УСТАНОВА ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ ЯК СУБ’ЄКТ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИНАМ

Краткое содержание

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Удосконалення кримінально-виконавчого законодавства, що обумовлено необхідністю демократизації та гуманізації порядку відбування кримінальних покарань, приведення норм Кримінально-виконавчого кодексу (КВК) відповідно до положень Конституції України та міжнародно-правових стандартів є важливою складовою частиною провадження правової реформи в Україні та поступового перетворення кримінально-виконавчого закону в реальний механізм охорони й захисту прав і свобод фізичних та юридичних осіб, суспільства й держави загалом. Особливо актуальною ця проблема є у зв’язку з необхідністю реалізації установами виконання покарань (УВП) такого елементу мети кримінального покарання, що зазначений у ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу (КК) України, як запобігання вчиненню злочинів засудженими. Як свідчить практика, щорічно в УВП учиняється до 400 таких злочинів і ця тенденція існує і нині.

Не менш важливим поставлене завдання є і в контексті організації заходів щодо боротьби з так званою рецидивною злочинністю в Україні, яка в загальній структурі злочинів становить 17–18 % щорічно. Значне місце серед цієї категорії осіб посідають засуджені, які були звільнені з УВП і до зняття або погашення судимості вчинили нові злочини (до 15–20 %). Таке становище склалося через низку обставин, що негативно впливають на стан протидії рецидивній злочинності силами, методами й засобами державних органів і громадських формувань, а саме:

– досі в Україні відсутня концепція (доктрина, програма тощо) щодо виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі та розширення видів, меж і можливостей альтернативних до нього покарань, основу якої мають становити такі засоби впливу на особу засудженого, які б унеможливили вчинення ним злочинів як в умовах УВП, так і після звільнення з неї;

– закріпивши у чинних КК (ст. 50) та КВК України (ст. 1) завдання щодо запобігання вчиненню нових злочинів засудженими, законодавець не створив правових умов його реалізації: дотепер не прийнятий Закон України “Про профілактику злочинів”; у КВК відсутні як окремі норми, так і глави, розділи, які б регулювали суспільні відносини з цих питань;

– наукові розробки, що присвячені проблемам боротьби з рецидивною злочинністю, були спрямовані переважно на вивчення механізмів злочинної поведінки, яка досліджується на стадіях дізнання, досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи (ст. 23–23-2 КПК України). Водночас ці дослідження не охоплювали специфіки злочинних виявів під час відбування покарання в УВП.

З огляду на вищезазначене, цілком очевидним є висновок про те, що без вирішення цих та інших проблем, вироблення й обґрунтування нової кримінально-виконавчої і кримінологічної політики вивести на більш високий рівень виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі та досягнення його мети, зокрема щодо запобігання новим злочинам з боку засуджених, є вкрай складним завданням.

У роботах багатьох російських юристів, зокрема, Ю.М. Антоняна, М.М. Бабаєва, В.В. Гульдана, О.І. Гурова, Л.М. Давиденка, С.І. Дементьєва, А.І. Долгової, В.А. Елеонського, І.І. Карпеця, С.Я. Лебедєва, В.В. Лунєєва, Ф.С. Марукова, М.П. Мелентьєва, Г.М. Міньковського, О.С. Міхліна, О.Є. Наташева, І.С. Ноя, А.С. Ременсона, О.В. Старкова, М.О. Стручкова, В.М. Утєвського, Г.Ф. Хохрякова, М.Д. Шаргородського, І.В. Шмарова, приділялась значна увага питанням профілактики злочинів в місцях позбавлення волі.

У сучасній Україні в окремих теоретичних і прикладних дослідженнях до вказаної проблеми зверталися, зокрема,  Л.В. Багрій-Шахматов, Ю.В. Баулін, І.Г. Богатирьов, В.І. Борисов, П.А. Воробей, В.В. Голіна, В.О. Глушков, В.К. Грищук, І.М. Даньшин, О.М. Джужа, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, О.Г. Кальман, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко, М.В. Костицький, І.П. Лановенко, С.Ю. Лукашевич, М.І. Мельник, В.О. Меркулова, В.А. Мисливий, П.П. Михайленко,  А.А. Музика, В.І. Осадчий, М.І. Панов, В.П. Пєтков, В.В. Сташис, А.Х. Степанюк, В.Я.Тацій, В.М. Трубніков, В.П. Тихий, В.О. Туляков, І.К. Туркевич, П.Л. Фріс, В.І. Шакун, С.С. Яценко та ін.

