ДОКАЗУВАННЯ У ПРАВОЗАСТОСОВЧІЙ ДІЯЛЬНОСТІ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Конституційне визнання прав і свобод людини найвищою соціальною цінністю й усвідомлення потреби створення системи  правових гарантій їх забезпечення та механізмів захисту зумовило здійснення в Україні судово-правової й адміністративної реформ. З іншого боку, потреба реформування системи органів управління, судових і правоохоронних органів, а також засад їх організації й функціонування пов’язана з недостатньою ефективністю правозастосовчої діяльності в державному управлінні, судочинстві та правоохоронній сфері.

За таких обставин особливого значення набувають дослідження в царині діяльності з доказування. Саме діяльність із доказування є чинником, здатним забезпечити поєднання високої ефективності правозастосування з неухильним додержанням прав і свобод особи. Здійснювана в організаційній або правовій формі діяльність із доказування є питомою складовою правозастосовчої діяльності будь-якого виду й спрямування. Аналіз літератури дозволяє констатувати виняткову значущість діяльності з доказування в контексті здійснення судочинства, державного управління, митної справи, соціального забезпечення тощо. Численні фундаментальні дослідження, предметом яких є діяльність із доказування в конституційно-юрисдикційному, кримінальному, цивільному, господарському, адміністративному процесах, та спеціальні розвідки, присвячені пов’язаним із доказуванням проблемам поточної управлінської, нотаріальної, аудиторської та інших процедурно регламентованих видів діяльності, не залишають місця сумнівам у слушності такої констатації.

Комплексний загальнотеоретичний аналіз сутності та ролі доказування в правозастосовчій діяльності, на потребі якого неодноразово наголошувалося в науковій юридичній літературі, донині у вітчизняному правознавстві не здійснювався. Намагання ж вирішувати окремі питання без попереднього розв’язання загальних, як відомо, залишається безрезультатним.

Дослідження сутності й ролі діяльності з доказування у правозастосуванні сприятиме систематизації принципів, стандартів і методів доказування, більш чіткому з’ясуванню специфіки режимів доказування в різних юрисдикціях і провадженнях, вдосконаленню процедури юридичного доказування. Усе це зумовлює актуальність обраної теми дисертації, важливість її як для наукової, так і для практичної (зокрема правозастосовчої) діяльності.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідних робіт сектора проблем формування і функціонування органів державної влади Інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України в межах державної цільової комплексної програми № 0100V006579 “Правові основи організації та функціонування органів  держави”.

Мета й задачі дослідження. Метою дослідження є вдосконалення системи теоретичних знань про зміст і засоби діяльності з доказування, її роль у правозастосовчому процесі й чинники, що зумовлюють її характер, та формулювання на цій основі відповідних теоретичних висновків і практичних рекомендацій.

Для досягнення поставленої мети, на думку дисертанта, необхідно вирішити такі задачі:

–   виявити суть і ознаки правозастосовчої діяльності як системи, складовою якої виступає діяльність із доказування;

–   розкрити зміст правозастосовчої діяльності шляхом аналізу її основних функцій;

–   уточнити структуру правозастосовчої діяльності з огляду на зазначені функції;

–   висвітлити характер залежності від нормативних вимог процедурної (процесуальної) форми здійснення правозастосовчої діяльності загалом і діяльності з доказування зокрема;

–   установити спосіб об’єктивації правозастосовчої діяльності та її результатів у соціумі;

–   вирішити питання стосовно місця доказування в процесі реалізації функцій правозастосовчої діяльності та змісту власних функцій діяльності з доказування;

–   визначити зміст і засоби діяльності з доказування з огляду на зміст її функцій і спосіб об’єктивації в соціумі;

–   охарактеризувати онтологічну природу результату доказування;

–   з’ясувати науковий статус доказового права та його місце в системах права й законодавства тощо.

Об’єкт дослідження становлять теорія і практика правозастосовчої діяльності.

Предметом дослідження виступає діяльність із доказування та нормативно-правові засади її здійснення.

