ГАРАНТІЇ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ ЯК ЗАСІБ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ УЧАСНИКІВ ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИН

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розвиток ринкової економіки, поява нових сучасних форм цивільних зобов’язань, підвищення ролі приватної власності, стрімке збільшення загальної кількості правочинів, що укладаються фізичними та юридичними особами, загострили проблему забезпечення належного їх виконання. Конституція України у ст. 41 проголошує непорушність та захист державою приватної власності. Окрім цього, з огляду на євроінтеграційний курс України не можна не враховувати того, що в європейському праві механізм захисту права одержати майно у власність прирівнюється до механізму захисту права власності. Без забезпечення законних інтересів внутрішніх та зовнішніх інвесторів ефективними юридичними механізмами неможливо досягти суттєвих успіхів у розвитку національної економіки, інтеграції до європейських структур, а в кінцевому рахунку – підвищення рівня добробуту українського народу.

Будь-яке зобов’язання є, по суті, лише обіцянкою особи, яка його прийняла на себе, вчинити певну дію чи дії, або утриматися від неї. Ні для кого не є таємницею, що значний відсоток зобов’язань не виконується, або ж виконується неналежним чином. Неможливість швидко та надійно одержати від боржника належне виконання зобов’язання суттєво порушує законні права кредитора, а для кредитора – юридичної особи опосередковано – права його власника або власників та працівників.

Тому важливим та надзвичайно актуальним наразі є розробка і запровадження максимально розгалуженої системи спеціальних юридичних механізмів, які мають зміцнювати процес виконання цивільних зобов’язань, дисциплінувати їх учасників, що є одним з принципових загальних завдань сучасної цивілістики.

Розширення торговельних відносин, у тому числі у сфері зовнішньої торгівлі, поєднується з постійним збільшенням кількості правочинів, що вчиняються фізичними та юридичними особами. Це призвело до посилення застосування в практичному щоденному торговельному обороті досягнень автоматизації, засад формальності та документарності.

Одним з проявів розвитку вказаних засад стала поява у середині ХХ ст. у міжнародному приватному праві нового унікального способу забезпечення зобов’язань – незалежних неакцесорних гарантій (надалі–гарантії), які видаються, зазвичай, потужними фінансовими установами та особливо надійно зміцнюють забезпечені ними цивільні зобов’язання. Довівши свою ефективність, гарантія у такому розумінні стала активно «позичатися» національними правовими системами для забезпечення зобов’язань на національному ґрунті різних країн світу. У відповідних правовідносинах дедалі частіше беруть участь українські фізичні та юридичні особи, а останнім часом – навіть і українська держава в особі органів державної влади.

З часів римського права і до ХХ ст. не відбувалося принципових змін у системі способів забезпечення виконання зобов’язань. Однак у ХХ ст. практичні потреби міжнародної торгівлі, необхідність зміцнення забезпечення виконання зобов’язань – особливо в міжнародних приватноправових відносинах – призвели, зокрема, і до виникнення нового способу забезпечення виконання зобов’язань – гарантії, яка набула документарного неакцесорного характеру та навіть окремих ознак абстрактного зобов’язання. Нині і українське законодавство (ЦК України 2003 р.) запозичило сучасне міжнародно-правове розуміння гарантії. Однак спостерігаються недостатнє розуміння як у науковців, так і у практиків цього нового правового інституту, помилки при всьому цьому в його практичному застосуванні. На нашу думку, ці негативні явища значною мірою пов’язані з недостатньою розробкою у вітчизняній науці історичних та загальнотеоретичних засад гарантій. Хоча окремі аспекти гарантій досліджуються як в Російській Федерації (зокрема Г. А. Аванесовою, Л. А. Бірюковою, М. І. Брагінським, В. В. Вітрянським, М. В. Волошиною, Б. М. Гонгалом, Н. Ю. Єрпилєвою, А. Б. Княжевською, Н. А. Ранніх, П. Г. Резгом, Н. Ю. Рассказовою, А. А. Рубановим, О. М. Свириденком, Р. П. Сойком, Л. А. Суховерховою, Ю. В. Петровським, С. А. Таракановим та ін. ), так і в Україні (М. М. Андріановим, Т. В. Боднар, Л. В. Руденко та ін.), їх комплексна правова конструкція у доктрині ще не розроблена.