Водночас УВП, як суб’єкт запобігання злочинам, комплексно науковцями не вивчалась: брались до уваги або фрагментарні аспекти діяльності цієї державної структури або проблеми виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі. Сьогодні реформування Державної кримінально-виконавчої служби (ДКВС) України та приведення її до кращих світових стандартів висуває вимоги щодо глибокого наукового аналізу виявів злочинності, які існують в умовах ізоляції особи від суспільства, а також вироблення заходів із запобігання вчиненню нових злочинів засудженими.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний з основними положеннями Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376, Програми подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002–2005 рр., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 167, Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007–2009 рр., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767. Ураховуючи потреби в розвитку теорії кримінально-виконавчого права, тема дисертаційного дослідження була затверджена рішенням вченої ради Волинського державного університету імені Лесі Українки (протокол № 9 від 26 квітня 2002 р.) і зареєстрована в Управлінні координації та плануванні наукових досліджень Академії правових наук України.

Дослідження виконувалось відповідно до теми наукових досліджень кафедри кримінального права і процесу “Актуальні питання реформування кримінально-виконавчої системи України” (протокол № 16 від 19 квітня 2002 р.), і включалося Академією правових наук України до щорічних комплексних планів досліджень Координаційного бюро з проблем кримінології (2002–2007 рр.).

Тема дослідження відповідає тематиці фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ Міністерства внутрішніх справ України (МВС) на період 1995–2005 рр. (п. 2.4.9 Рішення Колегії МВС України від 28 лютого 1995 р. № 4км/2. Проведення даного дослідження включено до планів науково-дослідних робіт кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Київського національного університету внутрішніх справ на 2005–2007 рр.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є створення цілісної концепції запобігання злочинам в УВП, розробка в її межах оптимальної моделі системи норм КВК та інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в галузі боротьби з рецидивною злочинністю та становлять їх зміст, і вироблення на цій основі пропозицій щодо удосконалення чинного кримінально-виконавчого законодавства та практики його застосування.

Для досягнення цієї мети автором вирішувалися такі основні завдання:

- через глибоке вивчення існуючих теоретичних підходів щодо виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі обґрунтувати необхідність розширення та впровадження альтернативних покарань і підвищення рівня загальної та індивідуальної профілактики злочинів в УВП;

- дослідити можливості основних засобів виправлення та ресоціалізації в організації протидії злочинності в УВП та довести системний характер їх впливу на засуджених, у тому числі у галузі запобігання злочинам у місцях позбавлення волі;

- обґрунтувати діалектичний взаємозв’язок кари, як елемента мети кримінального покарання, і превентивної функції кримінально-виконавчого законодавства та необхідність підвищення ролі УВП у механізмі захисту особи, суспільства і держави від злочинних посягань;

- визначити основні проблеми, що виникають під час реалізації УВП запобіжних функцій у сфері боротьби зі злочинністю, та запропонувати обґрунтовані шляхи їх подолання;

- встановити рівень ефективності впливу класифікації засуджених до позбавлення волі та їх розміщення в УВП на стан профілактики злочинів, довести необхідність їх удосконалення;

- розробити концептуальні теоретико-практичні засади підвищення рівня добору підготовки та діяльності персоналу колоній у галузі запобігання злочинам;

- для організації належної протидії виявам злочинності в УВП концептуально визначитись зі змістом поняття “злочинність у місцях позбавлення волі”;

- з метою встановлення закономірностей розвитку злочинності в УВП та розробки науково обґрунтованих пропозицій по суті всебічно вивчити її кількісно-якісні показники за 1997–2007 рр., вплив на стан правопорядку та ефективність виконання покарання у виді позбавлення волі;

- для розробки комплексу заходів щодо профілактики злочинів в УВП здійснити аналіз причин і умов їх вчинення у місцях позбавлення волі, обґрунтувати їх діалектичний зв’язок із загальними детермінантами злочинності в Україні;

- встановити роль жертв у механізмі злочинності в УВП та обґрунтувати необхідність і шляхи підвищення ролі віктимологічної профілактики у місцях позбавлення волі;

- на основі всебічного аналізу нормативно-правових джерел з питань профілактики злочинів, оперативно-розшукової діяльності (ОРД), взаємодії суб’єктів профілактики та інформаційного забезпечення цього процесу визначити неврегульовані та суперечливі аспекти зазначеної діяльності, довести необхідність і запропонувати низку змін та доповнень до чинного законодавства України й підзаконних нормативних актів;

- розробити організаційно-тактичні засади запобігання злочинам в УВП шляхом удосконалення та більш ефективного використання можливостей організаційної системи їх служб і підрозділів, підвищення рівня аналізу та прогнозування основних виявів і характеристик злочинності в місцях позбавлення волі, комплексного та індивідуального планування заходів щодо її профілактики.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають у зв’язку із вчиненням злочинів в УВП та застосуванням заходів щодо їх запобігання.

Предмет дослідження – УВП як суб’єкт запобігання злочинам та її соціально-правова характеристика.

Методи дослідження обрані з урахуванням його теми, мети та завдань. Методологічну основу становлять положення та висновки загальної теорії пізнання. У дисертації використано також праці з проблем філософії, соціології, психології, теорії держави та права, кримінології, кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого права. З урахуванням комплексного підходу до вирішення кримінально-виконавчих проблем, у роботі були використані такі методи пізнання: діалектичний, формально-логічний, історичний, соціологічний, порівняльно-правовий, системно-структурний та статистичні.

Зокрема, історичний метод дозволив показати генезис розвитку кримінально-правових явищ і процесів в УВП, що мали місце як в умовах дії норм Виправно-трудового кодексу України (ВТК), так і КВК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 р.

Використання соціологічних та статистичних методів дало можливість проаналізувати правозастосовну практику та думки як працівників УВП й інших правоохоронних органів, так й осіб, які прямо не причетні до виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі та до діяльності в галузі запобігання злочинам. Усього автором дисертації було проанкетовано та опитано більше 2000 респондентів та вивчено 2500 архівних кримінальних справ. Це дало можливість додатково обґрунтувати окремі положення запропонованої в роботі концепції виконання кримінальних покарань.

Формально-логічний метод дозволив виявити загальну тенденцію законодавства щодо охорони вказаної категорії правовідносин, а також внести конкретні пропозиції з удосконалення правових норм, з огляду на їх відповідність міжнародним вимогам і стандартам у галузі виконання покарання у виді позбавлення волі та запобігання злочинам в УВП.

Метод порівняльного аналізу дав можливість співставити положення чинного КВК України, кримінально-виконавчого законодавства окремих зарубіжних держав та низки міжнародно-правових актів і взяти до уваги їх позитивний досвід при формулюванні пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного законодавства.

Під час дослідження були застосовані й інші методи пізнання правових явищ і процесів (діалектичний – для встановлення правової природи діяльності УВП щодо запобігання злочинам, її взаємообумовленості та взаємозв’язку з політикою боротьби зі злочинами в Україні загалом; системно-структурний – для визначення місця і ролі УВП у системі суб’єктів запобігання злочинам та ін.).

Висновки і пропозиції автора ґрунтуються на матеріалах вивчення особових справ та архівних кримінальних справ 2500 засуджених, які вчинили злочини в УВП під час відбування покарання; результатах опитування цих осіб та 250 працівників правоохоронних органів (персоналу ДКВС, працівників органів внутрішніх справ (ОВС) та ін.), 2000 інших респондентів з питань діяльності органів й УВП.

Емпіричну базу дослідження також становлять дані державної статистики, матеріали Верховного Суду, Генеральної прокуратури, МВС, Державного департаменту України з питань виконання покарань (ДДУПВП) і результати використання конкретно-соціологічних досліджень специфіки об’єкта та предмета цієї роботи.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням щодо проблем запобігання злочинам в УВП. У роботі висунуто та обґрунтовано низку нових у концептуальному плані та важливих для юридичної практики положень, які виносяться на захист, а саме:

Уперше:

- установа виконання покарань розглядається не тільки як державний орган виконання покарань, але і як суб’єкт запобігання злочинам. Такий висновок ґрунтується на законодавчо визначених завданнях і меті кримінального покарання (ст. 1, 50 КК та ст. 1 КВК України) і на стані, структурі та динаміці злочинності в УВП. При цьому дві зазначені функції пропонуються автором визнати рівноцінними у змісті діяльності персоналу колоній та критеріями оцінки їх роботи;

