ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ДОГОВІР ЯК ПІДСТАВА ВИНИКНЕННЯ ПРАВА СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ФІЗИЧНИХ ОСІБ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження обумовлена декількома обставинами. По-перше, передбачене у ст. 6 ЦК України положення, відповідно до якого цивільно-правовий договір є найважливішим і найпоширенішим видом правочинів, який виражає в єдиному волевиявленні загальну волю суб’єктів договору, спрямовану на досягнення певних цивільно-правових наслідків, посилило інтерес до наукового аналізу та осмислення договору в цілому і як підстави виникнення права спільної власності фізичних осіб.

По-друге, прийняття Цивільного, Господарського та Сімейного кодексів України, що набрали чинності 1 січня 2004 р., ознаменувало новий етап розвитку договірного законодавства України. Як засвідчують перші кроки наукового аналізу та осмислення договірного права України, у ньому, порівняно з попереднім законодавством, відбулося багато змін. Однак не усі з них, на жаль, заслуговують на позитивну оцінку. Доцільність введення окремих новел підтримає або заперечить судова практика. Значимість договору безпосередньо відображена в ЦК України, де серед інших підстав виникнення цивільних прав і обов’язків вказано договір, а свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства. Тому актуальними є вивчення нових доктринальних позицій договору як юридичного факту, що лежить в основі набуття права спільної власності, та комплексне наукове дослідження цивільно-правових договорів, правовим результатом укладання яких є набуття права спільної власності.

По-третє, обрана тема є актуальною ще й тому, що радянське цивільне законодавство обмежувало можливість виникнення права спільної власності, зокрема не передбачалось існування права спільної власності між фізичними і юридичними особами. Розширення в чинному цивільному законодавстві положень щодо спільної власності вимагає від науковців переосмислення деяких поглядів, що стосуються права спільної власності.     

По-четверте, важливість наукової розробки питань щодо значення та ролі цивільно-правового договору у виникненні права спільної власності фізичних осіб обумовлена також процесами інтеграції нашої держави до європейського та світового співтовариства і необхідністю врахування позитивного зарубіжного досвіду в цих питаннях. Успішність реалізації цих завдань на сучасному етапі в першу чергу залежить від того, наскільки цивільне законодавство України відповідатиме сучасним тенденціям розвитку договірного права.

Підґрунтям для подальшого дослідження проблем щодо цивільно-правового договору, спільної власності фізичних осіб стали праці як українських, так і зарубіжних вчених-юристів дореволюційного, радянського і сучасного періодів: М.М.Агаркова, М.І.Брагінського, О.А.Беляневич, В.І.Бо­рисової, С.М.Братуся, С.М.Бервено, В.А.Васильєвої, В.В.Вітрянського, В.П.Грибанова, О.В.Дзери, І.О.Дзери, А.С.Довгерта, І.В.Жилінкової, О.С.Іоф­фе, А.Г.Калпіна, В.М.Коссака, О.О.Красавчикова, Н.С.Кузнєцової, В.В.Луця, А.В.Луць, Р.А.Майданика, В.К.Мамутова, Є.О.Мічуріна, Д.І.Мейєра, І.Б.Но­виць­кого, В.А.Ойгензіхта, І.А.Покровського, Н.М.Процьків, О.А.Пуш­кіна, Б.І.Пугінського, О.А.Підопригори, О.О.Підопригори, З.В.Ромовської, Н.О.Са­­ніахметової, М.М.Сібільова, І.В.Спасибо-Фатєєвої, Є.О.Суханова, Є.О.Хари­тонова, Н.С.Хатнюк, Б.Л.Хаскельберга, Я.М.Шевченко, Р.Б.Шишки, В.С.Щер­бини, О.С.Яворської та інших вчених.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у відділі проблем приватного права і підприємництва відповідно до напрямків наукової роботи Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України «Методологічні засади приватного права» (номер державної реєстрації 0103В003101).

       Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є розробка питань правового регулювання договірних зобов’язань з передачі фізичним особам майна у спільну (часткову або сумісну) власність. Крім того, вивчення чинного законодавства України і законодавства деяких країн СНД та Європи, узагальнення судової практики та розробка на цій основі науково-теоретичних рекомендацій та доповнень до законодавства України.

