ІНСТИТУТ ДОБРОВІЛЬНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ІНСТИТУТ ДОБРОВІЛЬНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Закріплення в Цивільному кодексі України 2003 р. (далі – ЦК України) поняття, підстав, елементів представництва та особливостей його окремих видів обумовлюють потребу у формуванні науково обґрунтованих положень цього інституту.

Наведене викликає необхідність застосування адекватних сучасним суспільно-економічним умовам, науково обґрунтованих підходів у сфері регулювання представництва як способу здійснення правовідносин, які мають реалізуватися з урахуванням результатів наукових досліджень із зазначеної тематики.

Представництво є недостатньо дослідженим способом здійснення цивільних правовідносин, що в умовах існування прогалин у розумінні поняття, природи і видів представництва, перешкоджає формуванню усталеної практики правозастосування з цих питань. Значний масив принципових питань правового регулювання вказаних правовідносин не одержав належного вирішення у нормотворчій практиці і висвітлення у теоретичних дослідженнях, що обумовлено не розробленістю доктринальних засад регулювання представництва як способу здійснення цивільних правовідносин, не завжди дозволяє визначити належне їм місце у системі цивільного права, встановити характер взаємозв’язку, критерії відмежування від суміжних правових конструкцій і не сприяє стабільності їх правового регулювання.

У деяких дисертаційних роботах розглядалися лише окремі питання щодо представництва, зокрема, представництво за римським приватним правом та його рецепція в цивільному праві України (Є. С. Сєвєрова, 2004), договір доручення (Н. В. Федорченко, 2004), відносини представництва у цивільному праві (І. О. Гелецька, 2005), повноваження представника та його реалізація (В. Л. Гранін, 2005), представництво за законом (С. Г. Керимов, 2006), добровільне представництво у цивільному процесі (С. А. Чванкін, 2005), правова природа процесуального представництва (Г. З. Лазько, 2006).

Незважаючи на активне використання правозастосовчою і нормотворчою практикою конструкції представництва, досі бракує комплексних монографічних праць із загальнотеоретичних і прикладних проблем регулювання цього способу здійснення цивільних правовідносин, що негативно впливає на їх розвиток в Україні, формування судової практики з цієї категорії справ.

Відтак подальша наукова розробка загальнотеоретичних проблем представництва у цивільному праві, окремих його різновидів є необхідною умовою впровадження ефективного правового регулювання зазначеного способу здійснення цивільних правовідносин.

Наведене обумовлює актуальність цього дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася на кафедрі цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до бюджетної теми № ДР 019 U007725 «Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав та інтересів людини і громадянина в Україні».

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є проведення аналізу поняття, правової природи і видів представництва, його особливостей як способу здійснення цивільних правовідносин і внесення пропозицій щодо удосконалення цивільно-правового регулювання цих правовідносин.

Для досягнення поставленої мети основна увага у дисертації приділена вирішенню таких завдань: визначення теоретичного поняття і конститутивних ознак представництва; формулювання узагальнених законодавчих засад цивільно–правового регулювання добровільного представництва; встановлення та обґрунтування поняття, правової природи та елементів добровільного представництва, особливостей представництва на підставі договору і довіреності; дослідження реального стану законодавства і формулювання пропозицій, спрямованих на усунення суперечностей, що мають місце щодо добровільного представництва як способу здійснення цивільних правовідносин.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом цього дослідження є загальнотеоретичні аспекти добровільного представництва як способу здійснення цивільно-правових відносин, правові норми та інші форми цивільно-правового регулювання названого виду представництва в Україні.

Предметом дисертаційного дослідження є система чинних в Україні нормативних актів, положень Цивільного кодексу України, що регулюють добровільне представництво у цивільному праві, вітчизняні і зарубіжні наукові джерела, юридична практика, постанови Пленуму Верховного Суду України, роз’яснення Президії Вищого господарського суду України.

Методологічна основа дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження авторка керувалася загальнонауковим діалектичним методом та окремими науковими методами історичного, порівняльного, догматичного і системно-структурного аналізу. За допомогою діалектичного методу досліджується формування та розвиток ідеї представництва і відповідних норм у цивільному праві. Історичний метод дозволив дослідити конструкцію представництва, починаючи з приватного права Стародавнього Риму. Порівняльний метод використаний для виявлення особливостей правового регулювання добровільного представництва, трактування особливостей його змісту, а також при визначенні різних аспектів цивільно-правового регулювання представницьких правовідносин, які при цьому виникають за законодавством України та зарубіжних країн. Догматичний метод дозволив проаналізувати зміст норм чинного законодавства у цій сфері, а метод системно-структурного аналізу – встановити місце інститутів, які регулюють цивільні представницькі правовідносини, у загальній структурі цивільного права. Водночас загальною методологічною основою обрана концепція поділу цивільного представництва на добровільне і законне.