- по-новому обґрунтовується природа такої ознаки злочину, як суспільна небезпека, суб’єкт якого має бути постійним та безперервним об’єктом оперативно-профілактичного впливу з боку державних органів і громадських організацій або окремих громадян від стадії готування до вчинення злочину до моменту погашення або зняття судимості з особи – за схемою: “підозрюваний – обвинувачений – підсудний – засуджений – підозрюваний”. Необхідність здійснення такої діяльності обумовлена, зокрема, високим рівнем рецидивної злочинності з боку звільнених з УВП осіб, а також іншими посткримінальними явищами і процесами, а саме: щодо 20 % засуджених, які звільняються з колоній, встановлюється адміністративний нагляд; майже 30 % звільнених з колоній осіб не прибувають до вибраного місця проживання та випадають на невизначений період з поля зору правоохоронних органів; така ж кількість засуджених після звільнення з УВП залишається безробітною (через низькі заробітки на тих робочих місцях, що пропонують у центрах зайнятості, непрестижні професії, відсутність бажання працювати тощо). Усе це свідчить про низький рівень ефективності індивідуально-профілактичного впливу на особу засудженого, що здійснюється в умовах УВП;

- здійснений всебічний аналіз сучасних вітчизняних теоретичних підходів щодо виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі з моменту прийняття КВК України, на основі якого обґрунтована методологічна засада для реалізації основних завдань кримінально-виконавчого законодавства на більш високому рівні, що має забезпечити максимальну ефективність зусиль держави і суспільства в досягненні мети кримінального покарання. Це пропонується здійснити шляхом як удосконалення чинного КВК України (доповнення главою “Виконання завдань щодо запобігання злочинам”, в якому закріпити поняття, зміст, принципи, об’єкти профілактичного впливу, межі правообмежень тощо), так і більш раціонального використання існуючих можливостей ДКВС України (реорганізація структури служб і відділів УВП та створення штабів і профілактичних служб колоній, підвищення рівня аналізу та прогнозування кримінологічної ситуації в УВП, комплексне та індивідуальне запобігання злочинам тощо);

- доведена необхідність створення в Україні єдиного координаційного органу з питань запобігання злочинам (МВС України) та обґрунтовані шляхи підвищення рівня взаємодії суб’єктів цього виду діяльності. Такий висновок випливає з правового статусу ОВС, які спеціально створені в державі для боротьби зі злочинністю, і це є їх основним завданням, та з практики їх діяльності – більше 90 % кримінальних злочинів, що реєструються в Україні, розслідують ці державні структури;

- визначені та обґрунтовані ознаки спеціального суб’єкта злочину в УВП – засудженого, який відбуває покарання у виді позбавлення волі, у тому числі осіб, які залишені у слідчому ізоляторі для роботи з господарського обслуговування. Водночас у випадку співучасті у вчиненні злочинів такими суб’єктами можуть виступати й інші особи, які умисно разом із засудженими вчиняють злочини в УВП (персонал колоній, близькі родичі засудженого, інші особи, які прибувають на побачення, та ін.). Якщо ж ця категорія осіб вчиняє злочини в УВП без участі засуджених, які відбувають покарання, то це не входить до поняття “злочинність у місцях позбавлення волі”, а отже, у відповідній звітності відображатись не повинна;

- обґрунтований діалектичний зв’язок видової (в УВП) та загальної (загалом в Україні) злочинності. Зокрема, встановлена залежність змін та спрямованості окремих злочинних посягань. Так, тенденція зменшення рівня злочинності, що намітилась в Україні з 1996 року, має місце і в УВП – кількість зареєстрованих злочинів, учинених засудженими, щорічно зменшується. Як і в загальній злочинності, у структурі злочинів, які реєструються в УВП, більшість становлять тяжкі та особливо тяжкі злочини (вбивства, умисні тяжкі тілесні ушкодження та ін.), злочини проти особи, власності тощо. Встановлена й інша залежність суб’єктів злочинів – це особи віком від 14 до 30 років; ті, які тривалий час не працювали та не навчались; злісні порушники встановлених правил поведінки та ін.

