ЦІННІ ПАПЕРИ В МЕХАНІЗМІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ МАЙНОВИХ ВІДНОСИН

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Регламентація будь-яких су­спільних відносин здійснюється за допомогою відповідних комп­лексів правових засобів. Для ілюстрації взаємозв’язків між нормами права, закріпленими у них модельними схемами належної поведінки і способами (прийомами) правового регулювання, а також юридичними фактами, правовідносинами, актами реалізації прав і обов’язків й актами застосування права в загальнотеоретичних дослідженнях апробована категорія «механізм правового регулювання». Останній у його категоріальному значенні охоплює певну сукупність елементів (правових засобів) і стадій універсальної міжгалузевої технології впорядкування суспільних відносин. Екстраполяція надбання теорії права у цій царині в цивілістику дає змогу висвітлити взаємодію статичних (норми права) і динамічних (регулятивні й охоронні правовідносини) аспектів правового регулювання споріднених груп особистих немайнових і майнових відносин.

Впорядковання майнових відносин забезпечується за рахунок узгодженого регламентаційного впливу як нормативних (положення норм цивільного права), так і ненормативних регуляторів (зокрема, правочинів). Їх взаємозв’язок полягає в реалізації учасниками майбутніх майнових правовідносин управомочуючих приписів норм цивільного права щодо підпорядкування їх належної поведінки нормативно визначеним моделям побудови бажаних для них прав і обов’язків. Вчиняючи відповідний правочин, вони здійснюють фіксацію свого волевиявлення щодо обрання відповідних нормативно сконструйованих типових модельних схем побудови майнових прав, обов’язків і відповідальності (цивілістичних конструкцій). Переведення потенційної (абстрактної) можливості виникнення передбачених відповідною конструкцією майнових прав та обо­в’язків у площину реальних правовідносин можливе лише шляхом врахування основних елементів цих схем у належній формі й істотних умовах договорів чи односторонніх правочинів або формі та реквізитах цінних паперів.

Термін «цінні папери» в цій площині позначає конструкцію правовстановлення, що з метою розширення її регулятивного потенціалу легально віднесена до об’єктів цивільних прав. Конструкція цінних паперів, як родове поняття, охоплює всі їх видові конструкції (акції, векселі, облігації тощо), що закріплюються виключно на рівні закону (ч. 2 ст. 195 ЦК). Умовою підпорядкування майбутніх правовідносин правовому режиму цінних паперів є не тільки належна фіксація волевиявлення емітента в їхній формі й реквізитах, а і їх розміщення (видача) й виконання ним та першими правонабувачами інших нормативних вимог. Значущість цих юридично вагомих дій емітента як правочину зумовлена уніфікованістю застосовуваних у приватноправовій сфері правил юридичної техніки (техніки конструювання індивідуальних правових актів).

Аналіз змісту більшості доступних наукових публікацій показує, що цінні папери досі розглядалися здебільшого лише як об’єкти цивільних прав і правовідносин. Актуальність окреслених проблем обумовлена необхідністю подолання існуючого в сучасній цивілістиці стереотипного й однобічного тлумачення сутності цінних паперів. Урахування специфіки їхнього правового режиму та юридичної природи дає змогу започаткувати інструментальну концепцію цінних паперів — узгоджену сукупність теоретичних положень, що висвітлюють їх місце й роль у механізмі правового регулювання досліджуваних відносин, а логічна послідовність її обґрунтування визначає структурну побудову роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до комплексної цільової програми кафедр цивільного права №1 і №2 НЮАУ імені Ярослава Мудрого «Основні проблеми здійснення й захисту майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки», № 0186.0.070867.

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження – з’ясування специфіки цінних паперів як правового засобу (інструмента) реалізації управомочуючих приписів норм цивільного права щодо можливості встановлення і здійснення посвідчених ними майнових прав.