У той же час у юридичній науці висвітлені лише окремі аспекти таких правовідносин, цілісного уявлення про характер взаємних прав і обов’язків учасників гарантійних відносин досі немає. Значна кількість їх надзвичайно важливих аспектів на законодавчому рівні досі не врегульована, а в існуючому законодавчому регулюванні щодо них існують колізії. Це призвело до того, що відповідні прогалини стали заповнюватися органами державної влади та управління на підзаконному рівні на власний розсуд, причому в деяких випадках – з явними перевищеннями наданих цим органам повноважень.

При тому, що гарантійні відносини виникають як з договору про надання гарантії, так і і з самої гарантії, проте майже всі наукові дослідження обмежуються лише аналізом останнього інституту, не приділяючи договорам про надання гарантії достатньої уваги.

За відсутності єдиного підходу до розуміння прав та обов’язків учасників гарантійних правовідносин українська держава почала все більше застосовувати цивільно-правові гарантії для забезпечення економічних інтересів публічного характеру, що створює загрозу як для цих інтересів, так і, з іншого боку, для законних прав фізичних та юридичних осіб, які вступають у відповідні відносини з державою.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках планових наукових досліджень Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України за темою «Правові проблеми розвитку підприємництва в Україні», номер державної реєстрації 0103U003102).

Зміст та основні положення дисертаційного дослідження знайшли теоретичне обґрунтування виходячи з практичних потреб, які відповідають основним завданням правової реформи в Україні і, зокрема, визначені Законом України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18. 03. 2004 р.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення юридичної специфіки гарантій як засобу забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань, з’ясування особливостей реалізації прав і обов’язків учасників гарантійних правовідносин, розробка пропозицій щодо удосконалення законодавства України, що регулює відповідні суспільні відносини.

Для досягнення цієї мети дисертантом було намічено виконати такі основні завдання:

– проаналізувати історичний розвиток гарантій фінансових установ, оскільки вони виникли як інститут звичаєвого права, а для усвідомлення юридичних наслідків звичаїв необхідно знати та розуміти їх генезис;

 – порівняти ступінь та ефективність регламентації гарантій фінансових установ та договорів про надання таких гарантій міжнародним приватним правом та національними правовими системами розвинутих країн світу, України та Російської Федерації;

– з’ясувати, з яких аспектів гарантійних відносин виникають судові спори між фінансовою установою та іншими учасниками їх регулювання, здійснити аналіз та узагальнення відповідної судової практики;

– уточнити юридичний понятійно-термінологічний апарат, який використовується у сфері правового регулювання гарантій, у тому числі розробити наукове обґрунтоване визначення гарантій та їх класифікацію;

–  розробити пропозиції щодо вдосконалення законодавства, яке регулює відносини щодо гарантій фінансових установ та договорів про надання таких гарантій з урахуванням особливостей окремих їх різновидів.

             Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають, змінюються та припиняються у зв’язку із застосуванням у цивільному обороті такого способу забезпечення виконання зобов’язань, як гарантії фінансових установ.

            Предметом дослідження є визначені у нормативно-правових актах, звичаєвому праві (у тому числі у загальновизнаних міжнародних звичаях), судових прецедентах права і обов’язки учасників правовідносин, що виникають внаслідок надання гарантій фінансових установ, а також безпосередньо пов’язаних з ними правовідносин, що виникають із договорів про надання таких гарантій та зобов’язань, які забезпечуються гарантіями фінансових установ.

