ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОТРИМАННЯ ВЕРБАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЇ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Перед Україною стоїть завдання створення правової держави, підвищуються вимоги до дотримання законності у діяльності правоохоронних органів, що неможливо без вдосконалення кримінально-процесуального законодавства. Та дотепер  деякі кримінально-процесуальні інститути ще не отримали достатнього розвитку, що негативно впливає на забезпечення прав та  законних інтересів громадян.

 Конституція України визнає людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність та безпеку найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини проголошується головним обов’язком держави. Такий підхід до особи як найвищої соціальної цінності потребує вдосконалення законодавства, зокрема, кримінально-процесуального та практики його застосування, подолання різних порушень у кримінально-процесуальній сфері.

Важливим напрямком у вирішенні цих завдань є чітка та детальна регламентація кримінально-процесуальних відносин у сучасному законодавстві. Правова держава повинна забезпечити такий порядок регламентації цих відносин, який  би  захищав людину, суспільство, державу від злочинців, створюючи  умови  для розкриття злочинів, викриття винних та їх засудження, встановлюючи  гарантії щодо реалізації правових приписів.

Розкриття та розслідування злочинів, викриття винних, відшкодування шкоди, завданої злочином, визначається тим, наскільки юридично грамотно та законно проведено розслідування кримінальної справи.

З огляду на це, згідно з вимогами Конституції України,  назріла проблема реформування й оновлення кримінально-процесуального законодавства, а саме в частині діяльності органів досудового розслідування щодо проведення слідчих дій, пов¢язаних з отриманням вербальної інформації, зокрема, встановлення такого порядку її отримання, який би відповідав принципам демократичних країн світу та спирався на історичні особливості та  національні традиції українського народу.

Практика показує, що особа, яка підозрюється у вчиненні злочину, зазвичай, використовує під час слідства особливий психологічний та тактичний захист, який покликаний забезпечити збереження від розголошення нею інформації: і про факт особистої причетності до події, і про факт приховування нею цієї причетності. Отримати відомості про ці факти означає розкрити приховуване, тобто безпосередню участь у злочині певної особи.

Водночас  традиційні прийоми виявлення інформаційного стану суб’єкту й викриття неправди можуть бути не завжди результативними. Наявний арсенал криміналістичних засобів та прийомів викриття винного певною мірою обмежений, а межі їхнього застосування здебільшого детермінуються обсягом зібраних у справі доказів і можливостями їх використання при проведенні слідчих дій.

Тож усе  більшого значення набувають такі методи отримання вербальної інформації, які ґрунтуються не тільки на вивченні внутрішніх та зовнішніх психофізіологічних та інших властивостей учасників розслідування, а також і на встановленні психологічних характеристик особи, які впливають на формування вербальної інформації.

Багато фундаментальних досліджень вітчизняних та зарубіжних вчених тим чи іншим чином торкалися проблем отримання вербальної інформації. Значний внесок  у вирішення цих проблем зробили  такі вчені: С.А.Альперт, Л.Є.Ароцкер, М.І.Бажанов, М.В.Бахарєв, Д.І.Бєдняков, Р.С.Бєлкін, Т.В.Варфоломеєва, О.М.Васильєв, А.Ф.Волобуєв, В.І. Галаган, В.Г.Гончаренко, Ю.М. Грошевий, О.Ф.Долженков, А.В.Дулов, А.В.Іщенко, Н.І.Клименко, І.П.Козаченко, О.Н.Колесніченко, В.П.Колмаков, В.С.Кузьмічов, В.К.Лисиченко, П.А. Лупинська, М.Я.Сегай, М.С.Строгович, П.П.Тищенко, М.Є.Шумило та інші.

Психологічні проблеми спілкування у своїх роботах розглядали В.П.Казміренко, С.Д.Максименко, В.С.Медведєв, О.М.Морозов, А.В.Петровський, О.Р.Ратінов, В.В.Рибалка, В.М.Синьов, В.О.Татенко, С.І.Яковенко.

Безпосередньо розробляли проблему отримання вербальної інформації такі науковці:  Ю.П.Аленін, В.П.Бахін, В.Д.Берназ, А.Я.Дубинський, В.А.Журавель, Л.М.Карнєєва, В.О.Коновалова, М.В.Костицький, В.Г.Лукашевич, Ю.А.Ніколаєнко, В.Т.Маляренко, М.М.Михеєнко, В.Т.Нор, М.І.Порубов, М.В.Салтевський, С.А.Шейфер, В.Ю.Шепітько та інші.

