ВІЙСЬКОВІ ЧАСТИНИ ЯК СУБ’ЄКТИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА  ХАРАКТЕРИСТИКА  РОБОТИ

Актуальність теми. Відповідно до ч. 2 ст. 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Основою структурної побудови зазначеного військового формування є військові частини, які, виконуючи вищевказані конституційні функції, стають суб’єктами не лише адміністративних, а й інших, у тому числі й цивільних правовідносин.

Необхідно зазначити, що у вітчизняній цивільно-правовій науці майже відсутні спеціальні праці, присвячені проблемам визначення правового статусу військових частин як суб’єктів цивільних відносин. Лише фрагментарно деякі аспекти їхньої правосуб’єктності досліджували П. Кондик та В. Овсянник. Основна ж дискусія щодо статусу військових частин, як носіїв майнових та особистих немайнових прав і обов’язків, проходить в Російській Федерації і знаходить своє відображення у працях В. Бараненкова, А. Беспалова, М. Беспятко, В. Манова, А. Суркова, С.Терешковича, А. Виноградова та інших правознавців.

Разом з тим, на наш погляд, в Україні назріла нагальна потреба з’ясування цивільно-правового статусу військових частин, що викликано причинами як економічного, так і правового характеру. Перші – обумовлені актуалізацією самостійності військових частин при вирішенні питань, пов’язаних із децентралізованим забезпеченням своїх повсякденних потреб у матеріальних ресурсах та послугах, необхідністю реалізації належних їм майнових та особистих немайнових прав і обов’язків. Другі – пов’язані з колізіями та прогалинами, які існують в чинному законодавстві і внаслідок яких військові частини до сьогодні не мають нормативно закріпленого статусу суб’єкта цивільних правовідносин, хоча, укладаючи договори, здійснюючи повноваження щодо закріпленого майна, беруть активну участь у цивільному обороті.

Крім того, усунення прогалин у законодавстві щодо визначення цивільно-правового статусу військових частин дасть змогу стабілізувати й інші види правовідносин за їхньою участю: адміністративні, трудові, житлові, фінансові тощо. Врешті-решт, актуальність цієї праці обумовлюється недостатнім рівнем дослідження цивільно-правового статусу юридичних осіб публічного права (зокрема, бюджетних установ), участь яких у цивільних відносинах, на сьогоднішній момент, вкрита неабиякою «тінню», викликаною існуючими неузгодженостями і суперечностями у чинному законодавстві.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою НДІ приватного права і підприємництва АПрН України (протокол № 10 від 16 листопада 2005 року). Роботу виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи відділу проблем приватного права НДІ приватного права і підприємництва Академії правових наук України «Методологія приватного права» (РК УкрІНТЕІ № 0103U003101).

Мета і завдання дослідження полягають у виробленні теоретичних і практичних рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства та практики його застосування у зв’язку з необхідністю легалізації участі військових частин в цивільних та інших правовідносинах.

Для досягнення поставленої мети в дисертаційній роботі вирішуються такі завдання:

– аналізуються цивільно-правові відносини за участю військових частин;

–          досліджуються ознаки, які визначають сутність військових частин як суб’єктів цивільних правовідносин;

–          визначається та обґрунтовується організаційно-правова форма військових частин як юридичних осіб публічного права;

–          характеризується правова природа правосуб’єктності військових частин як суб’єктів цивільних правовідносин;

–          аналізуються основні форми реалізації цивільної правосуб’єктності військових частин в речових та зобов’язальних правовідносинах;

–          даються практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалювання правового врегулювання участі військової частини в цивільних та інших правовідносинах.