Основні завдання дисертаційного дослідження підпорядковані досягненню цієї мети і включають:

1) обґрунтування започаткованої інструментальної концепції цінних паперів;

2) висвітлення специфіки правового режиму та юридичної природи цінних паперів, їх відмежування від інших різновидів матеріальних об’єктів цивільних прав, а також легітимаційних паперів і знаків;

3) розгляд цінних паперів як цивілістичної конструкції, що забезпечує переведення абстрактної можливості правовстановлення у практичну площину – виникнення і впорядкування майнових правовідносин;

 4) окреслення юридичної технології реалізації управомочуючих приписів норм права щодо застосування цінних паперів у механізмах установлення, здійснення, передачі, відновлення й захисту посвідчених ними майнових прав;

 5) аналіз положень актів чинного цивільного законодавства України про цінні папери з метою виявлення прогалин у ньому і формування науково обґрунтованих пропозицій стосовно його подальшого вдосконалення.

Об’єктом дослідження є загальнотеоретичні аспекти специфіки правового режиму, юридичної природи й обумовленого ними інструментального призначення цінних паперів у механізмі правової регламентації відносин, опосередкованих їх розміщенням (видачею) та обігом.

Предметом дослідження є основні доктринальні, законодавчі і правозастосовні підходи, означені монографічними та іншими науковими джерелами, положеннями чинного цивільного законодавства Укра­їни, інших країн, а також судовою практикою та звичаями ділового обороту, які служать підґрунтям окреслення шляхів вирішення теоретико-прикладних проблем, пов’язаних з висвітленням особливостей механізму правового регулювання відносин, у межах яких забезпечується здійснення майнових прав, посвідчених цінними паперами.

Методи дослідження. Основним методологічним підґрунтям дисертаційної роботи є загальнонауковий діалектичний метод. Однак, з урахуванням обраного ракурсу висвітлення інструментальної специфіки цінних паперів, базовою методологічною платформою, що зумовлює логіку змістовної побудови дослідження, є інструментальний підхід. В інтерпретації С.С. Алексєєва він полягає в тому, що предмет наукової розробки становить правова матерія в цілому, весь спектр юридичного інструментарію як такий. При проведенні окремих етапів дослідження використовувалися також інші методи, зокрема історичний, аналітичний, формально-логічний, нормативно-догматичний, порівняльно-правового моделювання та ін.

 Теоретичні висновки дисертації базуються на наукових результатах, отриманих українськими та зарубіжними правниками дореволюційного, радянського та сучасного періодів розвитку правової науки: М. М. Агаркова, М. Ю. Алексєєва, С. С. Алексєєва, Є. О. Алісова, Ю. Г. Басіна, І.А. Безклубого, О. А. Бєляневич, С. М. Бервено, В. А. Бєлова, Д. В. Бобрової, Т. В. Боднар, В.І. Борисової, М. І. Бра­гінського, С. М. Братуся, В. В. Вітрянського, В.О. Вітушка, Ю.С. Гамбарова, В. М. Гордона, В. М. Горшеньова, Ю. І. Гревцова, В. П. Грибанова, М.О. Гурвича, О. В. Дзери, А. С. Довгерта, Л. Г. Єфимової, І. В. Жилінкової, Д. В. Задихайла, В. М. Ігнатенка, О.С. Йоффе, О. І. Камінки, Ф. С. Карагусова, О. Р. Кібенко, Г. М. Колоножникова, В. М. Коссака, О. В. Кохановської, О. О. Красавчикова, Н. С. Кузнєцової, І. М. Кучеренко, В. О. Лапача, О.Г. Ломідзе, В. В. Луця, Р. А. Майданика, Ю. В. Мици, В. П. Мозоліна, Д. В. Мурзіна, Н.Й. Нерсесова, О. І. Онуфрієнка, Л. В. Панової, Д. А. Пенцова, В. В. Посполітака, П.М. Рабіновича, М. М. Сібільова, О. Ю. Синенка, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Є. О. Суханова, Ю.К. Толстого, В. І. Труби, Є. О. Харитонова, П. П. Цитовича, Б. Б. Черепахіна, Я. М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, Р. Б. Шишки, В. Ф. Яковлєва та ін.

 Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у цивілістиці комплексним дослідженням теоретичних проблем, пов’язаних із з’ясуванням місця й ролі цінних паперів у механізмі правового регулювання відносин у сфері виникнення і здійснення посвідчених ними майнових прав.

 Системний і всебічний аналіз правового режиму цінних паперів, їх юридичної природи й регламентаційного призначення в досліджуваному механізмі знайшов вираження в таких теоретичних положеннях:

1. Уперше започатковано інструментальну концепцію цінних паперів – сукупність теоретичних положень, у яких послідовно (відповідно до структури дисертації) висвітлюються основні ракурси нормативно закріпленого їхнього призначення як однопорядкової (з огляду на їх обопільну правомоделюючу, правовстановлюючу і правопосвідчуючу, а відтак, регламентаційну значущість) з пойменованими договорами й односторонніми правочинами цивілістичної конструкції.

2. Додатково обґрунтовано, що кожна цивілістична конструкція (визначена нормами права типова модельна схема побудови прав, обов’язків і відповідальності) розрахована на застосування закріплених нею моделей належної поведінки в конкретних правовідносинах за умови настання передбачених нормами права життєвих обставин, які положеннями теорії юридичних фактів визначені як дії (правомірні й неправомірні) та події. Цивілістичними конструкціями, нормативно розрахованими на встановлення майнових правовідносин шляхом здійснення їх потенційними учасниками правомірних дій по реалізації управомочуючих норм права, є договори, односторонні правочини та цінні папери.

3. Уперше під цим кутом зору цінні папери досліджуються як окрема цивілістична конструкція (модельна схема, що може бути виражена умовною формулою «об’єкт-інструмент») установлення, здійснення, передачі, відновлення й захисту майнових прав двох можливих (документарної або бездокументарної) форм їх фіксації, участь яких у майновому обороті ґрунтується на односторонніх діях емітента, що є елементом (юридичний факт-дія – юридичний акт – правочин) механізму правового регулювання окремого сегмента майнових відносин, укладення яких у межах єдиного юридичного складу забезпечує фіксацію його волевиявлення (шляхом урахування ним приписів закону стосовно їх форми, реквізитів та інших вимог) на їх підпорядкування закріпленому для них правовому режиму (як об’єктів цивільних прав).

4. Уперше правові наслідки реалізації управомочуючих приписів норм права щодо можливості встановлення майнових прав, посвідчених цінними паперами, розглядаються в межах фіксації волевиявлення емітента шляхом укладення ним односторонньо-управомочуючого правочину (одного з елементів юридичного складу послідовного накопичення), форма якого набуває значення об’єкта-фікції, квазі-об’єкта, розрахованого на застосування у способах (прийомах) правового регулювання (переважно дозволи), закріплених їх правовим режимом (як об’єктів цивільних прав).

5. Уперше доведено, що засноване на фікції нормативне встановлення тісного правового зв’язку між майновими правами (об’єкт-благо) і цінними паперами (об’єкт-фікція, квазі-об’єкт) з наданням останнім значення форми-носія інформації юридичного змісту, об’єктивованої в паперових документах або здійснених зберігачем облікових записах, дало змогу сконструювати цілий комп­лекс модельних схем можливої поведінки, у межах яких вони підлягають застосуванню емітентом і правоволодільцями як конструкція, яка лише легально називається об’єктом цивільних прав, але законодавчо сконструйована як ненормативний регулятор – об’єкт-інструмент прововстановлення, правопосвідчення, правоздійснення, правопередачі, правовідновлення й правозахисту, що забезпечує впорядкування відносин у сфері виникнення і здійснення цих прав.

6. Уперше з’ясовано, що ускладнення досліджуваного механізму застосуванням конструкції цінних паперів підвищує його ефективність за рахунок розширення діапазону способів правового регулювання окремого сегмента майнових відносин завдяки нормативно визначеному «проникненню» форми існування майнових прав у структуру регулятивних та охоронних правовідносин як їх об’єкта (об’єкта-фікції, квазі-об’єкта), адже зазвичай правочин є лише підставою (юридичним фактом) виникнення правовідносин, а його письмова чи електронна форма ніколи не набуває значення їх об’єкта.