Одночасно констатуючи значний науковий вклад цих вчених у розробку зазначеної проблеми, зауважимо, що їхні  пошуки торкалися  лише певних  її аспектів. До останнього часу комплексного дослідження теоретичних засад отримання вербальної інформації не проводилось. Фактично залишилися  теоретично не розробленими низка ключових проблем, пов’язаних з отриманням вербальної інформації. Це стосується насамперед сучасного розуміння вербальної інформації та її значення в процесі професійного спілкування слідчого, психологічних основ отримання вербальної інформації, розв’язання питань щодо доцільності і можливості використання досягнень науково-технічного прогресу у процесі отримання вербальної інформації та визначення правових підстав такого застосування, змісту вербальних слідчих дій як засобу отримання інформації, змісту доказування з використанням показань, отриманих в процесі проведення цих слідчих дій.

Актуальність дослідження полягає і в тому, що нині відбувається реформування кримінально-процесуального законодавства та судової системи. Все це зумовило необхідність комплексного наукового дослідження проблем отримання вербальної інформації, вироблення науково обґрунтованих шляхів вдосконалення такого отримання з метою поповнення арсеналу методів та засобів боротьби із злочинністю. Наведені обставини зумовили обрання теми дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до напрямів, визначених Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженою Указом Президента України №1376/2000 від 25 грудня 2000 року, Концепцією розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 років (рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 року №9 КМ/1), Пріоритетними напрямами наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років (п.1.1. наказу МВС України №755 від 05.07.04 року). Тема дисертації включена до планів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 1998-2005 роки. Досліджувані за темою галузево-предметні питання входять складовими до програм і тематичних планів з курсів кримінального процесу та криміналістики, спецкурсів “Доказування на досудовому слідстві”, “Дізнання в органах внутрішніх справ”, “Управління підрозділами слідства та дізнання”, які викладаються в Київському національному університеті внутрішніх справ та інших навчальних закладах МВС України.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування та розробка механізму отримання вербальної інформації, можливостей використання її в процесі інформаційної взаємодії слідчого та інших учасників процесу при розслідуванні злочинів та внесення відповідних пропозицій по вдосконаленню кримінально-процесуального законодавства України.

 Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішувались такі основні завдання:

–         з¢ясування сучасного розуміння вербальної інформації та її значення в процесі професійного спілкування слідчого;

–         систематизація теоретичного та емпіричного матеріалу щодо отримання вербальної інформації;

–         розкриття загальних наукових передумов інформаційної значущості вербального спілкування в слідчій практиці;

–         визначення місця вербальної інформації в інформаційних потоках, які супроводжують процес розслідування злочинів;

–         встановлення тактичного та доказового значення вербальної інформації, розробка рекомендацій щодо шляхів підвищення її ролі у процесуальній діяльності;

–         виявлення особливостей впливу психологічних характеристик особи на формування вербальної інформації;

–         висвітлення сучасного стану правової регламентації використання досягнень науково-технічного прогресу у процесі отримання вербальної інформації, їх корегування з урахуванням загальних теоретичних положень криміналістики, кримінального процесу, психології тощо;

–         розробка практичних рекомендацій відносно отримання та використання вербальної інформації в ході проведення окремих слідчих дій.

           Об’єктом дослідження є процес отримання вербальної інформації при провадженні у кримінальних справах.

Предметом дослідження є теоретичні засади отримання вербальної інформації у кримінальному процесі України.

Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети та завдань дослідження, його об’єкта та предмета. Так, метод системного аналізу дав можливість проаналізувати фундаментальні положення сучасної теорії кримінального процесу, основоположні законодавчі та нормативні акти України – Конституцію України та закони України, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з питань отримання вербальної інформації в кримінальному процесі; формально-юридичний – застосовувався при співставленні норм чинного КПК України та проекту цього Кодексу, обґрунтуванні висновків і пропозицій щодо їх доповнення чи уточнення; порівняльно-правовий – для аналізу та порівняння національного та іноземного кримінально-процесуального законодавства; системно-структурний та формально-логічний – при вивченні сутності інформації та формуванні її поняття, що відповідало б сучасному стану боротьби зі злочинністю. Крім того, застосовувалися соціологічні методи (інтерв’ювання, анкетування) – для вивчення поглядів оперативних працівників, слідчих та адвокатів щодо питань, які вивчалися, а також статистичні методи – для узагальнення результатів вивчення матеріалів кримінальних справ, анкетування оперативних працівників, слідчих та адвокатів України. Названі методи дослідження використовувались в роботі у взаємозв¢язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об¢єктивність дослідження, істинність отриманих наукових результатів.