Методи дослідження. Методологічне підґрунтя дослідження становить діалектичний підхід, який полягає в узгодженні суперечливих наукових положень шляхом діалектичного синтезу. Цей підхід, зокрема, сприяв створенню синтетичної концепції доказу-знаку на основі наявних у науці концепцій юридичних доказів, дав можливість узгодити різні класифікації основних функцій правозастосовчої діяльності тощо. Вибір і використання конкретних методів дослідження залежали від складності й особливостей окремої досліджуваної проблеми. Так, для аналізу теоретичної бази дослідження й визначення ключових понять широко використовувалися прийоми формальної логіки (доведення, спростування, аналіз, синтез, порівняння, аналогія, узагальнення та ін.); структурно-функціональний метод – при визначенні ролі й місця правозастосовчої діяльності в процесі правового регулювання; герменевтичний – під час встановлення змісту поняття “докази” на основі легальних дефініцій; системний – для з’ясування місця й статусу доказового права в системі права; метод моделювання – при вирішенні питання щодо можливих наслідків нетотожного визначення поняття доказів у різних процесуальних галузях тощо. Принциповою новацією для вітчизняної правової науки стало використання категорій і конструкцій семіотики для пояснення суті процесів, які відбуваються в перебігу правозастосовчої діяльності загалом і діяльності з доказування зокрема.

Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять наукові праці представників вітчизняної і зарубіжної науки різних історичних періодів у галузі загальної теорії права; кримінального, цивільного та господарського (арбітражного) процесів; криміналістики; окремі наукові розвідки, присвячені специфіці правозастосування й доказування в адміністративному і нотаріальному процесах, у діяльності органів державного управління, митних органів і органів соціального забезпечення, аудиторській діяльності тощо.

Дисертація в основному має характер теоретичного дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів визначається передусім тим, що в дисертації вперше у вітчизняній юридичній науці комплексно досліджено загальнотеоретичні аспекти діяльності з доказування й доказового права. Дисертантом розроблено авторську концепцію поняття юридичного доказу з огляду на функції діяльності з доказування та її роль у правозастосуванні.

Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження полягає, зокрема, в такому:

–   уперше визначено підстави розмежування понять регулювання й регламентації та позначуваних ними процесів. Співвідношення регламентації і регулювання розглядається як співвідношення частини й цілого, відповідно до цього уточнено зміст поняття правового регулювання. Його складовими визнаються нормативна й індивідуальна регламентація; дії, безпосередньо спрямовані на забезпечення фактичної реалізації конкретизованих владних приписів; контроль (нагляд) за їх фактичним виконанням тощо;

–   удосконалено класифікацію функцій правозастосовчої діяльності з урахуванням її місця в механізмі правового регулювання. Правозастосовча діяльність розглядається як основний спосіб індивідуального регулювання, що полягає в індивідуальній регламентації й забезпеченні реалізації створених шляхом індивідуальної регламентації владних приписів. Визначаються функції правозастосовчої діяльності (індивідуальної регламентації та правозабезпечення);

–   уточнено зміст і структуру правозастосовчої діяльності з огляду на її функції та роль у процесі правового регулювання. У перебігу правозастосовчої діяльності вчиняються дії, безпосередньо спрямовані на конкретизацію змісту правових норм у персоналізованих владних приписах, забезпечення їх видання та фактичної реалізації. Саме ці дії становлять зміст правозастосовчої діяльності та зумовлюють специфіку її структури. Структура правозастосовчої діяльності вважається не тотожною зі структурою акту застосування норми права, оскільки може включати комплекси дій, пов’язаних з контролем, наглядом і примусовою реалізацією індивідуальних приписів;

–   обґрунтовано концепцію “двоелементної” структури акту застосування норми права, у контексті якої подано авторське визначення поняття правової позиції. Стадії акту застосування правової норми виокремлюються з огляду на потребу конкретизації сфери застосування й сфери нормування правової норми в перебігу її застосування;

–   дістала подальшого розвитку й поглиблення ідея щодо знакового характеру процедурно-процесуальної форми як іманентно властивого правозастосовчій діяльності. На відміну від традиційного інформаційного підходу, за якого самодостатнім носієм значення визнається сигнал, наголошується на пріоритеті знаку як основи здійснюваної в рамках правозастосовчої діяльності комунікації. Доведено знаковий характер усної, письмової та конклюдентної форм правозастосовчої діяльності;