Для досягнення вказаної мети дослідження були поставлені такі завдання:

-         з’ясувати поняття і види права спільної власності;

-         дати загальну характеристику юридичних підстав виникнення у фізичних осіб права спільної власності на майно і визначити місце договору серед цих підстав;

-         дослідити поняття цивільно-правового договору та визначити особливості договору як підстави набуття фізичними особами права спільної власності;

-         з’ясувати умови дійсності договорів як необхідної передумови для переходу права власності від однієї особи до іншої;

-         здійснити комплексний аналіз договорів, що є підставами набуття фізичними особи права спільної власності;

-         визначити момент виникнення права спільної власності у набувача майна за договором;

-         виявити особливості та з’ясувати правові механізми повернення майна при визнанні договору недійсним, розірванні договору та визнанні договору неукладеним;

-         виробити та сформулювати конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства, у сфері правового регулювання спільної власності.

Об’єктом дисертаційного дослідження виступають підстави набуття фізичними особами права спільної власності в цілому та цивільно-правовий договір зокрема.

Предметом дисертаційного дослідження є цивільно-правові законо­мірності правового регулювання договірних відносини між відчужувачем і набувачами – фізичними особами з передачі їм майна у спільну власність, цивілістична доктрина, судова практика з розгляду спорів, пов’язаних з набуттям фізичними особами права спільної власності.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідницької роботи складають загальнонаукові, філософські та спеціальні методи, які використовуються у правових дослідженнях: порівняльно-правовий, фор­мально-юридичний, системний, моделювання і прогнозування та інші. Зокрема, діалектичний метод пізнання супроводжує весь процес дисер­таційного дослідження і дозволив розглянути тенденції розвитку досліджуваних автором інститутів у цивільних правовідносинах. Системний метод дозволив визначити систему цивільно-правових договорів, які спрямовані на набуття фізичними особами права спільної власності на майно. Порівняльно-правовий метод використовувався в дисертаційній роботі при порівнянні нормативно-правових актів України, Росії, Казахстану, Білорусії, Франції, Німеччини, інших держав.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація після прийняття Цивільного, Господарського та Сімейного кодексів України є одним із перших в українському правознавстві моно­графічним дослідженням договору як правової підстави набуття фізичними особами права спільної власності, в якому обґрунтовані нові в теоретичному і важливі в практичному аспекті положення, а також обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення чинного цивільного законодавства і практики його застосування. В результаті проведеного дослідження автором сформульовано  такі основні положення, які виносяться на захист:

1. На основі аналізу істотних ознак права спільної власності, які відрізняють її від інших форм власності, удосконалено поняття права спільної власності: право спільної власності – це таке право власності, яке належить двом або більше особам одночасно (множинність суб’єктів) на один і той самий об’єкт (єдність об’єкта).

       2. При з’ясуванні сутності спільної власності дістало подальшого розвитку відмежування спільної власності (багатосуб’єктної власності) від власності юридичної особи, створеної за рахунок майна декількох осіб (односуб’єктна власність). Встановлено, що відмінними ознаками права спільної власності від власності юридичної особи, є: 1) спільне майно, 2) множинність суб’єктів права власності  на майно.

3. Вперше доведена внутрішня суперечність ч. 3 та ч. 4 ст. 357 ЦК України щодо визначення часток у праві спільної часткової власності. При детальному аналізі ч. 4 ст. 357 ЦК України на науковому рівні встановлено, що у даному випадку йдеться не про спільну, а про приватну власність. Тому для забезпечення стабільності цивільного обігу та для попередження потенційних суперечок пропонується виключити ч. 4 ст. 357 з ЦК України.

       4. Дістало подальшого розвитку питання про набуття права власності на перероблену річ та встановлено, що ЦК України (ст. 332 ЦК) залишає поза увагою випадки, коли частина речі виготовляється зі свого матеріалу, а частина – з чужого. Тому, для забезпечення стабільності цивільного обігу та для вирішення питання про долю переробленої речі запропоновано удосконалити ст. 332 ЦК України частиною 6 такого змісту: «У випадках, коли особа здійснила переробку частково зі свого, а частково з чужого матеріалу, вона набуває право власності на новостворену річ лише тоді, коли вартість переробки і наданого нею матеріалу істотно перевищує вартість чужого матеріалу. У цьому разі особа, яка здійснила переробку, зобов’язана відшкодувати власникові використаних в процесі переробки матеріалів їх вартість»;