Теоретичною основою дисертації є роботи як вітчизняних, так і іноземних вчених-юристів з загальної теорії права, філософії, соціології, психології, управління, кримінально-процесуального та міжнародного права, криміналістики, а також інших галузей наук.

Нормативною базою дослідження є Конституція України, Закони України, Кримінально-процесуальний та інші кодекси України; проект нового КПК України, Європейські конвенції, кримінально-процесуальне законодавство ряду іноземних країн (Російської Федерації, Німеччини, Франції, Республіки Молдова), а також відомчі нормативні акти МВС України, Генеральної прокуратури, постанови Пленуму Верховного Суду України.

Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані в результаті вивчення 623 кримінальних справ, розглянутих судами у різних регіонах України протягом 1996 – 2004 рр., зокрема, 150 кримінальних справ про особливо тяжкі та тяжкі злочини; дані, отримані при опитуванні 257 слідчих і оперативних працівників та 50 адвокатів, а також особистий тринадцятирічний практичний досвід автора. Це сприяло формуванню широкої емпіричної бази дослідження, яка забезпечує репрезентативність його висновків у межах всієї України.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше у вітчизняній науці кримінального процесу з використанням методологічних положень теорії кримінально-процесуального права, криміналістики і інших галузей знань, сучасних підходів до розуміння захисту прав і свобод людини і громадянина, розроблені теоретичні засади отримання вербальної інформації у кримінальному процесі України.

 У дисертації висунуто і обґрунтовано низку положень, нових у концептуальному плані та важливих для юридичної практики, а саме:

вперше:

–         запропоновано авторську редакцію поняття „вербальна інформація” як одного із видів інформації, що використовується у кримінальному судочинстві;

–         обґрунтовано криміналістичне значення використання даних про навички, уміння та звички в процесі отримання вербальної інформації;

–         доведено, що правомірним методом психологічного впливу при отриманні вербальної інформації є переконання і сформульовано авторську редакцію цього поняття;

–         сформульовані з урахуванням потреб практики критерії правомірності методу гіпнорепродукції;

–          запропоновано авторське бачення системи традиційних та нетрадиційних науково-технічних засобів в процесі отримання вербальної інформації, встановлено недосконалість нормативно-правових актів, які регламентують умови та межі їх застосовування і вказано шляхи щодо їх усунення;

–         обґрунтовано, що сутність успішної комунікації в процесі професійного спілкування слідчого залежить від індивідуально-особистісного підходу до особи за допомогою прийомів, розроблених нейролінгвістичним програмуванням (НЛП);

–         запропоновано авторську редакцію поняття “перехресний допит”;

–         виділено в якості самостійних видів допиту – допит цивільного позивача та цивільного відповідача;

–         доведено, що допит свідка повинен проводитися у присутності адвоката та запропоновано відповідні зміни до КПК України;

–         обґрунтовано розширення кола осіб, яких заборонено допитувати як свідків;

–          сформульовано низку пропозицій щодо змін та доповнень до Кримінально-процесуального Кодексу України (ст.15, ч.2 ст.65, ст.ст.66, 69, 69-1, 72, 76, 85¹, 131, 143, ч.1 ст.168, ч.2 ст.168, 174-175), а також пропозицій до проекту КПК України, що стосуються впізнання за голосом і ходою; зустрічного впізнання; допиту спеціаліста; обмеженої недоторканності; допиту цивільного позивача та цивільного відповідача; допиту обізнаного свідка; допустимості доказів; недопустимих доказів; порушень закону, які тягнуть виключення доказів із процесу доказування тощо;

 удосконалено:

–         поняття допиту та кримінально-процесуальних видів допиту;

–         поняття професійного спілкування слідчого;

–         тактичні рекомендації, спрямовані на удосконалення тактики перевірки, оцінки та використання слідчим даних, які містяться в показаннях осіб;

–         психологічні характеристики особи, які впливають на формування вербальної інформації;

–         тактичні прийоми вербального характеру та рекомендації щодо їх реалізації у ході проведення слідчих дій;

–         пропозиції щодо необхідності вдосконалення форм взаємодії прокурора зі слідчим в процесі вербальних слідчих дій, тактичних прийомів допиту за участі в ньому захисника;

–         критерії оцінки показань, отриманих в процесі проведення вербальних слідчих дій;

–         систему психолого-криміналістичних засобів активізації процесів пам¢яті при отриманні вербальної інформації;

набули подальшого розвитку:

–          наукові положення, що стосуються психологічних аспектів вивчення особистості при отриманні вербальної інформації;

–         пропозиції про можливість та доцільність використання поліграфу в якості одного з методів інструментальної діагностики емоціональної напруженості (ІДЕН) допитуваного;

–         пропозиції про необхідність регламентації допиту обізнаного свідка, показання якого варто розглядати як самостійне джерело доказів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації сформульовано та обґрунтовано висновки й пропозиції, що сприятимуть вдосконаленню науково-дослідної роботи, активізації навчання спеціалістів та підвищенню ефективності діяльності органів дізнання та досудового слідства щодо отримання вербальної інформації в процесі розслідування кримінальних справ.