–   доказування вперше досліджено як спосіб реалізації правової позиції в контексті здійснення функції індивідуальної регламентації та як основний правозабезпечувальний чинник, згідно з цим уточнено класифікацію власних функцій доказування. Зокрема, до неї включено функцію заміщення реальної події знаковим еквівалентом, комунікативну й сугестивну функції, функцію селекції й організації фактичних даних у рамках правової позиції, фіксаторну функцію тощо;

–  репрезентовано авторську концепцію доказу як знаку і відповідно до цього конкретизовано зміст поняття “фактичні дані”. Доказ розглядається як система, що формується згідно з нормативною конструкцією доказу (так званим легальним визначенням) і складається з означника (форми, джерела доказу), означуваного (предмета доказу) та значення (доказового факту). Характеристиками кожного з названих елементів доказу виступають, відповідно, допустимість, належність і достовірність. Термін “фактичні дані” трактується як такий, що позначає матеріальні, інформаційні та інші передумови доказових фактів: процесуальні джерела доказів, повідомлення, матеріальні об’єкти тощо;

–  переглянуто традиційні уявлення щодо природи результатів доказування, запропоновано розглядати результат доказування як семіотичний об’єкт. За такого підходу система доказів виступає знаковим еквівалентом реальної події  й утіленням правової позиції;

–  доведено наявність у структурі доказового права (як системи знань) теоретичної складової, що має входити до предмета загальної теорії держави і права;

–  розвинено ідею щодо можливості визнання доказового права (як нормативного утворення) комплексним міжгалузевим процедурно-процесуальним інститутом і його часткового втілення у відповідному нормативно-правовому акті.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації висновки й пропозиції можуть бути використані:

–   у науково-дослідній сфері – для поглибленого вивчення й подальшої наукової розробки проблем доказування у правозастосовчій діяльності, питань стосовно наукового статусу доказового права та його місця в системах права й законодавства тощо;

–   у правотворчій сфері – для гармонізації кореспондуючих складових системи права й системи законодавства та уточнення змісту окремих норм-дефініцій;

–   у правозастосовчій сфері – для забезпечення ефективної реалізації правових норм у сферах державного управління, судочинства та правоохоронній сфері, з одного боку, та непорушності прав і свобод людини в перебігу реалізації владних повноважень – з іншого;

–   у навчальному процесі – під час підготовки підручників, навчальних посібників і матеріалів для самостійної роботи студентів і курсантів з курсу теорії держави і права, викладання відповідної навчальної дисципліни та спецкурсу з теорії доказування (доказів).

Апробація результатів дослідження. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях сектору проблем формування та функціонування органів державної влади Інституту державного будівництва та місцевого самоврядування й кафедри теорії та історії держави і права Академії митної служби України.

За матеріалами дисертаційного дослідження автором була підготована й направлена на конкурс наукових робіт молодих науковців НАН України конкурсна робота за темою “Правозастосовча діяльність: поняття й загальна характеристика”, яка рішенням Президії НАН України від 22 березня 2006 р. відзначена премією й дипломом НАН України.

Положення дисертації доповідалися й обговорювалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (Запоріжжя, 14 – 15 травня 2002 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Пріоритетні напрямки діяльності органів внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю в сучасних умовах” (Дніпропетровськ, 25 – 26 жовтня 2002 р.); XI регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 3 – 4 лютого 2005 р.); II міжвузівській науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” (Луцьк, 27 – 28 травня 2005 р.); XII регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 9 – 10 лютого 2006 р.).

Результати дослідження використовувалися автором під час проведення занять з теорії держави і права в Академії митної служби України. Рішенням вченої ради юридичного факультету Академії митної служби України від 15.05.2006 р. конкурсну роботу автора, виконану за матеріалами дисертаційного дослідження й відзначену премією та дипломом НАН України, рекомендовано до друку як навчальне видання.

Публікація результатів дослідження. Основні теоретичні положення й висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, знайшли відбиття у п’ятнадцяти публікаціях, зокрема у семи наукових статтях і рецензії, опублікованих у фахових виданнях з юридичних наук, п’яти тезах доповідей на науково-практичних конференціях та двох навчальних виданнях.

Структура дисертації визначена предметом і логікою дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, які об’єднують сім підрозділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації – 201 с., із них основного тексту – 182 с. Кількість використаних джерел – 248.