7. Уперше наголошується на тому, що нормативно визначене «проникнення» цієї правової форми об’єктивації майнових прав у межі регулятивних правовідносин як їх об’єкта (об’єкта-фікції, квазі-об’єкта) за рахунок їх застосування для конструювання унікальних способів правового регулювання, заснованих на їх легітимаційній здатності й оборотоздатності, забезпечує підвищення (порівняно з конструкціями пойменованих договорів та односторонніх правочинів) регламентаційного навантаження конструкції цінних паперів (з урахуванням її правочинного походження й регламентаційної значущості), а «проникнення» в межі охоронних – можливість правовідновлення (відновлення майнових прав шляхом відновлення прав на пред’явницькі цінні папери й векселі), а також правозахисту (робить можливим захист майнових прав, що становлять зміст відносних, по суті, відносин, правовими засобами, які зазвичай забезпечують абсолютний захист), а зрештою значно розширює регламентаційні можливості стандартних для більшості зобов’язальних правовідносин механізмів реалізації й застосування норм права.

8. Уперше висвітлюється підпорядкованість інструментально-допоміжних прав «на папери» (право власності на квазі-об’єкт, об’єкт-фікцію – сертифікат документарної форми цінних паперів або право вимоги здійснення зберігачем відповідних облікових записів для їх бездокументарної форми) основним правам «з паперів», тобто по­свідченим цінними паперами майновим правам (об’єкт-благо, що зумовлює інтерес правоволодільця і специфіку їх видових конструкцій), механізм установлення яких визначає одномоментність їх виникнення, а наявність і потенційна здійсненність останніх – саму можливість поширення на правову (документарну чи бездокументарну) форму їх об’єктивації правового режиму цінних паперів (як об’єктів цивільних прав).

9. Уперше зроблено висновок про те, що цінні папери документарної форми, які вже не посвідчують майнових прав (після їх здійснення або у зв’язку з настанням їх нездійсненності з тих чи інших причин), втрачають нормативно визначену регламентаційну значущість, а їх сертифікати можуть мати лише доказове значення (наприклад, погашені цінні папери) або набувають правового режиму рухомої речі (приміром, цінний папір – колекційний, нуміз­матичний чи музейний екземпляр), а здійснені зберігачем облікові записи, що уособлюють їх бездокументарну форму, за вказаних умов взагалі підлягають анулюванню, що найбільш наочно ілюструє сутність цінних паперів як квазі-об’єкта, об’єкта-фікції.

10. Удосконалено доктринальні характеристики сукупності основних ознак цінних паперів, підкреслюється їх інструментальна природа, що дає змогу відмежувати їх від речей, грошей і власне майнових прав як окремих категорій матеріальних об’єктів ци­вільних прав, називаються критерії розмежування цінних паперів і легітимаційних паперів та знаків.

11. Наводяться додаткові аргументи на підтвердження недоцільності законодавчого віднесення цінних паперів до різновидів речей, у зв’язку з чим ч. 1 ст. 177 ЦК України пропонується викласти в новій редакції: «Об’єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні й нематеріальні блага».

12. Уперше здійснено аналіз специфіки правового режиму цінних паперів, що за рахунок визначених ним способів правового регулювання – дозволів, розрахованих на їх використання емітентом для реалізації норм цивільного права з метою правовстановлення (або правоволодільцями для ініціювання застосування норм права для відновлення й захисту посвідчених ними майнових прав), створення Національної депозитарної системи України, системи реєстрації прав власників іменних цінних паперів та можливості здійснення контрольних функцій, передбачених компетенцією спеціального державного органу (Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку), забезпечує підвищений рівень безперешкодності й мінімізованої ризикованості здійснення посвідчених ними майнових прав.

