ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ГРОМАДЯНИНОВІ СЛУЖБОВИМИ ОСОБАМИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

         Актуальність теми. Проголошення пріоритету захисту загальнолюдських цінностей та інтересів особи є найважливішим фундаментальним завданням правової держави. Особливо важливо створити відповідні умови, забезпечити гарантії та здійснювати контроль за неухильним дотриманням законності, насамперед, службовими особами державних органів. В разі допущених порушень завдання держави полягає в швидкій і повній ліквідації їхніх наслідків. За таких умов роль правоохоронних органів постійно зростає. Здійснення органами внутрішніх справ заходів щодо захисту законних прав та свобод громадян від злочинних посягань, попередження і розкриття злочинів, якими завдається шкода фізичній або юридичній особі, створює необхідні умови для фактичного відшкодування завданої шкоди.

         Усе це свідчить, що діяльність підрозділів ОВС щодо розкриття злочинів, притягнення винних до відповідальності, окрім мети покарання, забезпечує притягнення винних до цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду.

         Аналіз законодавства України з питань регулювання діяльності ОВС дозволяє зробити висновок про недостатню визначеність правового статусу службової особи ОВС у недоговірних правовідносинах. У свою чергу, це унеможливлює чітке визначення елементів такого правовідношення, ускладнює механізми відшкодування шкоди, в тому числі, завданої правомірними діями, і тому виникає потреба вдосконалення існуючих та вироблення нових засад регулювання названих відносин. Судова практика дозволяє виявити причини виникнення таких відносин та відіграє важливу роль у вирішенні спорів з відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами ОВС.

         Загальним питанням цивільно-правової відповідальності приділяли увагу відомі українські та російські вчені-юристи: М.М. Агарков, С.С. Алексєєв,
Б.Т. Безлепкін, М.А. Бестугіна, А.М. Белякова, І.А. Бірюков, Д.В. Боброва,
С.М. Братусь, В.С. Венедиктов, А.Я. Волков, В.С. Гопанчук, В.В. Глянцев,
С.Є. Донцов, О.В. Дзера, А.С. Довгерт, О.В. Дмитрієва, Г.В. Єрьоменко, Ю.О. Заіка, О.С. Йоффе, Н.С. Кузнєцова, О.О. Красавчиков, В.В. Луць, О.Е. Лейст,
Г.К. Матвєєв, Ю.Г. Матвєєв, Я.М. Магазінер, М.Г. Маркова, М.Я. Марініна,
Н.С. Малеїн, Т.М. Медвєдєв, В.Т. Нор, О.О. Підопригора, І.А. Покровський,
Л.А. Прокудіна, А.М. Савицька, Н.О. Саніахметова, В.М. Співак, В.А. Тархов,
І.А. Тактаєв, Є.А. Флейшиц, Р.О. Халфіна, Є.О. Харитонов, 
А.С. Шевченко, Я.М. Шевченко, М.Я. Шимінова, С.І. Шимон, К.К. Яічков та інші.

         Аналізуючи праці названих правників, дисертант визначив коло питань, досліджуваних не в повному обсязі. Це дозволило визначити предмет і об’єкт, мету та завдання даного дослідження.

         Враховуючи специфіку обраного дослідження, а також з метою гармонізації використання вживаних у Цивільному кодексі України та інших законах термінів “громадянин” та “фізична особа”, здобувач у даній праці ототожнює ці поняття.

         Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 12 від 29.12.1999) і виконана відповідно до наказу МВС України від 05.07.2004 р. № 755 “Про затвердження Пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність ОВС на період 2004-2009 рр.”, а також згідно з планом науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ та науково-дослідної роботи кафедри цивільного права і процесу університету.

         Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення правової природи відносин, пов’язаних з відшкодуванням шкоди, завданої громадянинові службовими особами ОВС України та надання науково обґрунтованих висновків і пропозицій щодо вдосконалення цивільного законодавства та практики його застосування.

         Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення завдань, основними з яких є:

         здійснити комплексний аналіз цивільно-правових норм, нормативних джерел та монографічної літератури з питань відшкодування шкоди, яка завдається службовими особами ОВС;

         дослідити:

         особливості предмета і методу цивільного права з майновими відносинами з відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами ОВС;

         зміст понять “службова особа”, “посадова особа”, “правомірна шкода”, “відповідальність без вини”;

         визначити:

         співвідношення загальних і спеціальних норм, що регулюють відносини з відшкодування шкоди, завданої службовими особами органів внутрішніх справ;

         особливості статусу особи, що здійснює охорону громадського порядку на громадських засадах;

         виявити особливості складу цивільного правопорушення та його основні елементи відносно випадків завдання шкоди службовими особами ОВС;         встановити причини виникнення і правову природу відносин з відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами ОВС України;

         обґрунтувати та розширити перелік випадків правомірного завдання шкоди та дослідити особливості, які стосуються діяльності службових осіб ОВС;

         розробити пропозиції щодо вдосконалення цивільного законодавства, а отже вдосконалення правової системи України.

         Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами органів внутрішніх справ України.

         Предметом дослідження є система правових норм, які регулюють відносини з відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами ОВС.

         Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі застосовувався загальнонауковий діалектичний метод пізнання соціальних явищ у сферах дії держави, її органів та права. Цей метод дозволив виявити особливості правовідносин з відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами органів внутрішніх справ. Формально-юридичний метод використовувався при дослідженні змісту та структури цивільно-правових норм, які регулюють відносини з відшкодування шкоди. Структурно-функціональний метод дав можливість адекватно підійти до різних наукових напрямів та теорій, які певною мірою торкаються питань відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами ОВС у всьому їхньому розмаїтті, виокремити ті з них, які відповідають меті формування системи знань про недоговірні відносини за участю службових осіб ОВС. Догматико-юридичний метод аналізу норм чинного законодавства дозволив виявити в ньому прогалини та недоліки, сформулювати пропозиції щодо вдосконалення правових норм. Разом із загальнонауковими методами дослідження використано безпосередні методи наукового пізнання (вивчення нормативно-правових актів, документів, статистичних даних).

         Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером та змістом розглянутих завдань дисертація є самостійною, завершеною роботою, комплексним дослідженням теоретичного та прикладного характеру, яке присвяченим проблемам правового регулювання відносин, що виникають у сфері відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами органів внутрішніх справ України. Проведені дисертантом дослідження дали можливість обґрунтувати такі основні положення:

         вперше:

         - акцентовано увагу на необхідності відшкодування усіх видів збитків у повному обсязі особі, коли в таких відносинах беруть участь органи внутрішніх справ України. Так, у Законі України від 1 грудня 1994 року зі змінами, внесеними 12 січня 2005 року, “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” (далі – Закон України від 1 грудня 1994 року) передбачено стягнення реальних збитків, але нічого не сказано про упущену вигоду. На думку дисертанта, упущена вигода формується з урахуванням інтересу потерпілого. Саме тому відшкодування збитків та упущеної вигоди свідчитиме про захист суб’єктивних прав та інтересів;

         - через те, що до Закону України від 1 грудня 1994 року внесені зміни, спрямовані на розширення підстав відповідальності держави за незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, стаття 1176 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) потребує приведення її у відповідність із внесеними змінами. Оскільки у ч. 6 ст. 1176 ЦК України встановлено: шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах, то перевагу при правозастосуванні сьогодні необхідно віддавати не ч. 6 ст. 1176 ЦК України, а Закону України від 1 грудня 1994 року;

         - запропоновано у зобов’язаннях щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами ОВС України, виділити такий елемент як мета. На думку здобувача, метою в досліджуваних відносинах є необхідність поновлення майнових прав та інтересів громадян від неправомірно завданої шкоди;

         - зважаючи на те, що в ст. 1176 ЦК України закріплено положення про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі певними діями, бездіяльністю або рішеннями відповідного органу, а не службовою особою, дисертант звертає увагу на відмежування особи заподіювача шкоди від особи, яка несе відповідальність за завдання шкоди. При визначенні такого елемента зобов’язання як боржник дисертант констатує, що боржником у досліджуваних відносинах може бути держава в особі її фінансових органів (Держказначейство), опосередковано - орган внутрішніх справ,  а в порядку регресу – службова особа ОВС;

         - запропоновано у ЦК України розширити випадки, при яких можливе правомірне завдання шкоди з обов’язковим покладанням відповідальності на державу за завдану шкоду. До них слід віднести: а) згода особи, життя чи здоров’я якої ставиться під загрозу у процесі виконання професійних чи службових обов’язків; б) професійний ризик (виправданий ризик); в) виконання спеціального завдання для попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи;

         дістало подальшого розвитку:

         - зміст понять “службова особа”, “посадова особа”, “правомірна шкода”, “відповідальність без вини”;

         - додаткові аргументи стосовно підтвердження наукової концепції про те, що відносини з відшкодування шкоди, завданої громадянинові службовими особами органів внутрішніх справ у сфері правосуддя, є цивільно-правовими, а не кримінально-процесуальними. Оскільки лише на вимогу потерпілого органи дізнання, досудового слідства прокуратури і суду зобов’язані вжити заходів щодо відновлення його доброго імені, захисту честі і гідності, визначити розмір завданої шкоди, така ініціатива суб’єктів свідчить про виникнення цивільно-правових відносин, які регулюються Цивільним законодавством України (ст. 1176 ЦК України) та Законом України від 1 грудня 1994 року зі змінами, внесеними 12 січня 2005 року, “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”;

         - право потерпілого на відшкодування шкоди незалежно від вини службових осіб ОВС, незаконними діями яких її завдано;