Обираючи таку методологічну основу, автор виходив з того, що такі правовідносини є своєрідною системою взаємопов’язаних категорій цивільного права, яка системно регулює всі види представництва.

Науково-теоретичною базою даної дисертації є теоретичні розробки, праці таких вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців як: М.М.Агарков, Д.В. Боброва, М.І.Брагінський, С.М.Братусь, О.В.Кохановська, І.А.Безклубий,  О. В. Дзера, А. С. Довгерт, І. В. Жилінкова, В.А.Васильєва, О. С. Іоффе, О. А. Красавчиков, Н. С. Кузнєцова, І. М. Кучеренко, В. В. Луць, Р. А. Майданик, Н.О.Нерсесов, В.О. Рясенцев, Є. О. Харитонов, Я. М. Шевченко, В. С. Щербина, Є. О.Черапахін,  І. О. Гелецька, В. Л. Гранін, С. Г. Керимов, Є. С. Сєвєрова, Н. В. Федорченко та ін.

Нормативно-інформаційними джерелами стали Конституція України, Цивільний кодекс України 2003 р., інші законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти. Фактологічна база ґрунтується на матеріалах судової практики України. Автором вивчені окремі цивільні справи судів загальної юрисдикції та господарських судів України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що запропонована праця  є першим в Україні після прийняття нового ЦК України 2003 р. монографічним дослідженням, яке комплексно  розглядає проблеми правового регулювання відносин добровільного представництва.

Вперше:

1. Наводяться додаткові аргументи щодо правової природи представництва. яка полягає в тому, що представник діє не від свого імені, а від імені особи, яка представляється, та в її інтересах. Тому внутрішнє правовідношення обов’язково повинно включатися до складу представництва і лише наявність повноваження є доказом того, що особа, яка представляється, зобов’язана визнати правові наслідки дій представника.

У зв’язку з цим недостатньо обґрунтованим є уявлення про представництво як складне правовідношення, що включає сукупність трьох елементів: а) «внутрішні відносини» між особою, яка представляється, та представником; б) «зовнішні» – між представником та третьою особою; в) правовідносини між довірителем і третьою особою.

Наведено виступило методологічним підґрунтям для висновку про недоцільність ідеалізації лише однієї з традиційних у доктрині теорій сутності представництва (зокрема, концепції «діяльності» або «правовідношення») чи категоричної відмови від іншої, оскільки всі підходи акцентують увагу на різних, але необхідних складових механізму виникнення представницьких відносин.

Концепція «правовідношення» справедливо звертає увагу на те, що для набуття представником права вчиняти певні юридичні дії від імені особи, яку він представляє, спочатку між ними повинно виникнути правовідношення, внаслідок якого представник буде наділений повноваженнями.

Втім, лише «внутрішні» правовідносини між представником та особою, яку представляють, не можуть самі по собі викликати правові наслідки представництва, для цього необхідно, щоб представник почав діяти (укладати правочини з третіми особами, вчиняти інші юридичні дії). На цьому аспекті слушно акцентує увагу концепція «діяльності».

У зв’язку з цим внутрішньопредставницькі відносини між довірителем та представником виступають невід’ємною складовою представництва та передумовою вчинення представником дій з реалізації представницького повноваження.

Це свідчить про неспроможність повністю розкрити юридичну природу інституту представництва в цивільному праві за допомогою відокремленого застосування концепцій «діяльності» і правовідношення.

2. Вперше обґрунтовано положення про одночасне існування представництва в кількох площинах – як полісистемного явища, інституту галузі права та правової категорії науки.

Загально-правове явище представництво являє собою сукупність універсальних правових способів здійснення суб’єктивних прав та законних інтересів публічних і приватних осіб, що безпосередньо створюють правові наслідки для осіб, яких представляють, нормативні положення які становлять публічно-правове і приватно-правове представництво.

3. Наведено додаткові аргументи щодо доцільності нормативного закріплення можливості вчинення представниками юридичних вчинків, інших юридичних дій, в яких наявний юридичний інтерес довірителя, а не лише правочинів, як це зазначено в ст. 237 ЦК.

4. Уточнено поняття добровільного представництва в цивільному праві та його співвідношення з діяльністю органа юридичної особи від імені керованої ним організації.

Добровільне представництво є правовідношенням з вчинення однією особою (представником) від імені іншої особи (на підставі договору) правочину, інших юридичних дій, що безпосередньо створюють, змінюють і припиняють цивільні права та обов’язки у особи, яку представляють.

Повноваження, засноване на корпоративному акті (зокрема, рішенні юридичної особи про призначення/обрання виконавчого органу) не створює ефект  представництва, оскільки «органи юридичної особи не є самостійним суб’єктом цивільних правовідносин і виступають частиною юридичної особи». Отже, орган юридичної особи не є її представником і  у випадку перевищення повноважень цим органом положення ЦК України про вчинення правочину неуповноваженою особою (ч. 1 ст. 241) застосовуватися не можуть. У цьому разі мають застосовуватися положення ЦК України (ч. 2 ст. 203 і ст. 215 ЦК) про нікчемність правочину неуповноваженої особи, вчиненого від імені іншої особи, як такого, що суперечить вимогам закону.