Методи дослідження. У процесі проведення дослідження використовувався діалектичний метод пізнання суспільних явищ та процесів. Застосування цього методу дало змогу поєднати – на засадах балансу інтересів – до однієї юридичної конструкції протилежні за характером завдання: щодо необхідності розширення незалежних формальних зобов’язань у міжнародній торгівлі, а з іншого боку – щодо необхідності їх обмеження у зв’язку з підвищеними ризиками, що притаманні їх учасникам. Залежно від конкретних аспектів дослідження використовувалися такі методи: історичний (при висвітленні питання про виникнення гарантій у 1950–60 рр. та їхній подальший розвиток), системний (при виокремленні критеріїв визначення місця гарантії в системі забезпечення зобов’язань, а також при виокремленні критеріїв визначення місця договорів про надання гарантії в системі цивільних договорів), порівняльний (при характеристиці особливостей розвитку гарантій у різних країнах світу, а також при порівнянні норм щодо гарантій, які містяться в нормативно-правових актах, виданих в Україні та у джерелах міжнародного приватного права), логічний (при формулюванні дефініції гарантії та при виробленні рекомендацій щодо удосконалення чинного законодавства України). Серед спеціальних методів застосовувалися граматичне тлумачення нормативних актів та узагальнення відповідної судової практики щодо гарантій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших у вітчизняній юридичній науці дослідженням проблем гарантій фінансових установ як засобу цивільно-правового захисту прав та інтересів учасників цивільних відносин. Автор дисертації сформулював низку нових наукових положень, що виносяться на захист:

1. Уперше у вітчизняній юридичній науці за результатом комплексного дослідження процесу виникнення, закріплення та розвитку цивільно-правового інституту гарантій у міжнародному приватному праві, цивільному праві окремих іноземних держав, Радянського Союзу та незалежних України та Російської Федерації доведено об’єктивний та невідворотний характер появи нового способу забезпечення виконання зобов’язань – гарантій фінансових установ як звичаю міжнародного приватного права на певному етапі розвитку міжнародної торгівлі (середина ХХ ст.) відповідно до нагальних його потреб.

2. Уперше обґрунтовано розвиток юридичної конструкції гарантій, обумовлений впливом одночасно як факторів, пов’язаних з появою нового різновиду міжнародних контрактів, так і факторів, пов’язаних з розвитком міжнародних документарних операцій.

3. Уперше у вітчизняній юридичній науці в результаті дослідження взаємозв’язку зобов’язань з гарантії, договору про надання гарантії та забезпеченого гарантією зобов’язання доведено, що в певних випадках виникнення, зміна та припинення одних з цих зобов’язань впливає на інші зобов’язання (призводить до їх виникнення, зміни, припинення), поряд з цим спостерігаються випадки, коли такого впливу немає. Заперечується поширена у доктрині позиція про імперативний характер взаємного впливу таких зобов’язань та обґрунтовується його переважно диспозитивний характер.

4. Уперше доведено, що, попри особливості гарантій, які застосовуються у вітчизняній практиці з метою забезпечення різних публічно-правових інтересів, вони мають цивільно-правовий, а не публічно-правовий характер.

5. Уперше, шляхом аналізу всього масиву підзаконних актів, прийнятих щодо цивільно-правових гарантій різними органами державної влади, встановлено, що в них містяться положення, які суперечать акту вищої юридичної сили – ЦК України (наприклад, має місце звуження передбаченого ЦК України кола гарантів, видача гарантії розуміється не як односторонній правочин, а як двосторонній), або ж ці підзаконні акти прийняті з порушенням компетенції відповідних державних органів (наприклад, встановлення істотних умов гарантій та договорів про їх надання). Запропоновано привести чинні підзаконні акти щодо гарантій у відповідність з ЦК України.

6. Уперше доведено, що платіж гаранта не носить характеру відшкодування реальних збитків бенефіціара. Такі «збитки» у гарантійних правовідносинах мають характер юридичної презумпції договірного характеру, а у окремих випадках платіж гаранта може навіть набувати ознак відшкодування моральної шкоди.

7. Уперше позбавлення гаранта права на регрес до принципала кваліфіковано  як спеціальну цивільно-правову санкцію.

