АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ, ЩО ПОСЯГАЮТЬ НА ЗДІЙСНЕННЯ НАРОДНОГО ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ ТА ВСТАНОВЛЕНИЙ ПОРЯДОК ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сьогодні, коли Україна перебуває на шляху побудови демократичної правової держави, особливого значення набуває реалізація громадянами своїх конституційних прав обирати і бути обраними до органів державної влади й органів місцевого самоврядування. У зв’язку з цим публічно-правова охорона цих прав має бути достатньо ефективною, щоб протистояти різним протиправним посяганням.

Законодавством передбачено декілька видів юридичної відповідальності за порушення виборчих прав громадян залежно від галузевої приналежності: конституційна, адміністративна і кримінальна.

За даними офіційної статистики за період 2001 – 2006 рр. на території України було складено 169 протоколів про адміністративні правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення, зокрема: 2001 р. – 14, 2002 р. – 46, 2003 р. – 1, 2004 р. – 67, 2005 р. – 7, 2006 р. – 34.

В умовах, коли засоби масової інформації переповнені повідомленнями про численні грубі порушення законодавства про вибори, а порушення у сфері виборчих технологій набувають все нових форм масового характеру, низькі показники притягнення до адміністративної відповідальності дозволяють дійти висновку про те, що існують серйозні недоліки як у чинному законодавстві, так і в діяльності органів державної влади, які за своїми функціональними обов’язками забезпечують правопорядок у цій сфері.

За результатами проведеного нами опитування серед працівників міліції, 57,1 % респондентів уважають, що інститут адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення, є недостатньо ефективним.

Питання виборів та виборчого права, адміністративної відповідальності та її видів, сутності, ознак, ролі та значення адміністративної відповідальності як правового інституту в різні часи були об’єктом дослідження багатьох вчених. Зокрема, що стосується теорії виборчого права, автором використані теоретичні розробки В.М. Бєлоновського, А.І. Кіма, В.В. Комарової, О.В. Лавриновича, М.І.Малишка, М.І. Ставнійчук, О.Ю. Тодики, В.Є.Чиркіна та ін. При розгляді сутності адміністративної відповідальності досліджувались праці В.Б. Авер’янова, О.П. Альохіна, С.С. Алексєєва, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, К.С. Бєльського, Ю.П. Битяка, О.А. Веденєєва, І.О. Галагана, В.К. Гіжевського, І.П. Голосніченка, С.Т. Гончарука, Ю.А. Денисова, Є.В. Додіна, В.В. Долежана, Р.А. Калюжного, А.П. Клюшніченка, Л.В. Коваля, Ю.М. Козлова, В.К. Колпакова, М.І. Корнієнка, Д.М. Лук’янця, В.В. Маклакова, В.М. Манохіна, В.М. Марчука, Д.М. Овсянка, В.І. Олефіра, В.Ф. Опришка, І.С. Самощенка, М.С. Студенікіної, В.Д. Сущенка, Ю.О. Тихомирова, О.М. Якуби та ін.

Науковий доробок вітчизняних та зарубіжних дослідників дозволив нам зорієнтуватись у визначеній проблемі. Але більшість цих праць стосуються окремо питань адміністративної відповідальності і окремо питання виборів.

Комплексного дослідження питань реалізації адміністративної відповідальності за порушення виборчого законодавства у вітчизняній науці не проводилося,
а окремі статті й розділи монографій мають переважно узагальнений і описовий характер.

У зв’язку з цим, безумовно, існує потреба в поглибленому науковому дослідженні питань, які стосуються адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення, у виробленні теоретичних і практичних положень щодо вдосконалення цього публічно-правового інституту, зокрема, в частині його застосування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційного дослідження тісно пов’язана з Концепцією адміністративної реформи в Україні (Указ Президента України від 22 липня 1998 р. № 810/98), Комплексною програмою профілактики правопорушень на 2007 – 2009 рр. (Постанова Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767). Дисертація виконана відповідно до пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів МВС України на період 2004 – 2009 рр. (Наказ МВС України від 05 липня 2004 р. № 755), Плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у Київському національному університеті внутрішніх справ на 2006 р.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу сучасних досягнень юридичної науки, адміністративно-деліктного та виборчого законодавства, практики застосування адміністративних стягнень за порушення виборчих прав громадян провести теоретичний аналіз інституту адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення, а також запропонувати науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення правових норм, які регулюють досліджувані відносини.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