13. Уперше розкриваються особливості нормативного моделювання змісту цінних паперів (законодавчого визначення їх обов’язкових формально-змістовних параметрів залежно від групи, виду, форми випуску тощо), подається його зв’язок з механізмом індивідуального моделювання (самомоделювання), що за рахунок цінних паперів як конструкції, яка в механізмі правового регулювання відповідного сегмента майнових відносин забезпечує трансформацію статики (положення нормативно-регламентаційної основи) в динаміку (реальні регулятивні та охоронні правовідносини) його регламентаційного впливу, окреслено їх подібність до пойменованих договорів і односторонніх правочинів, вчинення яких може бути підставою виникнення інших відносин майнової сфери.

14. Уперше окреслюються особливості механізму самомоделювання, що в межах односторонніх, юридично значущих дій емітента щодо врахування нормативно змодельованих абстрактних вимог, які стосуються основних правових характеристик посвідчених ними майнових прав (форми й реквізитів цінних паперів, аналогом яких є форма й істотні умови пойменованого договору), дає можливість ідентифікувати обрану ним їх видову конструкцію завдяки врахуванню емітентом вказаних приписів у формально-змістовних параметрах цінних паперів (одна з необхідних умов їх участі в майновому обороті).

15. Подальшого розвитку набула теза про те, що будь-які майнові права, у формуванні змістовних параметрів яких застосовуються спрямовані на виникнення майнових правовідносин інтелектуально-вольові зусилля їх майбутніх учасників, можуть мати лише правову форму вираження, а значить дії емітента щодо фіксації майнових прав у цінних паперах з врахуванням нормативних вимог щодо їх форми та реквізитів мають значення юридичних фактів, наявність яких є підставою виникнення майнових правовідносин.

16. Уперше, з огляду на закріплену положеннями п. 4 ч. 2 ст. 11 ЦК України невичерпність переліку юридичних фактів, як один із елементів єдиного юридичного складу (юридичний факт, а в системі юридичних фактів-дій – юридичний акт), визначається односторонньо-управомочуючий правочин, правовим наслідком вчинення якого є реалізація потенційним емітентом наданої йому нормами цивільного права абстрактної можливості оформлення майнових прав у вигляді сертифікатів цінних паперів документарної форми розміщення (видачі) та обігу або виконання нормативних приписів щодо їх можливої бездокументарної фіксації.

17. Уперше доведено, що засноване на фікції поширення на цінні папери (форму-носій інформації юридичного змісту) правового режиму об’єктів цивільних прав дало змогу забезпечити регулятивні правовідносини унікальними правовими механізмами, розрахованими на реалізацію першим правоволодільцем (або останнім із наступних, за умови наявності актів належної правопередачі) управомочуючих приписів норм цивільного права, що ґрунтуються на таких способах (прийомах) правового регулювання, як дозволи, що розраховані на використання документарних цінних паперів правоволодільцем з метою здійснення посвідчених ним майнових прав у межах моделей поведінки, умовою належності якої є презентація (пред’явлення) документа, його передача іншим особам за умови вчинення на його звороті передавального напису (індосаменту) тощо.

18. Уперше зроблений акцент на тому, що нормативно визначена можливість знерухомлення, конвертації та зворотної конвертації цінних паперів у межах індивідуальної форми реалізації управомочуючих приписів норм цивільного права урізноманітнює (порівняно з договірними конструкціями, розрахованими на фіксацію майнових прав та обов’язків) цивілістичний інструментарій і способи (прийоми) правового регулювання майнових відносин.

19. Уперше пропонується об’єднати розрізнені на сьогоднішній день механізми врахування прав на цінні папери в Національній депозитарній системі України і системі реєстрації прав власників іменних цінних паперів шляхом створення та організаційно-правового забезпечення єдиної Національної депозитарно-реєстраційної системи України, що забезпечить уникнення існуючих та можливих зловживань на фондовому ринку.

20. Уперше звертається увага на те, що механізм розміщення й обігу цінних паперів бездокументарної форми, як і документарної, ґрунтується на тісному правовому зв’язку між майновими правами і формою їхньої фіксації (здійсненими зберігачем обліковими записами), забезпечуючи найбільш оптимальний з точки зору оперативності правопередачі механізм їх оборотоздатності, максимально безпечний як для правоволодільця, так і нового правонабувача.