       5. При аналізі відносин, що регулюються договором довічного утримання (догляду), вперше обґрунтовано спірність положень ч. 3 ст. 746 ЦК України та запро­поновано викласти її не в імперативній, а в диспозитивній формі. Адже набувачі можуть одержувати майно не лише на праві спільної сумісної власності (як вказано в ч. 3 ст. 746 ЦК), а й на праві спільної часткової власності. Тому, для уникнення різного роду супереч-ностей ч. 3 ст. 746 ЦК України запро­поновано викласти у наступній редакції: «Якщо набувачами є кілька фізич­них осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання (догляду), на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено домовленістю між ними. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов’язок перед відчужувачем є солідарним».

       6. З метою уникнення непорозумінь з доведенням факту попередження підрядником замовника, запропоновано виправити таке упущення, сформулювавши ч. 5 ст. 853 ЦК України у такій редакції: «Якщо замовник протягом одного місяця ухиляється від прийняття виконаної роботи, підрядник має право після дворазового письмового попередження продати результат роботи, а суму виторгу, з вирахуванням усіх належних підрядникові платежів, внести в депозит нотаріуса на ім’я замовника, якщо інше не встановлено договором»;

       7. Дістало подальшого розвитку питання про право власності на об’єкт будівництва. Так, виявлено суперечність між ст. 876 ЦК України та п. 14 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2005р. № 668 «Про затвердження Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві», та запропоновано викласти її у попередній редакції: «Власником об’єкта будівництва або результату інших будівельних робіт до їх здачі замовникові є підрядник» і відповідно залишити у попередніх редакціях ст. 880 і абзац 1 ч. 1 ст. 881 ЦК України. Таке формулювання допоможе уникнути різного роду суперечностей, що можуть стати наслідком не зовсім вдалого нового її формулювання.

       8. Дістало подальшого розвитку питання щодо моменту виникнення права спільної власності подружжя на нерухоме майно за шлюбним договором. Встановлено, що відповідно до ч. 1 ст. 95 СК України, якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Тобто, до моменту реєстрації шлюбу договір не має юридичної сили і не тягне за собою виникнення правових наслідків, зокрема, на його підставі не виникає спільна власність подружжя на нерухоме майно. Однак, у ч. 3 ст. 334 ЦК України в імперативній формі вказано, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення. Враховуючи те, що положення ч. 1 ст. 95 СК України є спеціальним по відношенню до ч. 3 ст. 334 ЦК України зроблено висновок, що право спільної власності одного з подружжя на нерухоме майно виникне лише після реєстрації шлюбу.

       9. Удосконалено визначення шлюбного договору і пропонується таке формулювання: «Шлюбний договір – це домовленість осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (наречених) або подружжя, про встановлення, зміну або припинення майнових прав та обов’язків подружжя, пов’язаних з укладенням шлюбу, його існуванням та припиненням».

       Практичне значення одержаних результатів. Основні положення дисертаційної роботи можуть бути використані при підготовці навчально-методичної літератури, а також у навчальному процесі при викладанні дисциплін: «Цивільне право», «Сімейне право». Сформульовані в роботі теоретичні положення та практичні рекомендації можуть бути використані у нормотворчій діяльності для удосконалення цивільного і сімейного законодавства. Одержані результати можуть служити базою для подальших наукових досліджень з проблем договірного права та права власності.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру з удосконалення цивільного та сімейного законодавства, що містяться в дисертації, були обговорені на засіданнях відділу проблем приватного права НДІ приватного права і підприємництва Академії правових наук України, а також отримали апробацію у виступах автора на: круглому столі «Реформування житлового законодавства: проблеми та перспективи» (16 грудня 2006 р. м. Харків); міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми здійснення охорони прав учасників цивільних правовідносин» (21-22 вересня 2007 р. м.Макіївка); всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Організаційні і правові аспекти реформування державної влади на сучасному етапі в Україні» (29 березня 2007 р. м. Київ).

Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у шести наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, що входять до переліку наукових видань ВАК України, та в тезах виступів на наукових конференціях.

Структура роботи обумовлена її метою та поставленими завданнями і складається зі вступу, трьох розділів, що містять сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (184 найменування). Повний обсяг дисертації становить 199 сторінок.