ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В УКРАЇНІ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

 

Актуальність теми. Офіційне проголошення стратегічного шляху розвитку України як демократично орієнтованої соціальної та правової держави поставило перед правовою наукою низку важливих завдань, пов'язаних з практичною реалізацією ряду конституційних положень. Права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави. Конституційно закріплене право громадян на свободу світогляду і віросповідання, проголошене у ст. 35 Конституції України, потребує створення правових механізмів його реалізації.

Останнім часом вплив церкви, релігійних норм і цінностей на життя суспільства у постсоціалістичних державах помітно посилився. Це пояснюється певною мірою істотними змінами умов життєдіяльності і підходом до релігії як до фактору духовного відродження народів. Природно, це зумовлює і підвищення інтересу науковців до питань визначення цивільно-правового статусу релігійних організацій.

Аналіз міжнародного законодавства і практики закріплює та дозволяє виокремити два основних види статусу Церкви та релігійних організацій у відповідності до конституційних норм у державі: 1) Державна Церква та релігія, закріплення її привілейованого становища порівняно з релігійними організаціями інших віросповідань; 2) Режим відокремлення Церкви (релігійних організацій) від держави і школи від Церкви (релігійних організацій).

В Україні Церква і релігійні організації відокремлені від держави, а школа від Церкви і релігійних організацій. Релігійні організації є учасниками цивільних правовідносин. Більшість із них набуває статусу суб'єкта права через визнання за ними прав юридичної особи, а з ускладненням суспільних взаємозв'язків їх значення постійно зростає, оскільки вони, як правило, представляють групові, а не індивідуальні інтереси. Значення релігійної організації як юридичної особи полягає в тому, що вона є формою існування у вигляді колективного суб'єкта права.

Незважаючи на прийняття Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», багато питань, пов'язаних з діяльністю Церкви та релігійних організацій, залишилося не визначеними, зокрема її цивільно-правовий статус, порядок та підстави її створення, реєстрації, здійснення нею основної діяльності та діяльності, яка не відповідає основній меті Церкви.

Законодавча концепція надання Церкві та релігійним організаціям статусу юридичної особи формувалася в умовах панування державної власності, адміністративно-командних методів розподілу матеріальних благ,

домінування державних інтересів над приватними і тому не відповідає вимогам сьогодення.

Релігійні організації є лише окремими організаційно-правовими формами юридичних осіб. Тому сама ця категорія як первинна, базова, має бути належним чином оформлена законодавчо, оскільки для цього недостатньо правки тексту закону з точки зору поліпшення його термінології. Передусім є необхідним аналіз потреб, що задовольняються Церквою та релігійною організацією як юридичними особами для забезпечення їх здійснення правовими засобами моделювання закону. Лише у цьому випадку правове вираження явища буде відповідати його соціальній сутності.

Тому основні напрямки дослідження цивільно-правового статусу Церкви та релігійної організації та особливості надання їм статусу юридичної особи вбачаються у виявленні реальних соціальних відносин, що знаходять своє вираження у цій правовій категорії.

Проблема надання Церкві та релігійним організаціям статусу юридичної особи виникла не тільки в Україні. У квітні 2002 р. Парламентська Асамблея ради Європи закликала постсоціалістичні країни «гарантувати всім церквам, релігійним асоціаціям, центрам та організаціям статус юридичної особи».

Таким чином, актуальність дослідження зумовлюється необхідністю аналізу цивільно-правового статусу Церкви та релігійних організацій в умовах формування ринкової економіки, громадянського суспільства, правової держави.

Відсутність системного комплексного наукового дослідження цивільно-правового статусу Церкви та релігійних організацій, стан законодавчого визначення та регулювання цивільно-правового статусу Церкви та релігійних організацій зумовили необхідність та доцільність здійснення цього дисертаційного дослідження.