21. Уперше наведено аргументацію стосовно того, що при ви­значенні сфери застосування тієї чи іншої видової конструкції цінних паперів у майновому обороті (зокрема, їх допустимості бути об’єктом відповідних цивільних правовідносин, наприклад рентних) необхідно враховувати, передусім їх інструментальні характеристики: форму (документарна чи бездокументарна), строк їх обігу, змістовні параметри посвідчених ними майнових прав, номінальну вартість і розмір відсотків (для боргових цінних паперів), специфіку встановленого для окремих їх видових конструкцій правового режиму тощо.

22. Уперше пояснюється специфіка закріплених нормативними приписами напрямків використання правоволодільцем конструкції цінних паперів у механізмі застосування норм права компетентними юрисдикційними органами з метою захисту його порушених майнових прав та інтересів, зокрема шляхом реалізації наданої йому цивільно-процесуальними нормами можливості набути статусу заявника, а згодом і позивача (за умови подачі відповідної заяви до суду держателем втраченого цінного папера) в межах ви­значених главою 7 ЦПК України процедур застосування унікального для приватноправової сфери механізму правовідновлення – відновлення прав на цінні папери на пред’явника та векселі, який в кінцевому підсумку опосередковує поновлення посвідчених ними майнових прав.

23. Уперше з урахуванням ефективності застосування окремих видових конструкцій цінних паперів для забезпечення відновлюваності посвідчених ними майнових прав пропонується внести зміни до глави 7 чинного ЦПК, поширивши визначений її положеннями механізм правовідновлення й на інші їх види, правовий режим яких закріплює можливість правопередачі шляхом здійснення бланкового (безіменного) індосаменту.

24. Уперше окреслено інструментальне призначення конструкції цінних паперів у застосуванні адресованої емітентові й нотаріусам заборони здійснення будь-яких операцій за втраченим цінним папером на пред’явника або за векселем (ст. 262 ЦПК України) як превентивно-запобіжного заходу, який на доктринальному рівні пропонується термінологічно визначити механізмом призупинення здійснення посвідчених цінними паперами майнових прав і виконання кореляційно підпорядкованих їм обов’язків.

25. Уперше доводиться, що неналежність юридично вагомих, правомірних, односторонніх дій емітента щодо встановлення формально-змістовних параметрів посвідчених цінними паперами майнових прав (у цьому разі документи не є цінними паперами у зв’язку з невідповідністю їх форми й реквізитів вимогам ч. 2 ст. 196 ЦК Укра­їни) дає підстави визнати їх дефектним юридичним фактом, недій­с­ність якого зумовлена вадами їх форми й реквізитів, що за правовими наслідками фактично прирівнюється до вад форми та змісту правочину і має наслідком невизнання цих дій елементом єдиного юридичного складу, який міг би бути підставою виникнення правовідносин, у межах яких правова форма фіксації майнових прав набуває значення об’єкта (об’єкта-фікції, квазі-об’єкта) цивільних прав і правовідносин.

26. Уперше наслідки наявності вад форми й реквізитів кожного стандартизованого сертифіката емісійних документарних цінних паперів одного випуску або неналежність бездокументарної фіксації майнових прав, що призводять до можливості винесення судом акта застосування права – судового рішення про скасування їх випуску на підставі того, що всі вони не є цінними паперами, обґрунтовуються необхідністю забезпечення узгодженості заснованих на односторонньому акті множинності (Gesammtakt) волевиявлення емітента актів правовстановлення, об’єктивованих у відповідній кількості розміщених ним (або андеррайтером) емісійних цінних паперів документарної або бездокументарної форм обігу, і акту правоприпинення, що, попри розбіжність у часі кожного із множини актів установлення досліджуваних правовідносин, призводить до одночасності їх припинення.