5. Вперше обгрунтовано найбільш адекватні критерії класифікації представництва в цивільному праві, відповідно до яких найбільш виправданим вважаємо поділ представництва на  добровільне (договірне) та обов’язкове (або законне). Договірним вважаємо представництво, що  засноване на волевиявленні особи, яку представляють, яке виражено у відповідному правочині. Законне представництво не залежить  від волі особи, яку представляють, та представника, має для них обов’язковий характер і виникає у випадках та в межах, чітко передбачених  законодавством.

6. Виявлено особливості, місце і правову природу комерційного представництва, яка полягає у визнанні його правовідношенням, в якому одна особа, яка займається підприємницькою діяльністю (комерційний представник), у межах повноваження зобов’язана вчинити юридичні дії від імені, в інтересах та за рахунок другої особи, яку вона представляє (довірителя).

Встановлено, що для комерційного представництва характерні наступні визначальні ознаки:

а) специфічний суб’єктний склад (особи, які займаються підприємницькою діяльністю);

б) можливість одночасного представництва сторін правочину за їх згодою та у випадках, встановлених законодавством;

в) оплатний характер послуг комерційного представника;

г) особливості виконання доручення та припинення договірних відносин.

Обґрунтовується положення про те, що особливості комерційного представництва зумовлюють необхідність в закріпленні низки законодавчих гарантій для осіб, які довірилися комерційному представнику, які зараз відсутні у законодавстві України.

7. Уточнено поняття підстав виникнення відносин добровільного представництва. Зокрема, встановлено, що специфічним договором про представництво є договір доручення, який є підставою виникнення добровільного представництва незалежно від форми в якій він укладений, а не видана на його основі довіреність. Тоді як довіреність слід розглядати не як підставу виникнення представницьких відносин, а  як письмовий документ, адресований третім особам, за допомогою якого в доступній і спрощеній формі здійснюється фіксація повноважень представника. Укладення договору простого товариства є підставою виникнення представницьких відносин лише тоді, коли учасники обрали одну із трьох форм керування справами простого товариства -  призначення спеціального учасника, який буде діяти від імені інших. Трудовий договір не є підставою виникнення представницького правовідношення.

8.           Обгрунтовано висновок щодо підстав та елементів передоручення.

Передоручення може мати місце як при добровільному, так і законному представництві.

Замісник вступає у правовідносини з особою, яка представляється, а не з представником.

Повноваження «першого» представника зберігаються, однак він не вправі діяти одночасно з замісником.

Встановлено правову природу передоручення, яка полягає у визнанні передоручення одностороннім правочином, що вчиняється представником від імені особи, яка представляється, з наділення повноваженнями іншої особи (замісника).

9.                             Сформульовано поняття діяльності представника без повноваження або з перевищенням повноважень та її наслідки. В результаті було встановлено, що порушення умов договору або інших письмових чи усних вказівок довірителя, які не отримали закріплення в довіреності, не слід розглядати як діяльність повіреного з перевищенням повноважень.

Аргументовано положення про доцільність закріплення у вітчизняному цивільному законодавстві підвищеної відповідальності неуповноваженого представника перед третіми особами.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою. Сформульовані теоретичні положення, висновки, пропозиції, рекомендації одержані автором в результаті вивчення та аналізу понад 200 наукових і нормативних джерел, цивільних і господарських справ.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані в подальших загальнотеоретичних дослідженнях, у доопрацюванні та вдосконаленні законодавства України з питань добровільного представництва як способу здійснення цивільних правовідносин, зокрема, нового Цивільного кодексу, в навчальному процесі, підготовці підручників і навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсу цивільного права для викладачів та студентів юридичних спеціальностей, у практичній діяльності судів загальної юрисдикції, господарських судів України, правоохоронних органів, у правозастосовній практиці з питань представництва у цивільному праві, у тому числі добровільного представництва. Теоретичні положення, обґрунтовані автором у дисертаційному дослідженні можуть використовуватися при читанні лекцій за нормативними курсами «Цивільне право», можуть бути використані при підготовці навчальних курсів «Представництво в цивільному праві», «Цивільне право України».

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження апробовані і знайшли відображення в публікаціях у виданнях трьох одноосібних наукових статей, а також були предметом обговорення на трьох науково-практичних конференціях, зокрема на Міжнародній науково – практичній конференції студентів та аспірантів «Проблеми  реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників»» (Київський національний університет імені Тараса Шевченка  8 – 9 квітня 2004 р.; 2003р.; 20 – 21  квітня 2006 року). Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Структура роботи і обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 226 сторінок, 10 з яких займає список використаних джерел, який включає 152 найменувань.

 

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины