе увагу дослідників у галузі кримінального, кримінально-виконавчого права та кримінології. У різні часи цим і суміжним з ними питанням були присвячені праці П.П. Андрушка, Ю.В. Александрова, М.І. Бажанова, Л.В. Багрій-Шахматова, Ю.В. Бауліна, В.М. Веселової,                       П.А. Вороб’я, І.М. Гальперіна, В.О. Глушкова, В.М. Дерендяєва, В.М. Дрьоміна, О.М. Костенка, П.С. Матишевського, В.Т. Маляренка, І.Л. Марогулової, М.І. Мельника, П.П. Михайленка, О.С. Міхліна, А.А. Музики, В.В. Сташиса, М.Н. Становського, М.О. Стручкова, В.Я. Тація, В.П. Тихого, В.І. Тютюгіна, О.Г. Фролової, В.Л. Чубарєва, М.Д. Шаргородського, І.В. Шмарова, С.С. Яценка та інших. Однак необхідно зазначити, що незважаючи на досить детальне розроблення аналізованої проблематики в науковій літературі, такі важливі питання, як поняття покарань майнового характеру, їх перелік, зміст та класифікація, особливості призначення, залишаються спірними в науці кримінального права. Не знаходять вони єдиного вирішення і в судовій практиці. Суперечливе вирішення багатьох теоретичних положень кримінально-правової теорії, а також наявність прогалин у чинному кримінальному законодавстві не сприяють єдиному та правильному призначенню покарань майнового характеру. Це підтверджується матеріалами судової практики. У зв’язку з цим виникає необхідність у більш глибокому науковому дослідженні покарань майнового характеру. 

Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснено в межах виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000; відповідає напрямам наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергової розробки і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004- 2009 рр. (затверджено наказом МВС України  № 755 від 5 липня 2004 р.), а також основним напрямам наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ на 2005 – 2007 рр. (рішення Вченої ради від 17 травня 2005 р., протокол № 7).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є наукова розробка проблем застосування покарань майнового характеру, визначення їх ефективності, формулювання пропозицій щодо удосконалення їх правової регламентації та призначення судами України.

 Для досягнення поставленої мети визначені такі завдання:

–  сформулювати дефініцію покарань майнового характеру;

– визначити перелік таких покарань та з’ясувати їх роль у системі покарань, передбачених КК України;

– вивчити історію розвитку законодавства, що регламентує застосування покарань майнового характеру;

– провести порівняльний аналіз регламентації покарань майнового характеру за вітчизняним кримінальним законодавством і кримінальним законодавством зарубіжних країн;

– дослідити юридичні ознаки покарань майнового характеру;

– визначити принципи та загальні засади призначення покарань майнового характеру;

–   проаналізувати практику призначення покарань майнового характеру;

– розробити пропозиції щодо подальшого удосконалення чинного законодавства та практики застосування покарань майнового характеру.

Об’єктом дослідження є кримінально-правова регламентація покарань за вчинення злочину.

Предметом дослідження є покарання майнового характеру та їх застосування за кримінальним законодавством України.

Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження, виходячи із поставлених у роботі мети і завдань, автором обраний певний комплекс загальнонаукових, а також спеціальних наукових методів, які забезпечили об’єктивність відображення предмета дослідження і стали основою всебічного аналізу актуальних проблем інституту покарання. Діалектичний метод обумовив розгляд проблем застосування покарання майнового характеру через вивчення більш загальних категорій, таких як покарання, загальні засади призначення покарання (підрозділ 1.1, 3.1). Історико-правовий метод дозволив розглянути витоки та історичні особливості формування норм, які передбачають покарання майнового характеру (підрозділ 1.2, 1.3). Порівняльно-правовий (компаративістський) метод був використаний при порівнянні кримінального законодавства України, яке передбачає покарання майнового характеру з відповідними нормами кримінального законодавства окремих зарубіжних країн (підрозділ 1.3.). За допомогою логіко-юридичного методу були визначені зміст  та  ознаки  покарань  майнового  характеру (підрозділ 1.1, 2.1 ),

а також  виявлені прогалини у юридичних конструкціях кримінально-правових норм (підрозділ 2.2, 3.2). У роботі використано методи конкретно-соціологічних досліджень, зокрема  узагальнення судової практики, опитування суддів (підрозділ 2.2, 2.3, 3.1, 3.2).

 Науково-теоретичним підґрунтям для виконання дисертації послужили наукові праці вітчизняних та зарубіжних дослідників. Нормативною базою роботи стали Конституція України, чинне вітчизняне і зарубіжне кримінальне законодавство, нормативні акти інших галузей права.

 Емпіричну базу дослідження становлять: постанови Пленуму Верховного Суду України; результати анкетування респондентів з питань ефективності застосування покарань майнового характеру (150 суддів); дані одержані при вивченні 265 кримінальних справ, розглянутих судами м. Києва, Київської області та Верховним Судом України за період 2001– 2006 рр.; статистичні дані Міністерства юстиції України за період 2001– 2005 рр.; узагальнення судової практики Верховного Суду України за період 2001– 2005 рр.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є  першим в Україні комплексним дослідженням покарань майнового характеру, передбачених Кримінальним кодексом України 2001 року (далі КК України). На захист виноситься низка нових концептуальних у теоретичному та прикладному аспектах для юридичної практики положень й, зокрема :

вперше:

- в теорії вітчизняного кримінального права сформульовано авторське визначення поняття покарань майнового характеру як заходів державного примусу, які встановлені законом про кримінальну відповідальність і застосовуються за вироком суду до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину та полягають в обмеженні й позбавленні прав засуджених щодо задоволення їхніх майнових інтересів;

- запропоновано розмір штрафу розраховувати виходячи не з одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у кратному розмірі від однієї мінімальної заробітної плати з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину та майнового стану винного, і на підставі цього пропонуються зміни в усі норми Загальної та Особливої частини КК України, в яких йдеться про визначення розміру штрафу;

-  наведено вагомі аргументи про те, що фактично штраф є більш суворим покаранням, аніж виправні роботи, оскільки на підставі порівняння каральних елементів (майнові обмеження, правові обмеження, пов’язані із судимістю) покарань у виді штрафу та виправних робіт мінімальні і максимальні розміри штрафу значно перевищують відрахування при відбуванні виправних робіт;

- доведено доцільність скасування законодавчої заборони щодо застосування виправних робіт до засуджених, які не досягли шістнадцяти років  (ч. 2 ст. 57 КК), і запропоновано це покарання застосовувати до даної категорії осіб з відповідними змінами у законодавчих нормах;

-  запропоновано з метою удосконалення норм щодо застосування покарань військовослужбовцям доповнити  ст. 58 КК України частиною третьою такого змісту: у разі неможливості призначити військовослужбовцю покарання у виді службових обмежень, суд призначає покарання у виді штрафу в розмірі від десяти до двадцяти мінімальних заробітних плат або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк;

- обґрунтовано необхідність доповнення Кримінально-виконавчого кодексу України (далі КВК України) нормою (п.1 ст. 41) щодо можливості виконання покарання у виді виправних робіт не лише за місцем основної роботи засудженого, а й за  сумісництвом;

удосконалено:

-  ст. 30 КВК України положенням, яке врегульовує порядок  виконання основного покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців у разі, коли до нього приєднується додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 

-  норму, яка зобов’язує власника підприємства, установи чи  організації, де працює засуджений, доводити до відома трудового колективу зміст вироку щодо нього, а ч. 1  ст. 44 КВК України доповнити абзацом п’ятим такого змісту: доводити до відома трудового колективу зміст вироку щодо засудженого до виправних робіт;

отримали подальший розвиток:

-  теоретичні положення щодо покарань майнового характеру, які мають власну специфічну мету: для штрафу та конфіскації майна специфічною метою є часткова компенсація як прямої матеріальної шкоди, так і шкоди нематеріального характеру, виправних робіт – часткова компенсація як прямої матеріальної шкоди, так і шкоди нематеріального характеру, що спричинена злочином, пов’язана із залученням засудженого до праці, службового обмеження для військовослужбовців – компенсація спричиненої шкоди, пов’язана з майновим та морально-психологічним впливом на військовослужбовця за вчинений ним злочин;

- положення про доцільність введення у вітчизняне кримінальне законодавство норми, яка б передбачала можливість відстрочки та розстрочки сплати штрафу строком на один рік.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, викладені в роботі, використані:

– у науково-дослідній роботі – як матеріал для подальшого дослідження покарань майнового характеру;

– у правотворчості – для вдосконалення норм кримінального, кримінально-виконавчого законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України  (акт впровадження  результатів  дисертаційного дослідження  № 06 – 19/15–584

від 31.10.2006 р., виданий Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України; довідка Департаменту законодавства про правосуддя, правоохоронну діяльність та боротьбу із злочинністю Міністерства юстиції України № 22– 9/245 від 18.10. 2006 р.);

– у навчальному  процесі – при вивченні дисципліни «Кримінальне право» із курсу Загальної частини (акти  про впровадження  результатів дисертаційного дослідження  Київського  національного  університету  внутрішніх  справ  від 14. 11. 2006 р.,  Національного авіаційного університету від  10. 03. 2006 р. та  від 17. 03 2006р.);

– у правозастосовній діяльності – при обранні судом міри покарання майнового характеру особі, винній у вчиненні конкретного злочину. 

Апробація результатів дослідження. Основні ідеї, положення і висновки дисертаційного дослідження було оприлюднено на науково-практичних конференціях: VI Міжнародній науково–технічній конференції «Правові засади державотворення України» (м. Київ, квітень 2004р.); Міжнародній науково – практичній конференції «Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу» (м. Ірпінь, квітень 2004р.); VIII Міжнародній науково-практичній конференції «Наука і освіта 2005» ( м. Дніпропетровськ, лютий 2005 р.); V Міжнародній науковій конференції студентів та молодих учених «Політ» (м. Київ, квітень 2005 р.);   Всеукраїнській науковій конференції «Другі юридичні читання» ( м. Київ, травень 2005 р.); VI Міжнародній науковій конференції студентів та молодих учених  «Політ»  (м.Київ, квітень 2006 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені  у 11 публікаціях, з яких 5 опубліковано у фахових наукових виданнях,  6 – у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.

Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів (семи підрозділів), висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 211 сторінок. Основний зміст – 177 сторінок. Список використаних джерел складається із 209 найменувань, викладених на 19 сторінках та 11 додатків на 15 сторінках.