27. Уперше, з огляду на специфіку правового режиму та юридичної природи цінних паперів, на підставі компаративістського аналізу приписів ч. 2 ст. 196 ЦК України й аналогічних вимог ч. 2 ст. 144 ЦК РФ пропонується здійснити нормотворчу інтеграцію їх основних положень і викласти вказану норму вітчизняного ЦК в такій редакції: «Правочин, у якому спосіб одностороннього волевиявлення емітента не відповідає нормативно визначеним вимогам щодо форми та/або обов’язкових реквізитів (змісту) цінних паперів, є нікчемним. Його нікчемність має наслідком неможливість поширення на цінні папери з вадами форми та реквізитів правового режиму об’єктів цивільних прав».

28. Сформульовані нові положення стосовно того, що засноване на фікції поширення на сертифікат документарного цінного папера, який у значенні форми посвідчення майнових прав не може розглядатись як річ, режиму рухомої речі (об’єкта права власності) дозволило не тільки забезпечити оборотоздатність посвідченим ними майновим правам (пред’явницьким на рівні рухомих речей), а й, незважаючи на їх переважно зобов’язальний зміст, розширити коло можливих форм і актів застосування права, забезпечивши абсолютний захист, по суті, відносним за змістом відносинам у сфері участі цих прав у майновому обороті (приміром, визнання права власності на документарний цінний папір, його віндикація тощо).

29. Уперше багатоманітність цивілістичного інструментарію проілюстрована на прикладі конструкції цінних паперів – об’єкта-інструмента реалізації управомочуючих норм права, що у значенні форми правочину дає змогу не тільки зафіксувати факт волевиявлення емітента, спрямованого на поєднання статичного (норми права) і динамічного (реальні правовідносини) складників механізму правового регулювання досліджуваного сегмента майнових відносин, а й забезпечити регулятивні й охоронні правовідносини додатковими, ефективнішими (порявняно із суто договірною регламентацією) способами (прийомами) їх впорядкування, отже, вийти на якісно новий рівень безпечності й обмеженої ризикованості здійснення посвідчених ними майнових прав.

 Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Наукові результати дисертації можуть використовуватися для подальшої загальнотеоретичної розробки актуальних проблем регламентування сфери розміщення (видачі) й обігу цінних паперів, визначення специфіки механізму правового регулювання інших груп майнових відносин. Висновки й пропозиції автора підлягають використанню для подальшого вдосконалення положень чинного законодавства України про цінні папери, а також при підготовці постанов Пленуму Верховного Суду й роз’яснень Вищого господарського суду України, наданні консультативно-експертних висновків по запитах судових та інших державних органів стосовно найбільш складних проблем правозастосування у сферах їх розміщення (видачі) й обігу.

 Апробація і впровадження результатів дослідження. Дисертація обговорена на міжкафедральному семінарі кафедр цивільного права № 1 і № 2 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, отримані в ній основні наукові результати схвалені більшістю присутніх. Деякі положення дослідження були враховані при підготовці й написанні матеріалів (§ 4 глави 9 розділу 2) підручника, рекомендованого Міністерством освіти і науки України — Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Т. 1. – С.180–188. Матеріали дисертаційного до­слідження використовуються в процесі викладання теми «Об’єкти цивільних прав» у межах навчального курсу «Цивільне право Укра­їни». Окремі наукові результати, отримані автором, були предметом обговорення на науково-практичних конференціях, інших наукових форумах.

 Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені у монографії, 25 наукових статтях (загальним обсягом близько 12, 5 друк. арк.), опублікованих у наукових фахових виданнях, включених до переліку, затвердженого ВАК України та 6 пуб­лікаціях тез виступів на наукових конференціях.

 Структура роботи зумовлена метою і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, семи розділів, які поділяються на 15 підрозділів, висновків наприкінці кожного розділу, загальних ви­сновків, списку використаних джерел та додатка – порівняльної таблиці. Загальний обсяг роботи становить 442 сторінки, з них основного тексту — 400 сторінок. Список використаних джерел налічує 423 найменування і займає 38 сторінок, додаток – 4 сторінки.