Об’єктом дослідження є цивільні відносини, учасниками яких стають військові частини.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти, які визначають призначення та місце військових частин в системі Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів, цивільне законодавство, яке регламентує статус юридичних осіб, порядок та форми їхньої участі в цивільних правовідносинах, вітчизняна та зарубіжна наукова література, а також судова практика з питань участі військових частин в цивільних правовідносинах.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять дві групи методів: загальнонаукові (історичний, системний, аналізу та синтезу) та спеціальні (формально-логічний, порівняльно-правовий). За допомогою формально-логічного та історичного методів аналізувалися процеси становлення і розвитку вчення про юридичну особу, поняття військової частини як бюджетної установи. Шляхом аналізу і синтезу досліджувався сучасний стан законодавства, судова практика та розроблялися пропозиції вдосконалення нормативно-правової бази. За допомогою порівняльно-правового методу досліджувалося законодавство, яке регулює правовий статус юридичних осіб, заснованих державою, і порівнювалося із законодавством, яке визначає статус військових частин.

Науково-теоретичною базою дослідження стали праці таких відомих українських та російських вчених-цивілістів дореволюційного, радянського і сучасного періодів, як: В.І.Борисової, С.М.Братуся, А.В.Венедиктова, О.М.Вінник, Д.М.Гєнкіна, Л.Л.Гервагена, В.П.Грибанова, О.В.Дзери, А.С.Довгерта, О.С.Йоффе, Н.В.Козлової, В.М.Кравчука, О.О.Красавчікова, М.І.Кулагіна, І.М.Кучеренко, В.В.Лаптєва, В.В.Луця, В.К.Мамутова, В.Д.Примака, З.В. Ромовської, І.В.Спасибо-Фатєєвої, М.С.Суворова, Є.А.Суханова, Р.О.Халфіної, Є.О.Харитонова, Б.Б.Черепахіна, Я.М.Шевченко, Г.Ф.Шершеневича та ін.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в українській правовій науці комплексним цивільно-правовим дослідженням статусу військових частин як суб’єктів цивільного права. Роботу з деяких напрямів доведено до рівня висновків і рекомендацій, придатних для використання в ході подальшого удосконалювання військового та іншого законодавства.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що вперше:

1. Аргументовано необхідність участі військових частин в цивільних відносинах епізодичний вступ в які обумовлено: 1) потребою реалізації майнових та особистих немайнових прав і обов’язків, які належать зазначеним військовим підрозділам; 2) зростанням ролі їхньої самостійності при вирішенні питань, пов’язаних із децентралізованим забезпеченням своїх повсякденних потреб.

2. Доктринально доведено, що військовим частинам притаманні всі сутнісні ознаки, необхідні для надання їм статусу юридичної особи, а саме: організаційна єдність, майнова відокремленість, виступ у цивільному обороті від свого імені, самостійна відповідальність за своїми зобов’язаннями, здатність бути позивачем та відповідачем у суді.

3. Визначено, що організаційно-правовою формою військових частин як суб’єктів цивільного права є форма установи публічного права. Разом з тим, враховуючи особливості бюджетної системи України та у зв’язку із запровадженням казначейської форми виконання державного бюджету, обґрунтовується практична доцільність визначення військової частини не через поняття установи публічного права, а через поняття бюджетної установи.

4. Сформульовано дефініцію військової частини як бюджетної установи. Як бюджетна установа військова частина – це створена Міністерством оборони України унітарна неприбуткова організація, фінансована з коштів державного бюджету, яка призначена для виконання національно-значимих завдань, пов’язаних з обороною України, забезпеченням її територіальної цілісності та суверенітету.

Виявлено специфічні ознаки військових частин як бюджетних установ:
1) виконання національно-значимих завдань та функцій некомерційного характеру; 2) закріплення майна на праві оперативного управління; 3) бюджетне фінансування; 4) наявність субсидіарної відповідальності Міністерства оборони за зобов’язаннями військових частин.