–     розкрити зміст і обсяг поняття виборів як об’єкта адміністративно-правової охорони;

–     розкрити зміст інституту адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення;

–     науково обґрунтувати підстави та умови застосування адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення;

–     на основі характеристики ознак загального поняття правопорушення виокремити особливості адміністративних правопорушень, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення;

–     розкрити правову характеристику адміністративних стягнень, які застосовуються до порушників порядку здійснення народного волевиявлення, і проаналізувати практику їх застосування;

–     системно розглянути процедуру провадження у справах про адміністративні правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення;

–     з’ясувати правову компетенцію органів внутрішніх справ у попередженні й виявленні адміністративних правопорушень, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення;

–     розробити науково-практичні рекомендації і пропозиції щодо вдосконалення правової регламентації адміністративної відповідальності за порушення виборчого законодавства та практики її застосування органами внутрішніх справ.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері реалізації адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення.

Предмет дослідження – адміністративна відповідальність за правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення.

Методи дослідження. Вибір методів зумовлений поставленою метою, специфікою об’єкта, предмета та завданнями дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання соціальних явищ та процесів. У процесі написання дисертації використовувалися також загальнонаукові та спеціальні методи, зокрема: метод системного аналізу, який дозволив комплексно проаналізувати положення Конституції України, виборчого, адміністративного законодавства України та інших держав, відомчі нормативно-правові акти правоохоронних органів, практику їх застосування, статистичні дані та наукову літературу (розділ 1, підрозділи 1.1, 1.2); метод узагальнення – застосовувався з метою формування та розвитку на основі вже наявних у спеціальній літературі позицій та думок, нових наукових підходів, пропозицій щодо розуміння суті інституту адміністративної відповідальності за порушення виборчих прав громадян (розділ 1); логіко-семантичний метод – для аналізу та поглиблення понятійного апарату (розділ 1, підрозділ 1.2; розділ 3, підрозділ 3.1); соціологічний метод (анкетування) – використовувався під час вивчення та узагальнення правозастосовної практики адміністративної відповідальності за дані правопорушення (розділи 1, 2, 3); історико-правовий метод – використовувався в ході дослідження становлення і розвитку норм, що регулюють адміністративну відповідальність у сфері виборчих прав громадян(розділ 1, підрозділ 1.2); порівняльно-правовий метод – використовувався для аналізу й порівняння зарубіжного і вітчизняного виборчого та адміністративно-деліктного законодавства, що дало змогу використати досвід зарубіжних країн для вдосконалення вітчизняного кримінально-процесуального законодавства (розділи 2, 3, підрозділи 2.2, 3.2); статистичний метод був використаний в ході вивчення та узагальнення судової практики, що дозволило ефективно дослідити застосування норм, які регламентують адміністративну відповідальність за порушення виборчих прав (розділ 1, підрозділ 1.1, 1.2; розділ 3, підрозділ 3.1); метод моделювання – застосовувався для побудови проектів статей КУпАП, які стосуються адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення (розділ 1, 2, 3).

Емпіричну базу дослідження становлять узагальнені результати судової і правозастосовчої практики розгляду справ про адміністративні порушення законодавства про вибори протягом 2001 – 2006 р., а також узагальнені дані анкетування 112 працівників органів внутрішніх справ.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше в Україні проведено комплексний аналіз правової природи адміністративних правопорушень та адміністративно-деліктних відносин у сфері народного волевиявлення та встановленого порядку його забезпечення, зокрема:

Вперше:

–     проведено комплексне дослідження інституту адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення;

–     сформульовано авторське визначення терміна “адміністративна відповідальність за правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення”;

–     виокремлено та досліджено особливості адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення;

–     науково обґрунтовано зміни до законодавства щодо застосування такого виду адміністративного стягнення, як конфіскація;

–     на основі отриманих під час дослідження наукових результатів сформульовано низку пропозицій щодо змін та доповнень до чинного КУпАП.

Набуло подальшого розвитку:

–     положення про суспільну шкідливість адміністративних правопорушень, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення. Запропоновано, з метою уніфікації наукових поглядів з даного питання законодавчо закріпити суспільну шкідливість як невід’ємну ознаку будь-якого адміністративного правопорушення;

–     пропозиції про необхідність встановлення адміністративної відповідальності юридичних осіб за адміністративні правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення, з урахуванням зарубіжного досвіду, зокрема, Російської Федерації та ряду європейських країн;

–     процедура провадження у справах про адміністративні правопорушення, що посягають на здіснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення. Зокрема, обґрунтовано доцільність запровадження такої процесуальної дії, як порушення справи про адміністративне правопорушення із винесенням відповідної постанови.