На користь практичного значення викладених у роботі висновків і пропозицій свідчить те, що вони використовуються:

–         у науково-дослідній сфері – сформульовані та викладені положення, узагальнення, висновки і рекомендації мають як загальнотеоретичне, так і прикладне значення для науки кримінального процесу, криміналістики та практики застосування процесуальних норм. Крім того, вони можуть стати основою для подальших наукових розробок в теорії отримання вербальної інформації і збагатити її новими дослідженнями;

–         в законодавчій роботі – прийняті Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України для опрацювання проекту Кримінально-процесуального кодексу України (акт впровадження №06-1д/15-1624 від 7 листопада 2005р.);

–         у навчальному процесі – при підготовці підручників і посібників з навчальних курсів кримінального процесу і криміналістики, а також розробці текстів лекцій і навчально-методичних матеріалів проведення семінарів і практичних занять з цих дисциплін актами впровадження: Київського національного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 28 жовтня 2005 року), Академії державної податкової служби України (акт впровадження від 2 грудня 2002 року), Академії МВС Грузії (акт впровадження від 11 червня 2002 року), Донецького інституту внутрішніх справ МВС України (акт впровадження від 26 грудня 2002 року), Луганської Академії внутрішніх справ МВС України імені 10-річчя незалежності України (акт впровадження від 24 жовтня 2002 року);

–         у правоохоронній сфері – використовуються Головним слідчим управлінням МВС України (акт впровадження в практику від 3 жовтня 2005 року) при проведенні занять в системі службової підготовки, а також на курсах підвищення кваліфікації працівників органів дізнання, досудового слідства МВС України, а також Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Київської області (акт впровадження від 1 листопада 2005 року) та громадською організацією Київської міської гільдії фахівців з питань боргів та банкрутства при Міністерстві юстиції України (акт впровадження від 2 листопада 2005 року).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним комплексним дослідженням і являє собою особистий здобуток дисертанта. Наукові ідеї та розробки, що належать співавтору опублікованої праці (однієї статті), у дисертації не використовувалися. Власні теоретичні розробки дисертанта у статті, опублікованій у співавторстві, становлять 50%.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорені на конференціях та міжнародних семінарах, а саме: на Республіканській науковій конференції “Проблеми боротьби зі злочинністю в Україні” (25-26.09.1992 р., м. Київ), науково-практичній конференції “Концепція розвитку законодавства України до 2005 року (1996 р., м. Київ), міжнародній конференції “Тероризм и национальная безопасность Украины” (2002 р., м. Київ), міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (2003 р., м. Запоріжжя) та обговорені і схвалені на семінарах з питань дотримання Європейської Конвенції з прав людини в правоохоронній діяльності (19-20.03.2001 р., м. Київ), “Організація, методика і тактика розкриття та розслідування умисних, серійних вбивств і вбивств на замовлення” (09-11.04.2001 р., м. Київ); “Попередження тортур в Україні” (06-08.06.2001 р., м. Київ); міжнародному семінарі “Попередження тортур в Україні” (10-12.03.2003 р., м. Київ); міжнародній науково-практичній конференції „Эволюция уголовного судопроизводства на постсоветском пространстве” (22-23.06. 2006 р., м.Київ).

Результати дослідження використовувалися автором при підготовці збірника “Громадські дослідження про основні порушення конституційних прав і свобод в Україні в усіх сферах суспільного життя (правова сфера)” у 1997 році, при підготовці випуску “Дослідження щодо стану дотримання основних громадських прав і свобод в Україні” у 1998 році, а також у консультуванні працівників правоохоронних органів.

Публікації. За результатами дослідження дисертанткою опубліковано одну монографію “ Вербальна  інформація у кримінальному процесі України” (17, 01 д.а.), 25 наукових статей  у фахових наукових виданнях. Окремі висновки, пропозиції та рекомендації висвітлено у інших публікаціях (у двох навчальних посібниках, трьох підручниках, дванадцяти статтях), які додатково висвітлюють наукові результати дисертації.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 433 сторінки, із яких основного тексту 380 сторінок, список використаних джерел на 32 сторінках, додатки на 21 сторінці.