ГАРАНТІЯ ЯК ВИД ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми  дослідження. З переходом економіки України до розвинених ринкових відносин підвищується роль договірних зобов’язань. Як правило, вступаючи у цивільно-правові відносини, сторони прагнуть виконати взяті на себе зобов’язання і не допустити жодних порушень зі свого боку. Проте у ході господарської діяльності ніхто не застрахований від фінансових чи виробничих ризиків. Учасники цивільного обороту прагнуть уникнути таких ризиків або звести їх до мінімуму за допомогою передбачених законодавством видів забезпечення виконання зобов’язань. Як свідчить практика, досить поширене забезпечення виконання зобов’язання третьою особою, яка не є стороною договору. Одним з таких видів забезпечення можна вважати гарантію, оскільки гарантами виступають такі фінансово стабільні установи, як банки та страхові організації.

Крім того, із реформуванням цивільного законодавства виникає потреба у переосмисленні сутності та значення цілого ряду правових понять, зокрема поняття гарантії як нового для України виду забезпечення виконання зобов’язань, закріпленого у Цивільному кодексі України (далі ЦК України).

Важливість наукової розробки питань суті і значення гарантії як виду забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань обумовлена процесами інтеграції України до світового співтовариства і необхідністю врахування позитивного зарубіжного досвіду з цих питань. Варто зазначити, що норми ЦК України, які регулюють гарантійні відносини, були розроблені на основі норм міжнародного права.

Проте, не зважаючи на постійний розвиток науки цивільного права у сфері дослідження видів забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань, на даний час як в науці, так і у правозастосовчій практиці залишаються невирішеними багато питань, пов’язаних із застосуванням гарантії. Основною проблемою гарантії є узгодження інтересів кредитора, боржника та гаранта при домінуючому становищі кредитора.

У липні 2006 року Л.О. Єсіповою була захищена дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему „Гарантія у цивільному праві”. Автор дисертації запропонувала ряд принципових положень щодо розуміння суті гарантії як нового виду забезпечення зобов’язань, щодо видів гарантії, підстав виникнення та припинення гарантійних правовідносин. Разом з тим, варто зазначити, що ряд питань, пов’язаних із застосуванням гарантії вивчені та висвітлені не повністю. У зв’язку з цим подальше дослідження проблем гарантії є актуальним і передбачає вихід за межі питань, які досліджувались у попередній роботі.

Ці обставини обумовили необхідність комплексного дослідження гарантії як виду забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань, та вирішення проблем, пов’язаних із її застосуванням.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до тем науково-дослідної кафедри цивільного права і процесу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка „Проблеми удосконалення цивільного законодавства в умовах інтеграції України в Європейське співтовариство” на 2002-2004 роки (номер державної реєстрації 0103U005937) та „Вдосконалення цивільного законодавства в світлі нового Цивільного кодексу України” на 2005-2008 роки (номер державної реєстрації 0105U004945). Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої Ради Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол № 22/2 від 26 лютого 2003 року), уточнена на засіданні Вченої Ради Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол № 1/4 від 28 квітня 2006 року).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є системний теоретичний аналіз правової природи гарантії як виду забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань, розробка пропозицій з удосконалення правового регулювання гарантійних правовідносин.

Для досягнення даної мети були поставлені такі завдання:

·         дослідити процес становлення гарантії як виду забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань;

·         визначити та дослідити ознаки, функції та види гарантії;

·         розкрити правову природу договору про видачу гарантії;

·         дати характеристику суб’єктного складу гарантійного правовідношення;

·         проаналізувати особливості виконання гарантійного зобов’язання;

·         розкрити порядок реалізації гарантом права на пред’явлення регресної вимоги до принципала, а також проаналізувати загальні та спеціальні підстави припинення гарантійного зобов’язання;

·         сформулювати пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері регулювання досліджуваних відносин в Україні у майбутньому.

Об’єктом дослідження є правовідносини, які виникають у процесі забезпечення гарантією цивільно-правових зобов’язань.

Предметом дослідження є гарантія як вид забезпечення належного виконання зобов’язань, а також законодавство, яке регулює її застосування.

Методи дисертаційного дослідження. Методологічну основу дослідницької роботи складають загальнонаукові, філософські та спеціальні методи, які використовуються у правових дослідженнях: історико-правовий, порівняльно-правовий, формально-юридичний, системно-структурний та інші. Використання у дисертації історико-правового методу дозволило дослідити процес становлення інституту гарантії, проаналізувати чинники, які вплинули на виникнення гарантії як виду забезпечення виконання зобов’язань. За допомогою формально-юридичного методу був з’ясований зміст правових норм, які регулюють гарантійні правовідносини. Порівняльно-правовий метод використано у дисертації при порівнянні нормативно-правових актів України та інших держав, з метою виробити пропозиції з вдосконалення цивільного законодавства України з врахуванням досвіду зарубіжних країн. Системно-структурний метод використовувався для класифікації гарантії на види, а також при визначення її місця в системі видів забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань.