Удосконалено:

–     теоретичне визначення адміністративного правопорушення, що посягає на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення, під яким розуміється суспільно-шкідливе, протиправне, винне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на порядок здійснення і забезпечення народного волевиявлення, за яке законом встановлена адміністративна відповідальність;

–     поняття матеріальних джерел інформації – речових доказів і документів у справах про адміністративні правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення. З огляду на результати вивчення правозастосовної практики, автором запропоновано їх детальний перелік. До речових доказів, зокрема, віднесено: незаконні агітаційні матеріали (листівки, плакати, відеокасети, диски тощо); невраховані виборчі бюлетені; виборчі бюлетені, виготовлені понад встановлену кількість; відео-, аудіо- чи кіноплівки із записом передвиборної агітації, фотоілюстрації; друкована продукція засобів масової інформації, яка містить передвиборчу агітацію тощо. До інших документів, як джерел доказової інформації, можна віднести: списки виборців; виборчі протоколи; рішення виборчої комісії (оформлені як у встановленому порядку, так і з порушеннями);

–     підходи до класифікації об’єктів адміністративних правопорушень. Зокрема, запропоновано класифікувати видові об’єкти адміністративних правопорушень, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення, на три групи: суспільні відносини у сфері організації і проведення виборів; суспільні відносини у сфері проведення передвиборної агітації; суспільні відносини у сфері фінансування виборчої кампанії.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані та викладені в дисертаційному дослідженні висновки й пропозиції мають прикладний характер і використані за різними напрямами діяльності:

–     у законотворчій роботі – для удосконалення чинного законодавства України, зокрема, у рамках опрацювання Комітетом Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності пакету змін і доповнень до законів і підзаконних нормативно-правових актів, розробки проекту нового Кодексу України про адміністративні проступки (акт впровадження в законодавчу діяльність від 17 березня 2006 р. № 06-19/15-360);

–     у правозастосовній діяльності органів внутрішніх справ – для кваліфікованого застосування адміністративно-деліктних норм під час виявлення адміністративних правопорушень, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення (акт впровадження Управління МВС України в Кіровоградській області від 13 вересня 2006 р. № 6/582);

–     у навчальному процесі – під час викладання в Київському національному університеті внутрішніх справ курсу з дисциплін “Адміністративне право”, “Адміністративно-деліктне право”, “Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ”; при підготовці відповідної навчально-методичної літератури для вищих навчальних закладів МВС України (акт впровадження Київського національного університету внутрішніх справ від 27 березня 2007 р.).

Апробація результатів дисертації. Положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри адміністративного права та процесу Київського національного університету внутрішніх справ, а також оприлюднені на наукових та науково-практичних конференціях, зокрема: Звітній науково-практичній конференції Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ (м. Сімферополь, 19 – 20 травня 2005 р.); круглому столі “Адміністративна реформа в Україні: сучасний стан та шляхи її оптимізації” (м. Київ, Національна академія внутрішніх справ України, 17 червня 2005 р.); міжнародній конференції до Дня білоруської науки “Проблеми боротьби зі злочинністю та підготовки кадрів для органів внутрішніх справ” (м. Мінськ, Академія МВС Республіки Білорусь,
27 січня 2006 р.); підсумковій науково-теоретичній конференції Київського національного університету внутрішніх справ, присвяченій Дню науки: „Наукове забезпечення правоохоронної діяльності: історія, сучасність та міжнародний досвід” (м. Київ, 19 – 20 травня 2006 р.); науково-теоретичній конференції “Проблеми підвищення ефективності державного управління в правоохоронній діяльності”
(м. Київ, Київський національний університет внутрішніх справ, 2006 р.); науково-практичній конференції “Адміністративне право і процес: шляхи вдосконалення законодавства і практики” (м. Київ, Київський національний університет внутрішніх справ, 22 грудня 2006 р.) та інших заходах наукового характеру.

Публікації. Основні теоретичні положення, висновки та рекомендації сформульовані в дисертації, викладені автором у чотирьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях ВАК України та шести матеріалах конференцій.

Структура дисертації. Структура дисертації зумовлена логікою дослідження проблеми, поставленою метою і завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел (190 найменувань) та 11 додатків. Загальний обсяг роботи становить 190 сторінок.