         обґрунтовано:

         - теоретичні положення щодо віднесення випадків завдання шкоди громадянинові службовими особами ОВС до спеціального делікту. Його специфіка виявляється у нормативному закріпленні:

         а) нового об’єкта правового захисту – особиста свобода громадянина;

         б) особливих умов відповідальності: завдання шкоди в процесі реалізації владних повноважень, характер дій службової особи, відсутність вини;

         в) особливого суб’єкта відповідальності – держави (Державне казначейство);

         г) спеціального порядку визначення завданої шкоди;

         - необхідність врегулювання в Законі України від 1 грудня 1994 року відшкодування “упущеної вигоди”, яка у розмір шкоди не входить і в безспірному порядку не відшкодовується. У разі виникнення спору щодо відшкодування “упущеної вигоди”, такий спір повинен бути вирішений у судовому порядку на загальних підставах;

         - необхідність визначення на законодавчому рівні поняття “характер шкоди” з метою максимального практичного застосування. На думку дисертанта, під характером шкоди слід розуміти визначення розміру відшкодування збитків у повному обсязі, передбачених у спеціальних нормах інституту деліктних зобов’язань для врегулювання деяких видів відносин інакше, ніж це зроблено в загальних нормах;

         - на основі комплексного правового критерію обґрунтовано необхідність законодавчого встановлення функції контролю з боку ОВС за діяльністю громадських формувань з охорони громадського порядку;

         уточнено:

         - особливості відшкодування шкоди, передбаченої Законом України “Про міліцію” (ст. 25), яку варто сформулювати так: “Відшкодування шкоди, завданої працівником міліції громадянам та юридичним особам, проводиться на підставі і в порядку, передбаченому цивільним законодавством та іншими нормативними актами, з урахуванням специфіки діяльності органів внутрішніх справ”;

         - сукупність факторів, що супроводжують службових осіб ОВС при завданні шкоди громадянину, а саме: здійснення службової діяльності в складних, конфліктних умовах, при значному психічному та фізичному навантаженні.

         У роботі містяться й деякі інші теоретичні положення, а також рекомендації, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства та практики його застосування.

         Практичне значення одержаних результатів. Наукові положення та висновки, отримані в результаті дослідження, становлять науково-теоретичний та практичний інтерес: у навчальному процесі – результати дослідження використовуються в Київському національному університеті внутрішніх справ при вивченні особливої частини цивільного права, зокрема глави 82 ЦК України (Акт впровадження від 08.07.2005); у практичній діяльності – результати дослідження використовуються особовим складом УБОЗ УМВС України в Полтавській області в системі службової підготовки, при складанні типових планів “Грім”, “Сирена”, “Буран”, “Заручник”, “Охорона та оборона адмінбудинків органів внутрішніх справ” (Акт впровадження від 18.07.2005); у науково-дослідницьких цілях для подальших розробок теорії цивільно-правового захисту особи; у законотворчій роботі як науково-теоретичний матеріал для вдосконалення діючих норм цивільного законодавства; у виховній роботі слухачів, курсантів та студентів.

         Особистий внесок здобувача. Дисертант не використовував матеріали, підготовлені ним у співавторстві.

         Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації оприлюднені на науково-практичних конференціях та круглих столах: “Актуальні проблеми права 2003” (м. Київ, 9 квітня 2003 року); “Конституційна реформа в Україні” (м. Київ, 16-17 травня 2003 року); “Досвід Республіки Польща в державному будівництві” (м. Київ, 23-24 вересня 2004 року); “Актуальні проблеми підготовки керівних кадрів МВС України в світлі освітянської реформи” (м. Київ, 16 квітня 2004 року); “Входження України в Європейський простір” (м. Київ, 14-15 травня 2004 року); “Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичної спрямованості” (м. Львів, 8-9 квітня 2005 року); “Україна - 2005: поступальна хода до верховенства права” (м. Київ, 15 квітня 2005 року) – тези опубліковані; “Сучасні проблеми розвитку державності та протидії злочинності” (м. Кіровоград, 17-18 травня 2005 року) – тези опубліковані; “Проблеми підвищення ефективності державного управління в правоохоронній діяльності” (м. Київ, 14 квітня 2006 року) – тези опубліковані.

         Публікації. Основні положення і висновки дисертації опубліковані здобувачем у дев’яти наукових публікаціях, серед яких п’ять наукових статей - у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, в тому числі одному навчальному посібнику у співавторстві, тезах трьох виступів на науково-практичних конференціях.

         Структура дисертації. Структура дисертації обумовлена завданнями та логічною побудовою дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, які містять десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дослідження становить 208 сторінок, з них: основний зміст – 185 сторінок, список використаних джерел (222 найменування) – 18 сторінок, додатки (3 найменування) на 5 сторінках.