Набули подальшого розвитку:

- положення теорії кримінально-виконавчого права України, а саме: дано доктринальне тлумачення певних понять, категорій, термінів тощо, які пов’язані з регулюванням суспільних відносин, що виникають при здійсненні функцій із запобігання злочинам в УВП (злочинність у місцях позбавлення волі; порушення режиму тримання в УВП; соціальна справедливість покарання; основні засоби виправлення і ресоціалізації; сумлінна поведінка засудженого та сумлінне ставлення засудженого до праці; активна участь засудженого в роботі самодіяльних організацій, виконання-відбування покарання; засуджений, який став на шлях виправлення; загальна профілактика злочинів в УВП; малозначний проступок засудженого; структура злочинності в УВП; детермінанти злочинності у місцях позбавлення волі; особа злочинця; жертва злочину; взаємодія правоохоронних органів; координація діяльності; тяжкі наслідки злочину та ін.). У більш широкому змісті розтлумачено значення таких завдань УВП, як “вивчення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів і правопорушень”, “надання правоохоронним органам, які здійснюють ОРД, допомоги в розкритті, припиненні та запобіганні злочинів”;

- пропозиції вчених і практиків щодо необхідності подальшого проведення судової реформи як основи гуманізації кримінально-правової та кримінально-виконавчої політики України, підвищення рівня профілактики злочинів та ефективності виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі;

- теоретичні та практичні аспекти боротьби зі злочинністю у місцях позбавлення волі, а саме: розширена кримінологічна характеристика злочинів, що вчиняються засудженими в УВП (у більш широкому змісті розглянуті стан, структура і динаміка цього виду злочинності (1997–2007 рр.), визначені закономірності розвитку даного явища (кількісно-якісна повторюваність злочинів у місцях позбавлення волі – 8400 випадків щорічно, більшість із яких пов’язана зі злісною непокорою засуджених адміністрації УВП (ст. 391 КК України); залежність злочинної поведінки від пори року (весною та восени кількість злочинних виявів збільшується); дня тижня (переважна частина злочинів вчиняється у робочі дні);

- науково-практичні підходи з питань приведення чинного кримінального та кримінально-виконавчого законодавства України до кращих світових зразків, а також відповідності умов виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі міжнародним стандартам у цій сфері (зокрема, зменшення співвідношення персоналу УВП до засуджених до 1:2; закріплення на законодавчому рівні в Бюджетному кодексі України чіткої ставки державного фінансування ДКВС).

Удосконалено:

- теоретичні позиції щодо гармонізації норм Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”. Зокрема, пропонується уточнити зміст терміна “оперативна інформація”, під якою слід розуміти лише відомості, що обґрунтовано свідчать про готування, замах або вчинення злочину, які в установленому законом порядку знайшли своє підтвердження під час здійснення ОРД. Потребують видозмін і підстави здійснення цього виду діяльності, а саме: розширення приводів для здійснення ОРД відносно формально визначених категорій осіб в УВП (злочинних авторитетів, засуджених з так званим “низьким” статусом, осіб, які систематично протягом року вчиняли дисциплінарні проступки, та ін.);

- проект Закону України “Про профілактику злочинів” шляхом доповнення його нормами про суб’єкти запобігання злочинам (включення до цього переліку органів і УВП), об’єкти профілактичного впливу (всіх без винятку осіб, звільнених від відбування покарань (ст. 152 КВК України), до зняття або погашення судимості), про принципи превентивної діяльності та її межі;

- теоретичні розробки щодо необхідності видозмін Закону України “Про інформацію” (обґрунтовується потреба у розширенні меж збирання, поширення та використання інформації про засудженого відповідно до його правового статусу (ст. 7 КВК України), а саме: УВП мають право здійснювати таку діяльність у всіх сферах життєдіяльності особи, оскільки це обумовлено правовою природою застосування засобів виправлення і ресоціалізації та завданнями і метою кримінального покарання (ст. 1, 50 КВК України);

- окремі положення актів ДКВС України з питань виконання покарання у виді позбавлення волі. Зокрема, розроблений та впроваджений у практичну діяльність УВП проект Інструкції по розподілу засуджених по УВП різних рівнів безпеки; посадові вимоги до персоналу колоній; проект Концепції ДКВС про розвиток Державної кримінально-виконавчої служби України та ін.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження використані при доопрацюванні проекту КВК України та змін до Закону України “Про попереднє ув’язнення” (акт провадження Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України № 06-19/15-1115 від 19 липня 2005 р.), при формуванні методологічних засад реалізації положень Програми подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002–2005 рр., а також при підготовці низки відомчих нормативних актів ДДУПВП (акт впровадження № ІС-1917/ВБ від 10 листопада 2004 р.).