5. Обґрунтовано, що необхідною умовою участі військових частин в цивільних правовідносинах є майно, яке закріплюється за ними на праві оперативного управління. Пропонується класифікувати таке майно на: 1) військове майно – майно, виключене із цивільного обороту і призначене для використання лише з військовою метою (озброєння, військова техніка, боєприпаси); 2) майно подвійного призначення – майно, яке відрізняється від аналогічного майна, яке обертається на внутрішньому ринку товарів лише деякими характеристиками та експлуатаційними властивостями, тобто за своєю природою може виступати як товар на вільному ринку (обмундирування, спеціальна автомобільна техніка, казармено-житловий фонд, складські приміщення тощо); 3) майно цивільного призначення – майно, яке за своїми експлуатаційними характеристиками нічим не відрізняється від аналогічного майна, яке вільно обертається в цивільному обороті (гроші, цінні папери, продовольство, жилі приміщення, інше майно, яке є об’єктом цивільних прав, у тому числі майнові права та обов’язки).

Дістали подальшого розвитку положення, пов’язані із з’ясуванням поняття та складу правосуб’єктності бюджетних установ, а саме:

1. Сформульовано поняття правосуб'єктності військової частини як суб’єкта цивільного права. Правосуб'єктність військової частини як суб’єкта цивільного права – це забезпечена державою її соціально-правова можливість бути учасником цивільних правовідносин і яка складається із трьох основних елементів: правоздатності, дієздатності та деліктоздатності.

2. З’ясовано, що основою правосуб’єктності військових частин як суб’єктів цивільного права є їх правоздатність, яка має виключно спеціальний характер. Внаслідок цього в цивільному обороті вони мають право вчиняти не будь-які дії, не заборонені законом, а лише ті, які спрямовано на підтримання на належному рівні їхньої бойової та мобілізаційної готовності і на які передбачено відповідні кошти в їхніх кошторисах.

3. Встановлено, що цивільну дієздатність військова частина реалізує через свого командира, який є її єдиноначальним керівником. Значення командира як органу військової частини полягає в тому, що через його діяльність військова частина набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов’язки.

4. З’ясовано, що особливість деліктоздатності військових частин полягає в тому, що: по-перше, військові частини за своїми зобов’язаннями відповідають лише коштами, що надходять на їхній рахунок на відповідні статті кошторису; по-друге, стягнення не звертається на майно (рухоме або нерухоме), яке надається військовим частинам в момент їхнього формування або яке набувається ними у процесі їхньої діяльності; по-третє, у випадку недостатності у військових частин грошових коштів, достатніх для виконання зобов’язання, субсидіарну відповідальність за їхніми зобов’язанням несе Міністерство оборони України.

Практичне значення одержаних результатів. Положення дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького при викладанні навчальних дисциплін «Цивільне та сімейне право» та «Основи правового регулювання господарської діяльності в Державній прикордонній службі України» (акт про реалізацію результатів наукових досліджень № 26/1/5 від 27 лютого 2007 р.).

Крім того, результати даної роботи можуть бути використані: 1) для вдосконалення вітчизняного цивільного законодавства, що визначає статус військових частин Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів; 2) для тлумачення військового та іншого законодавства. Деякі положення дисертації мають дискусійний характер і можуть стати базою для подальших наукових досліджень.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях відділу проблем приватного права Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України.

Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені на:

1) VII Всеукраїнській науково-практичній конференції «Формування правової держави в Україні: проблеми та перспективи» (Тернопіль, квітень 2005 р.);

2) Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Четверті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, жовтень 2005 р.);

3) Міжвузівській науково-методичній конференції «Актуальні проблеми правового регулювання цивільних правовідносин в Україні» (м. Хмельницький, листопад 2005 р.);

4) Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів «Приватноправовий метод регулювання суспільних відносин: стан та перспективи розвитку» (Київ, листопад 2005 р.);

5) I Всеукраїнській цивілістичній конференції студентів та аспірантів (м. Одеса, лютий 2006 р.).

Публікації. За результатами наукового дослідження опубліковано: 8 статей в журналах та збірниках, що входять до затвердженого ВАК України переліку наукових фахових видань, а також тези 4 доповідей, оприлюднених на науково-практичних конференціях. Усі праці виконані автором особисто.

Структура дисертації обумовлена завданнями та предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, двох розділів, шести підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 210 сторінок друкованого тексту, у тому числі 27 сторінок списку використаних джерел (охоплює 328 найменувань) та 8 сторінок на яких містяться додатки.