8. Уперше запропоновано застосовувати цивільно-правові гарантії для забезпечення виконання зобов’язань як приватноправового, так і публічно-правового характеру, які ґрунтуються на нормах Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України, Кримінально-виконавчого кодексу України, Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі».

9. Подальший розвиток одержала концепція заміни відшкодування реальних збитків прискореною сплатою грошових компенсацій, що носять характер винагороди, на користь добросовісних учасників цивільного обороту. На прикладі втілення положень цієї концепції у гарантійні відносини обґрунтовано позитивний вплив таких компенсацій на цивільний оборот.

10. Дістала подальший розвиток позиція про вплив укладення цивільно-правових договорів на права і обов’язки осіб, які не брали участь в їх укладенні. Так, з огляду на фактичну наявність в обігу договорів про виконання третій особі, запропоновано врегулювати їх на рівні Цивільного кодексу України.

11. Удосконалено визначення поняття гарантії з огляду на необхідність врахування в ньому того, що порушення основного зобов’язання, яке забезпечено гарантією, презюмується (припускається), а також, з іншої сторони, з огляду на необхідність запобігти явно незаконним платежам за гарантіями.

12. Удосконалено юридичну конструкцію договору про надання гарантії. Зокрема, автор дисертації провів відмежування його від суміжних договорів (комісії, доручення, кредитного договору тощо), внаслідок чого кваліфікував його як самостійний вид договору в системі договорів про надання послуг. Обґрунтовано необхідність врахування, що договори про надання гарантій завжди містять дві різнорідні групи умов (умови майбутньої гарантії та умови щодо «внутрішніх» взаємовідносин між принципалом та бенефіціаром, які породжують різнорідні правові наслідки). Також автор дисертації запропонував внести зміни до норм Цивільного кодексу України, які регулюють гарантії, щодо удосконалення механізму правового регулювання договорів про надання гарантій.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані і винесені на захист положення дисертації можуть бути використані:

– у науково-дослідній сфері – для подальшого розвитку знань і положень цивілістичної науки щодо гарантій у цивільному обороті;

– у сфері правотворчості – з метою удосконалення законодавства щодо гарантій фінансових установ як способу забезпечення виконання зобов’язань;

– у навчальному процесі – при викладанні у вищих юридичних та економічних навчальних закладах таких предметів, як «Цивільне право», «Міжнародне приватне право», «Банківське право», «Адміністративне право», «Історія держави і права зарубіжних країн», «Банківські операції», «Гроші та кредит»;

– у безпосередній практичній правозастосовчій діяльності суддів, адвокатів, фахівців, що працюють у підприємницькій сфері (перш за все у банках та небанківських фінансових установах) та в контролюючих органах.

Деякі положення дисертації використовувалися здобувачем при вирішенні практичних питань, що виникали при видачі гарантій, здійсненні платежів за виданими гарантіями та розробці відповідних внутрішніх процедур у діяльності закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк».

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дисертації обговорювалися на науково-практичній конференції «Реалізація чинних Цивільного та Господарського кодексів України: проблеми та перспективи» (м. Київ, 24 листопада 2005 року), міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів «Приватноправовий метод регулювання суспільних відносин: стан та перспективи розвитку» (м. Київ, 25–26 листопада 2006 року), VI міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів «Зовнішньоекономічна політика України як механізм реалізації національних інтересів» (м. Київ, 12 травня 2006 року, доповідь автора на цій конференції відзначена дипломом Української академії зовнішньої торгівлі), а також на міжнародній науково-практичній конференції «П’яті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 27–28 жовтня 2006 року).

Публікації. Результати дисертації опубліковані у 9-ти статтях (з них 7 – у фахових наукових журналах, рекомендованих ВАК України, 2 – у російському методичному журналі «Международные банковские операции»), а також у 3-х збірках тез доповідей за результатами наукових конференцій.

Структура дисертації обумовлена завданнями та предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, двох розділів (розподілених на 8 підрозділів), висновку та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 185 сторінок, у тому числі список використаних джерел (170 найменувань ) на 17 сторінках.