Крім цього, практичне значення сформульованих у роботі науково обґрунтованих положень, висновків, пропозицій і рекомендацій полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:

 а) у науково-дослідницькій сфері – як основа для подальшої розробки загальних проблем профілактики злочинів узагалі та особливостей боротьби зі злочинністю в УВП зокрема, а також як підґрунтя для кримінологічного вивчення окремих видів злочинів й обґрунтування теоретичних засад щодо організації координації діяльності суб’єктів профілактики злочинів;

б) у правотворчій сфері – як одне із джерел для розробки концептуальних положень кримінально-правової, кримінологічної та кримінально-виконавчої політики України, а також для підготовки нормативно-правових актів щодо запобігання злочинам, управління суб’єктами профілактики, удосконалення діяльності органів та УВП (лист Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності № 06-19/14-1254 від 05 вересня 2005 р.; акт впровадження Центру Суддівських студій № 176 від 05 травня 2004 р.; акт впровадження Міністерства юстиції України № 22-52/341 від 19 березня 2007 р.);

в) у правоохоронній діяльності – як науково обґрунтовані заходи щодо удосконалення практики боротьби зі злочинністю як у державі загалом, так і на рівні місць позбавлення волі зокрема (акти про впровадження з 12 ОВС й УВП);

г) у навчальному процесі – як матеріали для підготовки підручників і навчальних посібників з курсів “Кримінологія”, “Кримінально-виконавче право України” та відповідних спецкурсів, а також як основа для викладання цих дисциплін і написання науково-дослідницьких робіт студентами юридичного профілю (акт впровадження в навчальний процес Волинського державного університету імені Лесі Українки № 1/1429 від 26 квітня 2005 р. та листи Міністерства освіти і науки № 2/859 від 01 червня 2000 р., № 14/182-287 від 09 лютого 2005 р., № 14/183-905 від 06 квітня 2006 р.);

Особистий внесок здобувача. Викладені в дисертації положення, що виносяться на захист, є результатом самостійної роботи автора. Наукові ідеї та розробки, які належать співавторам опублікованих праць, у дисертаційному дослідженні не використовувались.

Апробація результатів дослідження. Теоретичні положення та висновки дисертації були оприлюднені на дванадцяти науково-практичних конференціях, найбільш значимими з яких є такі: “Проблеми вдосконалення законодавства та практики його застосування з урахуванням прогнозу злочинності” (м. Луганськ, 20–21 травня 1999 р.”; “Застосування Конституції України у захисті прав людини” (м. Київ, 19–21 травня 2000 р.); “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 13–14 лютого 2003 р.); “Кримінальний кодекс України 2001 р. (проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства)” (м. Львів, 4–5 квітня 2003 р.); “Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми” (м. Донецьк, 17–18 листопада 2006 р.); “Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення” (м. Львів, 13–15 квітня 2007 р.).

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 26 наукових статей у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, шість з яких – у співавторстві (особистий внесок здобувача – 50 %). Окремі питання роботи відображено в монографіях “Установа виконання покарань як суб’єкт профілактики злочинів” (м. Луцьк, 2006 р.), “Організація індивідуального запобігання злочинам у кримінально-виконавчій установі” (м. Луцьк, 2007 р.) та в навчальних посібниках “Кримінально-виконавче право України” (м. Луцьк, 2000 р. (у співавторстві, особистий внесок – 50 %); “Реформування органів і установ виконання покарань України: стан, тенденції, шляхи удосконалення” (м. Луцьк, 2005 р.); “Запобігання злочинності у місцях позбавлення волі” (м. Луцьк, 2005 р.); “Загальні засади призначення кримінальних покарань в Україні” (м. Луцьк, 2006 (у співавторстві, особистий внесок – 50 %); “Кримінологія: словник термінів, визначень і понять” (м. Луцьк, 2007 р. (у співавторстві, особистий внесок – 50 %).

Структура роботи. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, 19 підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 512 сторінок, з яких основний текст дисертації – 390 сторінок, список використаних джерел – 54 сторінок (561 найменування), 7 додатків на 67 сторінках.