Теоретична основа дослідження. Сформульовані у дисертаційній роботі теоретичні висновки та практичні рекомендації ґрунтуються на досягненнях цивілістичної науки, зокрема на наукових працях таких вчених: Г.О. Аванесової, М.І. Брагінського, Т.В. Боднар, В.В. Вітрянського, М.В. Волошиної, Б.М. Гонгало, О.В. Дзери,  Л.О. Єсіпової, Л.Г. Єфімової, О.С. Йоффе, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, Д.І. Мейєра, І.Б. Новицького, С.В. Овсейка, О.М. Олійник, Ю.В. Петровського, І.О. Покровського, Н.Ю. Рассказової, О.М. Садікова, С.В. Сарбаша, Н.В. Соболєвої, Р.П. Сойка, Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, Є.О. Харитонова, В.М. Хвостова, Г.Ф. Шершеневича та інших вчених.

Емпіричною базою дослідження є практика застосування актів цивільного законодавства, пов’язаного з використанням гарантії як виду забезпечення виконання зобов’язань.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що дисертація є одним із перших в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем, пов’язаних із використанням гарантії як виду забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань. У результаті проведеного дослідження сформульовані основні науково-теоретичні положення, які виносяться на захист:

·  досліджено еволюцію гарантії як виду забезпечення виконання зобов’язань, а також роль Уніфікованих правил Міжнародної Торговельної Палати у формуванні сучасного інституту гарантії;

·  подальшого розвитку отримало положення про те, що основною характерною ознакою гарантії є її незалежність, яка характеризується двома складовими – абстрактністю та безумовністю. Разом з тим, принцип незалежності гарантії від основного зобов’язання має відносний характер;

·  вперше запропоновано викласти ч. 2 ст. 561 ЦК України у такій редакції: „Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. До видачі гарантії прирівнюється передача її підприємству зв’язку або ввід електронного документу в інформаційну систему відправника”;

·  обґрунтовано положення про те, що юридичним фактом, який породжує гарантійне зобов’язання між гарантом і бенефіціаром, є видача гарантії;

·  додатково обґрунтовано положення про те, що відносини гаранта та принципала, пов’язані з видачею гарантії, оформляються договором сторін. У зв’язку з цим вперше запропоновано  авторське визначення договору про видачу гарантії, яке пропонується як норма: „Договором про видачу гарантії є письмова домовленість принципала і гаранта, за якою гарант зобов’язується видати гарантію в якості забезпечення виконання зобов’язання принципала перед бенефіціаром, а принципал зобов’язується сплатити винагороду за видачу гарантії”;

·  оскільки банки та страхові організації є фінансовими установами, то з метою узгодження положень ЦК України та Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” зроблено пропозицію викласти ст. 560 ЦК України у такій редакції: „За гарантією банк або інша фінансова установа (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку”;

·  зроблено висновок про те, що обов’язок гаранта з виплати гарантійної суми виникає з моменту пред’явлення бенефіціаром письмової вимоги до гаранта, а не з моменту порушення принципалом свого обов’язку за основним договором;

·  з метою уникнення спорів, пов’язаних з виконанням обов’язків за гарантією, доведено доцільність викладу ст. 564 ЦК України у такій редакції: „1. Після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника у письмовій формі і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. 2. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений в гарантії строк, а у разі його відсутності – в семиденний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії”;

·  додатково обґрунтовано необхідність розмежування обов’язку гаранта зі сплати гарантійної суми та відповідальності гаранта за невиконання чи неналежне виконання ним свого обов’язку. При виконанні гарантом свого обов’язку за гарантією, його обсяг не може виходити за межі суми визначеної гарантією. Що стосується відповідальності гаранта за порушення зобов’язання, яке випливає з гарантії, то вона не обмежується сумою гарантії, якщо інше не передбачене у самій гарантії.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для подальших наукових досліджень видів забезпечення виконання зобов’язань взагалі та гарантії зокрема, вдосконалення законодавства України у сфері регулювання відносин гарантії.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчальному процесі, при підготовці підручників і навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсу „Цивільне право”.

Сформульовані у роботі висновки і пропозиції  можуть бути використані у практичній діяльності при вирішенні питань, пов’язаних із застосуванням гарантії як виду забезпечення виконання зобов’язань.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на науково-практичних конференціях: Х регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 5-6 лютого 2004 р.); Міжнародній науковій конференції молодих вчених „Треті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 5-6 листопада 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців „Четверті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 21-22 жовтня 2005 р.); ХІІ регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” ( м. Львів, 9-10 лютого 2006 р.); Всеукраїнській міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” ( м. Івано-Франківськ, 28 квітня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених „П’яті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 27-28 жовтня 2006 р.)

Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у п’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України, та в шести тезах виступів на наукових конференціях.

Структура роботи обумовлена її метою та поставленими завданнями і складається із вступу, трьох розділів, які об’єднують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить  205 сторінок, з них 15 сторінок займає список використаних джерел (180 найменувань).