Зв'язок наукового дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до напрямків наукових досліджень Одеської національної юридичної академії на 2001 -2005 роки «Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави» (державний реєстраційний номер 0101U001195). Тема дисертації безпосередньо відповідає плану наукових досліджень кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії в рамках теми «Традиції приватного права України».

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є визначення та аналіз цивільно-правового статусу Церкви та релігійної організації. При розкритті цивільно-правового статусу Церкви та релігійних організацій необхідно з'ясувати їх призначення в суспільстві та місце в системі суб'єктів права,

ознаки Церкви та релігійної організації, особливості створення та державної реєстрації і припинення діяльності релігійних організацій, розглянути види діяльності Церкви та релігійних організацій.

Цілями дослідження було:

проаналізувати основні етапи розвитку і становлення законодавчої бази України з питань цивільно-правового статусу Церкви та релігійних організацій;простежити співвідношення понять «Церква» та «релігійні організації» з урахуванням особливостей створення та припинення їх діяльності як юридичних осіб; систематизувати і надати комплексний аналіз діяльності Церкви та релігійних організацій як діяльності, пов'язаної з основною метою, так і діяльності, яка не відповідає основній меті діяльності Церкви та релігійних організацій.

Відповідно до поставленої мети зроблено спробу вирішити такі задачі:

- проаналізувати основні історичні етапи еволюції цивільно-правового статусу Церкви та релігійних організацій з огляду на процес розвитку і реформування цивільного і цивільно-процесуального законодавства України;

- систематизувати положення законодавства щодо цивільно-правового статусу Церкви та релігійних організацій з метою надання визначення понять «Церква» та «релігійні організації» за цивільним правом України та визначення їх правового статусу;

- проаналізувати співвідношення понять «Церква» та «релігійні організації»;

- здійснити класифікацію видів релігійних організацій;

- проаналізувати ознаки релігійної організації як юридичної особи;

- систематизувати підстави виникнення та припинення діяльності релігійної організації з урахуванням їх особливостей;

- розкрити зміст права Церкви та релігійної організації, враховуючи специфіку їх основної діяльності, та його обґрунтування через призму цивільного законодавства України та церковних правил;

- проаналізувати можливість та наслідки зайняття Церквою та релігійними організаціями доброчинною, освітньою та господарською діяльністю та, враховуючи зроблені висновки, розробити пропозиції, спрямовані на вдосконалення цивільного, та цивільно-процесуального законодавства та законодавства, які регламентують діяльність комітетів у справах релігії та практики їхнього застосування.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають з приводу створення та діяльності Церкви та релігійних організацій в період історичного формування та сучасного розвитку.

Предметом дослідження є система нормативних актів сучасного цивільного та цивільно-процесуального законодавства України, а також

Стародавнього Риму, Російської імперії, УРСР та сучасного законодавства країн ближнього та дальнього зарубіжжя, що регулювали та регулюють правовий статус Церкви та релігійних організацій. У ході дослідження аналізується також судова практика стосовно цивільно-правового статусу Церкви та релігійних організацій з урахуванням їх діяльності.

Методи дослідження. У процесі дослідження застосовано дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (діалектичний, історичний, системний, аналіз, синтез, індукція, дедукція) та спеціальні (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм). За допомогою діалектичного методу досліджували розвиток вчення про Церкву та релігійні організації як юридичні особи, їх функції на різних стадіях суспільного розвитку. Ця категорія розглядається у взаємозв'язку з історичними умовами, в яких вона формувалася. Застосування системного методу дозволило визначити цивільно-правовий статус Церкви та релігійних організацій як юридичних осіб, їх співвідношення з іншими правовими категоріями, зокрема організаційно-правовими формами. Шляхом аналізу та синтезу досліджувалися теоретичні положення про Церкву та релігійні організації, судова практика. Висновки, одержані за допомогою методів індукції та дедукції під час аналізу правового статусу Церкви та релігійних організацій як юридичних осіб, поширювалися на всі види та, навпаки, загальні результати використовувалися для пояснення природи окремих видів. За допомогою порівняльно-правового методу досліджувалося законодавство щодо Церкви та релігійних організацій в різних правових системах, порівнювалося з національним законодавством, що дозволило сформулювати пропозиції щодо запозичення окремих норм у вітчизняну правову систему. Для виявлення відповідності норм права суспільним відносинам застосовувався метод тлумачення правових норм. Усі названі та деякі інші методи використовувалися для здійснення повного і всебічного аналізу державно-правової практики, юридичних норм, ознак досліджуваного правового явища. Саме цивілісти першими звернули увагу на необхідність дослідження цієї категорії.

Науково-теоретичною базою дослідження є наукові роботи вчених цивілістів, теоретиків, соціологів, теологів: О.А. Амбросімова, Г.Ю. Афонова, С.Н. Братуся, М.Ю. Варяса, І.І. Власовського, П.І. Гараджи, В.П. Грибанова. Д.В. Дождьова, Г.О. Друзенка, В.І. Єленського, Н.В. Козлової, І.М. Кучеренко. Д.К. Страховського, М.С. Суворова, С.А. Токарева, С.О. Харитонова, В.О. Ципіна, І.М. Яблокова, Л.В. Ярмола та ін.

Питання дослідження статусу релігійних організацій привертали увагу багатьох учених. Але їх перш за все цікавило питання взаємовідносин

держави і релігійних організацій в Україні та інших країнах, а також перспективи їх розвитку. Слід зазначити факт відсутності вітчизняних монографічних досліджень з питань цивільно-правового статусу Церкви та релігійних організацій за роки незалежності як на теренах України, так і в країнах ближнього зарубіжжя.

Емпіричною базою дослідження є чинне законодавство України, а також законодавства деяких зарубіжних країн. У ході дослідження опрацьовувалася також монографічна та навчальна література, у тому числі іноземна, використовувалися постанови Пленуму Верховного Суду України, судова практика.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на рівні дисертаційного дослідження здійснено спробу самостійного та комплексного наукового аналізу цивільно-правового статусу Церкви та релігійних організацій як юридичних осіб, правових та практичних проблем, пов'язаних із визначенням їх цивільно-правового статусу за чинним законодавством України,

Найістотніші результати дослідження, які являють собою внесок у розробку означеної проблеми, полягають у такому:

уперше:

- визначено тенденції трансформації засад цивільно-правового статусу релігійних організацій в Україні, які полягають у тому, що цивільно-правовий статус релігійних організацій змінювався в залежності від історичних та політичних впливів та від ставлення держави до них. Релігійним організаціям за різних історичних періодів були притаманні риси юридичних осіб як приватного, так і публічного права;

- надано юридичне визначення понять «Церква» та «релігійні організації» як учасників цивільних відносин, в результаті чого можна зробити висновок, що Церква і релігійні організації с самостійними суб'єктами цивільного права, які не повинні ототожнюватися між собою;

- під Церквою запропоновано розглядати структуроване релігійне об'єднання з відповідною системою управління, заснованою на ієрархічному принципові з регламентацією відносин всередині нього, а також з релігійними чи світськими організаціями;

- під релігійними організаціями запропоновано розглядати систему різновидів організаційно оформлених релігійних об'єднань, що мають управлінські та виконавчі органи, чітку структуру, яка забезпечується змістом релігійної парадигми і культу;

- запропоновано авторську класифікацію типів та видів релігійних організацій, згідно з якою типами релігійних організацій є секта, деномінація, харизматичний культ, а видами - релігійне об'єднання, релігійна група,

монастирі, братства, духовні навчальні заклади;

- здійснюється розмежування між релігійною та нерелігійною діяльністю. При цьому увага акцентується на тому, що релігійна діяльність регламентується нормами церковного права та внутрішніми актами релігійних організацій, тоді як на нерелігійну діяльність у галузі цивільних відносин поширюються норми цивільного законодавства;

вноситься пропозиція стосовно чіткого розмежування між професійною релігійною та непрофесійною релігійною освітою та необхідності визначення ознак релігійної освіти і внесення змін до Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

набули подальшого розвитку та аргументації:

- висновок про те, що релігійні організації фактично наділено ознаками юридичної особи, а саме: організаційною єдністю, наявністю відокремленого майна, самостійною майновою відповідальністю та виступом у цивільному обігові від свого імені;

- положення про необхідність зменшення кількості членів релігійної організації, необхідних для реєстрації та отримання релігійною організацією статусу юридичної особи;

- ідея, відповідно до якої Церква як суб'єкт цивільних правовідносин не потребує державної реєстрації на підставі норм міжнародного законодавства;

- положення про те, що відмова від подвійної реєстрації релігійних організацій передбачає у подальшому отримання висновку релігійної експертизи, який має вважатися однією з умов для внесення релігійної організації до Єдиного державного реєстру;

- теза про необхідність прийняття положення «Про обов'язкову державну етнографічну та релігієзнавчу експертизу» та затвердження переліку осіб, які мають право на її проведення. Перелік осіб, які можуть бути експертами, не повинен обмежуватися представниками тих чи інших релігійних конфесій, а має включати в себе спеціалістів: істориків, юристів, психологів та лікарів;

- теза стосовно заборони діяльності Церкви та релігійних організацій та їх ліквідації, враховуючи, що ліквідувати та заборонити можливо лише діяльність релігійних організацій. Натомість Церква як самостійний суб'єкт права не перестає існувати навіть у разі відсутності своїх прихильників;

- висновок, що благодійна діяльність релігійних організацій потребує належного законодавчого врегулювання, у тому числі й у галузі цивільного права.

Висновки та рекомендації щодо вдосконалення національного

законодавства можуть бути використані в законотворчій діяльності та у правозастосовчій практиці.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у його спрямованості на усунення прогалин у законодавстві і науці цивільного права. Окремі теоретичні положення дисертації можуть бути застосовані в навчальному процесі, при викладанні навчальних дисциплін «Цивільне та сімейне право України», «Порівняльне цивільне право» та ін. Незважаючи на дискусійний характер окремих положень дисертації, вони можуть стати підґрунтям для подальших наукових досліджень.

Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії, де проведено її обговорення. Положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли втілення в лекціях і семінарських заняттях в Одеській національній юридичній академії.

Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, доповідалися та обговорювалися на: звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу (22 - 23 квітня 2004 р., м. Одеса); звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу (22 - 23 квітня 2005 р., м. Одеса ); конференції «Проблеми правового забезпечення підприємницької діяльності, пов'язаної з морем» (17 березня 2006 p., м. Одеса); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Практика виборчого процесу в Україні та проблеми його правового регулювання» (18-19 листопада 2005 р., м. Одеса); у Тезах доповідей Міжнародної наук. - метод, конфер. «Римське право і сучасність» (19 - 20 травня 2006 p., м. Одеса); Міжнародній науково-практичній конференції «Право, держава, духовність: шляхи розвитку та взаємодії» (3 вересня, 2006 p., м. Одеса); Міжнародній конференції «Наука и религия в духовном возрождении общества» (25-27 листопада 2006 р., м. Одеса); Міжнародній науково-практичній конференції «Другі Прибузькі читання» (24 - 25 листопада 2006 р., м. Миколаїв).

Публікації. Основні теоретичні та практичні результати роботи знайшли відображення автором у 6 статтях, 5 з яких опубліковані у виданнях, що входять до переліку наукових фахових видань, затверджених ВАК України, а також у тезах виступів на наукових конференціях.

Структура роботи відображає логіку і послідовність наукового дослідження і обумовлена предметом і метою. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які включають 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (249 найменувань), що займають 18 сторінок, та додатків. Загальний обсяг дисертації 194 сторінки.